Справа № 22ц- 2290 / 09 Головуючий у 1-й інстанції: Паньков Д.А.
Категорія 42 Доповідач апеляційного суду Кутова Т.З.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
21 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Галущенка О.І.,
суддів: Шолох З.Л., Кутової Т.З.,
при секретарі: Поліщук Ю.В.,
за участю: представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника органу опіки та піклування Герасименко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу
за апеляційними скаргами
ОСОБА_7, ОСОБА_4
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 травня 2009 року за позовом
ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа орган опіки та піклування Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області
про виселення з житлового приміщення
та зустрічним позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_7
про
визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру
В С Т А Н О В И Л А:
В грудні 2008 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В позові зазначено, що з відповідачкою ОСОБА_4 була укладена усна угода про найм вказаної квартири, яка належить позивачу на праві власності, з правом подальшого викупу через три місяці за 900 доларів США. Оскільки відповідачка не розрахувалася в зазначений строк, його було продовжено на рік, однак і в зазначений строк, відповідачі не сплатили вартість вказаної квартири.
Посилаючись на викладене, а також те, що вказана квартира необхідна для проживання його сім’ї, просив задовольнити позовні вимоги.
ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_7 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за нею права власності на вказану квартиру, посилаючись на те, що 15 жовтня 2002 року з ОСОБА_7, вона в усній формі уклала договір купівлі-продажу спірної квартири за 300 доларів США. Оскільки в подальшому ОСОБА_7 вимагав доплатити 3500 грн. за оформлення документів, договір не було укладено, тому вона просила задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 травня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_12 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_7 просить вказане рішення суду, в частині відмови в задоволенні його позовних вимог, скасувати та постановити нове рішення, яким виселити відповідачів з належної йому квартири, оскільки суд не вірно застосував норми матеріального права.
Відповідачка ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просила скасувати вказане рішення, в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову, посилаючись на те, що суд невірно оцінив докази по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, дослідивши докази по справі, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 та наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_7
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, рішенням правління спілки селян-співвласників «Незалежна Україна» від 4 травня 1993 року було продано квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_7, де він постійно проживав зі своєю родиною.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 листопада 2008 року за позивачем визнано право власності на вказану квартиру та зазначене рішення зареєстровано в БТІ (а.с. 4).
З 2002 року за згодою з ОСОБА_7 в дану квартиру вселилась ОСОБА_4 з метою в майбутньому укласти договір купівлі-продажу спірної квартири. В подальшому ОСОБА_4 вселила в спірну квартиру своїх членів сім’ї, відповідачів по справі.
Відповідно до положень ст. 225 ЦК України, в редукції 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару, такі ж положення збереглися і в діючій нормі ст. 658 ЦК України.
Таким чином, правових підстав в 2002 році для укладання договору купівлі-продажу спірної квартири не було, оскільки на той час позивач не був власником цієї квартири.
Крім цього, відповідно до положень ч. 2 ст. 47 ЦК України, в редакції 1963 року, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, і відбулося повне, або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Однак, згідно з положеннями ст. 44 ЦК України, в редакції 1963 року, вказані обставини можуть бути підтверджені письмовими доказами. Як встановлено судом з пояснень сторін такий доказ відсутній.
За таких обставин, районний суд дійшов вірного висновку про безпідставність зустрічних позовних вимог, та обгрунтовано відмовив в їх задоволенні.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7 про виселення відповідачів, суд виходив з того, що на момент вселення останніх в спірну квартиру в 2002 році, позивач не будучі її власником не мав правових підстав для укладення договору найму житла.
З таким висновком суду погодитись неможна з наступних підстав.
Як слідує з обставин, викладених позивачем в позовній заяві, про що зазначено вище, тимчасове вселення відповідачів на термін необхідний для укладення договору купівлі-продажу квартири, відбулося з дозволу позивача, який на той час був наймачем цієї квартири, і відповідно до положень ст. 98 ЖК України, мав таке право.
Між тим, як встановлено в судовому засіданні угоди про продаж квартири з відповідачами не відбулося. Таким чином обставини на які посилається позивач, свідчать про тимчасове проживання відповідачів в належній йому на праві власності квартирі, тому суду слід було застосовувати матеріальні норми права ті, які відповідають спірним правовідносинам, хоча позивач помилково вказував на іншу матеріальну норму.
Відповідно до положень ст. 99 ЖК України тимчасові мешканці не набувають самостійного права на житлове приміщення незалежно від терміну їх проживання та підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Враховуючи, що районний суд невірно застосував норми матеріального права, на підставі п. 4 ст. 309 ЖК України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про виселення ОСОБА_4 та членів її сім’ї: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та неповнолітніх дітей ОСОБА_13, 2002 року, ОСОБА_3, 2005 року, ОСОБА_14 2007 року без надання іншого житлового приміщення.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 травня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про виселення скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_7 задовольнити.
Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, з неповнолітніми дітьми ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3, без надання іншого житлового приміщення.
Вказане рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 – залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.
Головуючий
Судді