Справа № 2-107
2009 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2009 року с. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Назаренка О.В.,
за участі секретаря Шевчук А.В.,
адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, виконавчого комітету Будянської селищної ради, акціонерного товариства закритого типу «Будянський фаянс», відділу приватизації комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_9 про визнання недійсним розділу особових рахунків, визнання недійсним свідоцтва про право власності в порядку приватизації, визнання недійсним договору купівлі-продажу і визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
19.09.2006 року до суду подано позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відділу приватизації комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації». Позовні вимоги були уточнені і доповнені 7.12.2006 року, 15.01.2008 року. Відповідачами по справі притягнуті були виконавчий комітет Будянської селищної ради, акціонерне товариство закритого типу «Будянський фаянс», ОСОБА_8, ОСОБА_9. В своєму позові позивачі просять суд визнати недійсним розділ особових рахунків у будинку, що розташований в АДРЕСА_1 квартири 1 і 2, визнати недійсним свідоцтво про приватизацію квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 видане на ім’я ОСОБА_8 відділом приватизації КП «ХРБТІ» 10.01.2005 року на підставі розпорядження № 142, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1, визнати за позивачами право власності на прибудову А1-1, що складається з квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повністю підтримали позовні вимоги і пояснили, що позивачі проживали в будинку, який розташований в АДРЕСА_1 разом з літніми батьками. У 1971 році позивач ОСОБА_4 перебувала на квартирному обліку. З метою поліпшення житлових умов профспілковим комітетом Будянського фаянсового заводу дозволено будівництво прибудови з умовою зняття позивача з квартирного обліку. В період з 1971 по 1972 року позивачі за власні кошти звели прибудову А1-1, в якій стали проживати літні батьки. Ту обставину, що позивачам було відомо про розділення особових рахунків і створення двох різних квартир у будинку до моменту приватизації позивачі заперечують, але не заперечують, що відповідач ОСОБА_8 зареєстрований у спірній частині будинку з 1975 року. Факт проживання зазначеного відповідача в спірній частині будинку позивачі заперечують, пояснивши, що до суду подавався позов про визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, але справу не розглянуто по суті в зв’язку зі смертю позивача. Таким чином позивачі стверджують, що спірна частина будинку не є окремою квартирою, а являє собою прибудову до будинку позивачів, зведену позивачами і яка до цього часу не введена в експлуатацію. З цих підстав позивача просили позов задовольнити в повному обсязі.
Позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судові засідання не з’являлись, але подали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, тому суд розглянув справу за відсутності зазначених позивачів.
Відповідач ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що в спірній квартирі проживає змалку і до цього часу. Після смерті відповідального наймача квартири № 2 він, як єдиний наймач квартири подав заяву про її приватизацію і отримавши свідоцтво про право власності на цю квартиру продав її, оскільки квартира не була йому потрібна для проживання.
Відповідач ОСОБА_9 в судовому засіданні проти позову заперечувала, пояснивши, що вона придбала спірну квартиру як добросовісний набувач і їй нічого не відомо про правовідносини між іншими сторонами з приводу спірної квартири.
Відповідачем акціонерним товариством закритого типу «Будянський фаянс» повідомлено суд про визнання відповідача банкрутом і розпочату процедуру ліквідації, а також повідомили про відсутність у відповідача документів про приватизацію будинку АДРЕСА_1, а також відповідач просив суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Будянською селищною радою Харківського району Харківської області подана суду заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача і повідомлено суду, що селищна рада не була власником спірного житла, приватизацію не проводила, а будинок знаходився на балансі АТЗТ «Будянський фаянс».
Комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» подана суду заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача і суду повідомлено, що приватизація квартир № 1 і 2 в будинку АДРЕСА_1 проведена відповідно до вимог діючого законодавства, в зв’язку з чим позов не визнається.
Вислухавши в судовому засіданні пояснення сторін, їх представників, дослідивши надані суду письмові заяви сторін і надані суду докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є співвласниками квартири № 1 у будинку АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації «Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації» 27 липня 2001 року, що підтверджено копією свідоцтва про право власності (а.с. 60). Власником квартири № 2 у будинку АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 3 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 реєстровий № 3586, що підтверджено копією договору купівлі-продажу і змін до зазначеного договору (а.с. 69-71). Квартиру № 2 у будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_9 продав відповідач ОСОБА_8, якому ця квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на нерухому майно, виданого відділом приватизації комунального підприємства «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» 10.01.2005 року, що підтверджено копією свідоцтва про право власності (а.с. 73). Із зазначених документів судом встановлено, що до моменту приватизації квартир № 1 і № 2 у будинку АДРЕСА_1 ні позивачі, ні відповідач ОСОБА_8 не були власниками спірних квартир. На підставі ст. 345 ЦК України право власності набувається в порядку приватизації. Відповідно до вимог ст. 8 ч. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в порядку приватизації квартири передаються у власність громадян, які проживають в займаному приміщенні. КП «ХРБТІ» надані суду копії документів із матеріалів інвентаризаційної справи, на підставі яких були приватизовані квартири 1 і 2 у будинку АДРЕСА_1 (а.