Справа № 22ц-52/2010 Головуючий у першій інстанції
Висоцька Н.В.
Категорія –цивільна Доповідач –Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 січня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ШЕМЕЦЬ Н.В.,
суддів: РЕДЬКИ А.Г., ОСТРЯНСЬКОГО В.І.,
при секретарі: з участю: ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Корюківської центральної районної лікарні, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання права користування житлом, визнання протиправним рішення органу приватизації житла, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про захист права власності та виселення, -
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні її вимог, ухвалити нове рішення, задовольнити її позовні вимоги, визнати за нею та двома неповнолітніми дітьми право користування житловим АДРЕСА_1 з квітня 2004 року, визнати протиправним розпорядження про приватизацію житла та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло.
Апелянт вважає, що рішення в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду в цій частині не відповідають матеріалам справи.
Висновки суду про те, що вона з двома дітьми не набули права користування спірним житлом, оскільки вселились як тимчасові жильці суперечать ст.ст. 64,65 ЖК України, роз”ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України”. Зазначає, що у квітні 2004 року разом з дітьми вона повернулась до будинку в АДРЕСА_1, де проживала до одруження, оскільки сімейне життя не склалось, і за згодою батьків вселилась для постійного проживання, перевезла своє майно, хоча залишилась зареєстрованою в будинку свого колишнього чоловіка по АДРЕСА_2
З висновком суду про вселення як тимчасового жильця апелянт не погоджується, посилаючись на його невмотивованість, хоча вона проживає у спірному будинку вже п”ять років; відповідачі та треті особи не змогли пояснити суду, на який же строк її вселили до будинку; не враховано, що вона обробляла присадибну ділянку, проводила ремонт будинку, займалась його газифікацією, оплачувала комунальні платежі.
Апелянт посилається на ту обставину, що наймач та всі члени сім”ї хоча і не давали письмової згоди на її вселення з дітьми, але всі висловлювали таку згоду, і наймач ОСОБА_11 до свого виселення 16 березня 2007 року не пред”являв до неї будь-яких претензій.
Спірне приміщення є для неї та дітей постійним місцем проживання; між нею та наймачем, членами сім”ї не обумовлювався певний порядок користування жилим приміщенням; вона вселилася до цього будинку саме як постійний член сім”ї наймача жилого приміщення.
Вважає необґрунтованим посилання суду на ту обставину, що нею не заявлені вимоги про визнання права власності на жиле приміщення, оскільки з правових підстав не може заявити такі вимоги та враховуючи незаконну реєстрацію відповідача ОСОБА_10 в даному будинку.
Апелянт не погоджується з висновком суду, що вона не набула права на спірне житло в зв”язку з тим, що вона зберігає постійне місце проживання у приватному жилому приміщенні. Проте хоча вона і зареєстрована в АДРЕСА_2, але не зберігає за собою права на цю жилу площу, до цього будинку вона не має ніякого відношення, він дуже малий, жила площа становить 13,5 кв.м., поділу він не підлягає, крім того, придбаний за кошти батьків колишнього чоловіка. Вони добровільно поділили майно: вона забрала меблі, а чоловіку залишився будинок.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду в оскаржуваній частині залишенню без змін, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що хоча ОСОБА_8 з травня 2004 року проживає у спірному будинку, сплачувала комунальні послуги, але її проживання носило та носить тимчасовий характер; вона з дітьми продовжують зберігати право на проживання в АДРЕСА_2. Суд врахував, що ОСОБА_8 не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом. За відсутності у неї суб”єктивного права на звернення до суду з заявленим позовом суд відмовив ОСОБА_8 у задоволенні її позовних вимог.
Апеляційний суд вважає, що такий висновок суду узгоджується з наявними матеріалами справи та відповідає нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Згідно рішення №28 від 23 лютого 1989 року виконкому Корюківської міської ради народних депутатів було вирішено обміняти трьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_3 ОСОБА_11 на квартиру по вул.. Молодіжній з ОСОБА_12 (а.с.76-77 т.1, а.с.162 т.2).
Ордер на спірне жиле приміщення виданий ОСОБА_11 з сім”єю, що складалась з 8 осіб- подружжя та 6 дітей, в тому числі, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.64 т.1).
15 жовтня 1994 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13, від якого мають двох дітей ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_3. Розірвання шлюбу зареєстровано 30 липня 2004 року. ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 була зареєстрована в 1991 році, а з 22 червня 2000 року в АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_13 на підставі договору купівлі продажу від 28 грудня 1999 року ( (т.1.а.с.10-13, 27,31, 61,69,т.3 а.с.10, 23).
З квітня 2004 року ОСОБА_8 з двома дітьми проживає у спірному будинку.
На зазначений період в АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані її батько ОСОБА_11 (а.с.142 т.1) , мати ОСОБА_14 (а.с.140 т.1), брат ОСОБА_15 (а.с.139 т.1), сестра ОСОБА_16 (а.с.28,135 т.1) сестра ОСОБА_17 (а.с.137т.1).
