ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"10" грудня 2009 р. м. Київ К-12972/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів Гордійчук М.П.,
Кравченко О.О.,
Леонтович К.Г.,
Матолича С.В.,
Розваляєвої Т.С.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення коштів на оздоровлення,-
встановила
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся в Добропільський міськрайонний суд Донецької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області у виплаті позивачу недоотриманої суми на оздоровлення та стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2000 –2007 роки в розмірі 9 691, 20 грн.
Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року позов ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1, позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області (надалі –Управління, відповідач), Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення коштів на оздоровлення задоволений в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області на користь позивача недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 і 2007 роки в розмірі 8 641, 20 грн.; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року скасовано постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та прийнято нове рішення, яким визнано неправомірною відмову Управління щодо перерахунку та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005, 2007 роки, в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та стягнуто з Управління на користь позивача недоотримані кошти на оздоровлення за 2003 рік в сумі 998, 30 грн., за 2004 рік –1 283,30 грн., за 2005 рік –1 540, 00 грн., за 2007 рік –1 980, 00 грн., а разом 5 801, 6 грн.
Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року та прийняти нове рішення, яким визнати дії управління правомірними, посилаючись при цьому на порушення судами норм матеріального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачена позивачу Управління за 2000-2004 роки у розмірі –26, 70 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№836 від 26 липня 1996 року та за 2005-2007 роки по 120, 00 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№562 від 12 липня 2005 року. Розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав за: 2000 рік –118, 00 грн., 2001 рік –165, 00 грн., 2002 рік –185, 00 грн., 2003 рік –205, 00 грн., 2004 рік –237, 00 грн., 2005 рік –332, 00 грн., 2007 рік –460, 00 грн.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28 лютого 1991 року передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, інвалідам ІІ групи 1 категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідач при нарахуванні та сплаті щорічної грошової допомоги за вказані роки керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№836 від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№562 від 12 липня 2005 року.
Разом з тим, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлені у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№836 від 26 липня 1996 року та у 2005 році постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№562 від 12 липня 2005 року розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися тривалий час незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідний рік, а не постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№836 від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№562 від 12 липня 2005 року, оскільки не проведення Кабінетом Міністрів України підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій не може бути підставою для позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо Законом.
При цьому, судовою колегією береться до уваги те, що відповідно до пункту 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»на 2006 рік зупинена дія абзацу 3 частини 4 статті 48 «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Вказані положення не визнавались неконституційними Конституційним Судом України, а отже, підлягають застосуванню
Положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року.
При цьому, положення статей, які визнанні неконституційними, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09 липня 2007 року.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями не враховано момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення, момент набрання чинності положень рішень Конституційного Суду України і момент втрати чинності положень закону, що визнані неконституційними, що призвело до неправильного вирішення даного спору.
Посилання відповідача на те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№562 від 12 липня 2005 року прийнята відповідно до положень статей 62 та 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» колегія Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованим.
Так, статтею 62 вказаного Закону встановлено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Статтею 67 Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, вказаними нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Кабінету Міністрів України надано право провадити роз’яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати доплати, пенсії та компенсації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.
Крім того, органи соціального захисту населення здійснюють виплату щорічної допомоги на оздоровлення згідно Закону України Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та пункту 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №256 від 04 березня 2002 року (зі змінами та доповненнями) з жовтня 2003 року.
Беручи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, які істотно вплинули на повноту з’ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції, в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року - задовольнити частково.
Постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року –скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про стягнення коштів на оздоровлення - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України.