с. 54-74). Із зазначених документів встановлено, що позивачі подали заяву про приватизацію займаної квартири № 1, а відповідач ОСОБА_8 подав заяву про приватизацію займаної ним квартири № 2. До заяв надавались довідки про склад сім’ї. За таких обставин суд вважає, що приватизація квартир № 1 і 2 у будинку АДРЕСА_1 проведена у відповідності до діючого на той час законодавства. Право ОСОБА_8 на проживання у спірній квартирі до її приватизації крім того підтверджено копію карти прописки у спірній квартирі (а.с. 147). Відповідно до відомостей, що містяться у довідках КП «ХРБТІ» № 2558 від 9.04.2004, № 3045 від 26.11.2004 року, № 578 від 10.11.2006 року довідки АТЗТ «Будянський фаянс» № 01-06/1265 (а.с. 4, 5, 10, 138) будинок № АДРЕСА_1 перебував на балансі АТЗТ «Будянський фаянс», а будівництво прибудови закінчено у 1972 році. Довідкою № 01-06\1247 від 17.06.2004 року і довідкою № 01-06\362 від 01.04.2004 року АТЗТ «Будянський фаянс» підтверджено, що з 1972 року у спірному будинку існувало дві окремі квартири і позивачі ніколи не проживали у квартирі № 2 будинку АДРЕСА_1. У відповідності до ст. 651 ЖК України право придбати у власність займані житлові приміщення в порядку приватизації мають наймачі. Така норма закону міститься і в ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Суд вважає, що рішення про приватизацію спірної квартири прийнято відповідно до Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56, оскільки всі необхідні документи були подані для приватизації спірної квартири, ОСОБА_8 був єдиним наймачем спірної квартири. Відповідно до ст. ст. 317,319 ЦК України тільки власник має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Позивачі не були власниками квартири, що продана ОСОБА_8 Доказів того, що договір купівлі-продажу, посвідчений 3 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_10 реєстровий № 3586 укладений з порушенням вимог ст. 203-212 ЦК України та інших вимог закону що до дійсності правочину, суду не надано. Доводи позивачів про переважне право купівлі частки у спільному майні не відповідають вимогам ст. 362 ЦК України і встановленим судом обставинам справи, оскільки в судовому засіданні доведено, що квартири № 1 і 2 у будинку АДРЕСА_1 були окремими об’єктами, тобто будинок не перебував у спільній частковій власності сторін, а мав статус двоквартирного будинку, що не передбачає згоди позивачів на продаж квартири відповідача ОСОБА_8 Із наведеного, суд приходить до висновку що позовні вимоги, в яких позивачі просять суд визнати недійсним свідоцтво про приватизацію квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 видане на ім’я ОСОБА_8 відділом приватизації КП «ХРБТІ» 10.01.2005 року на підставі розпорядження № 142, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.
Вимога позивачів визнати недійсним розділ особових рахунків у будинку, що розташований в АДРЕСА_1 квартири 1 і 2 задоволенню не підлягає, оскільки в судовому засіданні не було надано доказів того, що взагалі особовий рахунок був поділений, а докази, наведені в рішенні підтверджують існування двох ізольованих квартир і двох відповідальних наймачів квартир, що в тому числі відображено в довідці АТЗТ «Будянський фаянс» від 1.04.2004 року (а.с. 7). Крім того, оскільки розділ особових рахунків не є угодою, то визнати таку дію недійсною неможливо, оскільки відповідно до норм ЦК України 1963 року і 2004 року недійсними визнаються тільки угоди і правочини.
Вимога позивачів визнати за позивачами право власності на прибудову А1-1, що складається з квартири № 2 в будинку, що розташований в АДРЕСА_1 також не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 60 ЦПК України позивачі зобов’язані надати суду докази на підтвердження цієї позовної вимоги. Наведені в цьому рішення докази свідчать про те, що позивачі з 1972 року не мали права навіть користування квартирою № 2 у буд АДРЕСА_1, оскільки не були прописані в цій частині будинку і не були в ній зареєстровані. Крім того, доказів того, що позивачами набувалось у встановленому законом порядку право власності на цю квартиру суду не надано, а докази, що наведені в рішенні свідчать про те, що до набуття права власності відповідачем ОСОБА_8 і позивачами на квартиру № 1 весь будинок перебував на балансі ПТЗТ «Будянський фаянс», тобто мав свого власника. Доводи позивачів про те, що квартира № 2 була побудована за їх власний рахунок не підтверджена доказами, а надана виписка із протоколу № 7 засідання президії завкому профспілки Будянського фаянсового заводу від 29.11.1971 року за своїм змістом свідчить лише про те, що зазначений орган в межах своєї компетенції вирішив питання про перебування позивача ОСОБА_4 таким чином: дозволено будівництво прибудови з умовою, що ОСОБА_4 буде знята з квартирного обліку, а квартира буде переведена на батька. Це і було виконано, а саме здійснена прибудова до будинку позивачів у вигляді окремої ізольованої квартири, в якій стали проживати не позивачі, а батьки. Потім у цій квартирі № 2 оселився відповідач ОСОБА_8 на правах члена сім’ї як онук ОСОБА_12, яка померла.
Таким чином, на підставі наведеного суд повністю відмовляє позивачам в задоволенні позовних вимог.
На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 віднести за їх рахунок.
Керуючись ст. ст. 10,11,60,61,212-215 ЦПК України, ст. 651 ЖК України, ст. ст. 203-212,317,319,345, 362 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56, суд
ВИРІШИВ:
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в задоволенні позовних вимог повністю відмовити.
Судові витрати, понесені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 віднести за їх рахунок.
На рішення суду може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду а також, апеляційну скаргу на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження в апеляційний суд Харківської області через Харківський районний суд Харківської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано.
Якщо було подано таку заяву, але апеляційна скарга не була надана в строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий суддя: Назаренко О.В.