Придбавши за договором купівлі-продажу від 02 листопада 2005 року будинок в АДРЕСА_2 батьки, брати- ОСОБА_15, ОСОБА_18 та сестра ОСОБА_17 в 2005-2007 роках реєструють своє проживання у цьому будинку (а.с.143-146 т.1) , зокрема, батько ОСОБА_11 – з 16 березня 2007 року.
ОСОБА_16 зареєстрована у спірному будинку з 21 серпня 2000 року(а.с.28,135т.1), і, як встановлено судом першої інстанції, вона повернулась на постійне проживання до будинку в травні 2006 року.
ОСОБА_10 зареєстрований у спірному будинку з 07 травня 2007 року (а.с.29,138 т.1).
Розпорядженням органу приватизації №2 від 21 травня 2007 року наймачу ОСОБА_16 передано у приватну власність спірний будинок(а.с.34 т.1, а.с.9 т.2), ОСОБА_10 зазначений як член сім”ї ОСОБА_16, а в довідці про склад сім”ї – співмешканець(а.с.35,36 т.1), свідоцтво про право власності на житло від 24 травня 2007 року видано на ім”я ОСОБА_16 та ОСОБА_10 з зазначенням частки кожного- по Ѕ ( а.с.39 т.1).
Вимоги ОСОБА_8 про визнання за нею та дітьми права користування спірним жилим будинком обгрунтовані з посиланням на ст.ст.64,65 ЖК України, вона зазначає, що вселилась до будинку зі згоди наймача- батька, вони були членами його сім”ї і мають право користуватись будинком.
Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім”ї, які проживають разом з ним, вселити в займане приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім”ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім”ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім”ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року ( з подальшими змінами) „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з”ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім”ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім”ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім”ї наймача(власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім”ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Пояснення учасників судового розгляду, матеріали справи свідчать про те, що письмової згоди на проживання ОСОБА_8 з дітьми у спірному будинку її батько ОСОБА_11 як наймач та інші члени сім”ї, що проживали на час вселення позивачки у будинку, не давали.
Згідно пояснень залучених в якості третіх осіб ОСОБА_11 та ОСОБА_14, у них з дочкою була домовленість про її тимчасове проживання, ніякої письмової згоди на її проживання вони, як і інші члени сім”ї, не надавали.
Апеляційний суд враховує, що пояснення третіх осіб про тимчасовий характер проживання ОСОБА_8 з дітьми у спірному будинку залишаються незмінними на протязі всього тривалого розгляду справи, а доводи апелянта про домовленість щодо її постійного проживання у спірному будинку нічим, крім її власних тверджень, не підтверджені, тому висновок суду першої інстанції про тимчасовий характер проживання ОСОБА_8 у будинку є вірним.
Тривалість проживання позивачки по основному позову - апелянта в даному будинку, догляд за будинком, обробіток присадибної ділянки, оплата послуг, надання батьками допомоги на утримання дітей у даному спорі визначального значення не мають, і є правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про ненабуття позивачкою права користування жилим приміщенням державного (громадського) житлового фонду.
Щодо посилань апелянта на відсутність претензій з боку наймача ОСОБА_11 до неї, то апеляційний суд враховує, що спірна ситуація виникла між батьками і донькою, іншими членами родини, і батьки не бажали судових спорів, а для збереження родинних відносин залишили спірний будинок і переїхали до іншого житла.
ОСОБА_8 того, судом враховано ту обставину, що ОСОБА_8 з дітьми залишається зареєстрованою у АДРЕСА_2
З адресних листків прибуття ОСОБА_13 та ОСОБА_8 вбачається, що вони переїхали з АДРЕСА_2 в червні 2000 року, разом з ними переїхали і діти (а.с.12,13 т.3).
Зазначене свідчить про те, що після придбання будинку по АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу в період шлюбу сім»я ОСОБА_8 з дітьми прибула на постійне проживання до цього будинку, і на даний час позивачка з дітьми зберігають за собою право на проживання за цією адресою і вони як колишні члени сім»ї власника не обмежені у встановленому законом порядку у праві користування цим жилим приміщенням.
Враховуючи викладене, доводи апелянта про те, що цей будинок належить її колишньому чоловіку, неможливість його поділу, проведення добровільного розподілу спільного майна подружжя, не можуть бути правовою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Інших угод про користування спірним жилим приміщенням ОСОБА_8 не укладала.
Оскільки ОСОБА_8 не набула права користування спірним житлом, то вона не має суб»єктивного права на оскарження приватизації будинку і тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого з дотриманням вимог чинного законодавства.
Згідно положень ч.1 ст.303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки апеляційний суд не має права виходити за межі доводів та вимог апеляційної скарги, тому апеляційний суд, виходячи з заявлених меж оскарження рішення суду, а саме, оскаржується рішення в частині відмови ОСОБА_8 у задоволенні вимог про визнання права користування житлом, визнання незаконними рішення органу приватизації та свідоцтва про право власності на житловий будинок, вважає рішення суду в оскаржуваній частині таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процессуального права, тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.
В іншій неоскаржуваній частині рішення суду залишається без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд ,–
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - відхилити.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: