АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 599/522/18Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р.

Провадження № 22-ц/789/673/18 Доповідач - Парандюк Т.С.

Категорія - 19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

Головуючої - Парандюк Т.С.

Суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Коваль О.І.

та сторін - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 599/522/18 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року, ухваленого суддею Іваницьким О.Р., в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27.03.2018 року між ним і ТзОВ "Максус Лізинг" було укладено договір фінансового лізингу, згідно якого товариство зобов'язувалось придбати у власність та передати йому у користування автомобіль. Зазначив, що за домовленістю між ними товариство повинно було придбати автомобіль ВАЗ "Ларгус", однак в договорі як предмет договору фінансового лізингу вказано зовсім інший автомобіль, вартість якого значно вища.

Позивач оплатив 89 240 грн., вважаючи, що сплатив вартість автомобіля, так як представником ТзОВ "Максус Лізинг" не було роз'яснено йому призначення платежу та згодом виявилось, що це лише комісія за організацію договору.

Вважає, що договір фінансового лізингу укладений внаслідок введення його в оману, містить низку несправедливих умов, які суперечать законодавству та порушує його права як споживача.

Крім того, вказав на відсутність відповідної ліцензії у відповідача і нотаріального посвідчення договору та з цих підстав просив суд визнати договір фінансового лізингу №01328, укладений між ним та ТзОВ "Максус Лізинг" 27.03.2018 року недійсним та стягнути з останнього суму сплаченого платежу в розмірі 89 240 грн. і сплачену комісію в розмірі 1070 грн.

Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Договір фінансового лізингу, укладений 27 березня 2018 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" визнано нікчемним.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" в користь ОСОБА_1 89 240 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Стягнуто з товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" в користь держави судовий збір у сумі 894 грн.

В апеляційній скарзі ТзОВ "Максус Лізинг" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що судом невірно дано правову оцінку доказам, не досліджено правовідносини, що склались між сторонами, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначило, що судом першої інстанції не встановлено наявність чи відсутність підстав, передбачених ч.2 ст.219 ЦК України, саме чи можливо цей правочин визнати дійсним, оскільки укладення такого правочину відповідало волі сторін. Всі дії позивача були добровільними та розраховані на реальне настання правових наслідків, на момент укладення правочину позивача повністю влаштовувала форма правочину та його умови.

Вказує, що застосування до договору фінансового лізингу вцілому спеціального законодавства, що регулює відносини у сфері оренди транспортних засобів, є безпідставним, оскільки ст. 628 ЦК України передбачено застосування спеціальних актів цивільного законодавства у відповідних частинах, які має укладений змішаний договір. Тобто, ст. 799 ЦК України може бути застосована лише у тій частині договору, яка передбачає безпосередню передачу транспортного засобу у користування лізингоодержувачу.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду законним та обгрунтованим, ухваленим на зібраних доказах, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Крім того, пояснив, що товариство перерахувало на його картковий рахунок повністю суму 89240 грн.

В судове засідання представник ТзОВ "Максус Лізинг" не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, не надіславши ніяких клопотань, а тому у відповідності до вимог ст. 372 ч.2 ЦПК України колегія суддів вважає, що неявка сторони належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає її розгляду.

ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим і просив рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТзОВ "Максус Лізинг" не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 березня 2018 року сторони уклали договір №01328 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб Volkswagen Passat, об'єм двигуна - 1.4 бензин, вартістю 31 540 доларів США. Відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у свою власність предмет лізингу та передати позивачу в користування на строк та умовах, передбачених договором.

Відповідно до пункту 9.1. цього Договору позивач сплатив комісію за організацію договору у розмірі 89 240 грн, що підтверджується квитанцією банку №20 від 27 березня 2018 року (а.с.1).

Згідно з пунктом 12.1. зазначеного Договору лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Дані про відповідача до Державного реєстру фінансових установ та Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, що веде Нацкомфінпослуг, не вносились. Товариство статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг не отримувало.

Договір №01328 фінансового лізингу від 27 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «Максус Лізинг», нотаріально посвідчено не було.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про те, що в разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч.3 ст. 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 27 березня 2018 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця та одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.

Крім того, відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Згідно з п.4 ч.1 статті 34 цього Закону діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності як надання фінансових послуг.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо укладення договору фінансового лізингу, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і визнання вказаного договору фінансового лізингу нікчемним, оскільки його умови суперечать положенням цивільного законодавства. До того ж під час його укладення не було дотримано вимог щодо форми правочину та у відповідача була відсутня ліценція на надання відповідної фінансової послуги.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Крім того, товариство добровільно повернуло позивачу суму 89240 грн., сплачену ним за організацію договору.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення залишає без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на представлених доказах, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.

Судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України покласти на сторони в межах ними понесених.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" - залишити без задоволення.

Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 липня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Т.С. Парандюк