22-ц/775/466/2018(м)

221/5981/17

Категорія 5

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 221/5981/17

Номер провадження 22-ц/775/466/2018 (м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Брежнєв Д.О.

сторони :

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - виконавчий комітет Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 02 травня 2018 року, у складі судді Безрук Т.В., повний текст рішення складений 10 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1, та на земельну ділянку 0,1472 га, призначену для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 серпня ІНФОРМАЦІЯ_1 він зареєстрований у зазначеному будинку з волевиявлення колишнього власника ОСОБА_3 Згодом вони планували здійснити переоформлення права власності на вказаний будинок, але ОСОБА_3 захворіли і померла в ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначений будинок належав ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 23 жовтня 1990 року. Розташований він на земельній ділянці площею 0,1472 га, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 23 липня 1993 року. ОСОБА_3 не зареєструвала своє право власності на вказаний будинок у встановленому законом порядку, проте, на його думку, це не може бути перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 02 травня 2018 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, оскільки не витребував відомостей про відкриття спадкової справи ОСОБА_3, яка померла в м.Донецьку; не дав належної оцінки представленим ним квитанціям про оплату комунальних послуг за спірною адресою та податку на землю; не врахував, що відсутність судового рішення перешкоджає йому в реєстрації права власності та отриманні гуманітарної і благодійної допомоги у зв'язку із пошкодженням будинку.

Справа розглянута у відсутності представника Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області (а.с.126).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які підтримали скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. Вказаний договір зареєстрований у БТІ 23 жовтня 1990 року (а.с.16-17).

Згідно відповіді КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації» за № 445 від 23 квітня 2018 року жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано 23 жовтня 1990 року КП «Волноваське БТІ» за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку, посвідченого 23 жовтня 1990 року головою виконавчого комітету Новотроїцької селищної ради, реєстр № 327 (а.с.82).

Згідно звіту про оцінку майна станом на 20 жовтня 2017 року ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 20 661 грн. (а.с.28-53).

З копії державного акту на право приватної власності на землю вбачається, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1472 га, призначеної для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 24-25).

Позивач ОСОБА_1 з 30 серпня ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований у АДРЕСА_1. Ці обставини підтверджуються довідкою Новотроїцької селищної ради Волноваського району Донецької області № 3663 від 15 серпня 2017 року та копією домової книги вказаного будинку (а.с. 4-15).

За повідомленням Волноваського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області даних про смерть ОСОБА_3 не знайдено. Перевірка проведена по паперовим носіям по Волноваському району та даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян (а.с. 75).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на будинок за набувальною давністю, оскільки в розумінні ст. 344 ЦК України позивач не є добросовісним володільцем спірного будинку, власник якого відомий - ОСОБА_3, а також того, що доказів відмови власника від права власності на належне майно не надано.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Частина перша статті 3 ЦПК України (в редакції на час звернення до суду) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України (в редакції на час звернення до суду) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України (в редакції на час звернення до суду) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно до положень ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 13 вказаної постанови пленуму, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

Згідно до пунктів 10-15 цієї ж постанови, з огляду на положення статті 376 ЦК України, право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельний ділянці, не відведеній для мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставини, що має юридичне значення, і підглядає доведенню під час ухвалення рішення суду стаття 214 ЦПК України.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_3 проживала у АДРЕСА_1 використовувала як дачу. В ІНФОРМАЦІЯ_1 він разом із сім'єю поселився до будинку з дозволу ОСОБА_3, з якою в подальшому планували оформити договір купівлі-продажу будинку, але в тому ж році ОСОБА_3 померла. Оскільки він - позивач, з ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає та зареєстрований у будинку, спадкоємців у ОСОБА_3 немає, просив визнати право власності за набувальною давністю на житловий будинок, розташований за вказаною адресою.

За законом набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю здійснюється за умови, що річ, яка опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою, володілець суб'єктивно вважає майно своїм, володілець майна має бути добросовісним набувачем, володіння здійснюється протягом усього строку відкрито та продовжувалось безперервно, строк такого володіння нерухомим майном складає 10 років.

Виникнення володіння, що пов'язано з добросовісним заволодінням річчю, полягає в переконанні володільця, що заволодіння правомірне, тобто майно надійшло до нього законно.

Набуття права власності на майно за набувальною давністю виникає тоді, коли власник майна довгий час не виявляв наміру визнати річ своєю, погодився з її втратою, і при відсутності презумпції права державної власності.

Володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Оскільки набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном і наявність у володільця певного юридичного титулу (договір найму, збереження тощо), виключає застосування набувальної давності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на спірний будинок.

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Стаття 89 ЦПК України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вказаних вимог процесуального законодавства, які покладають на позивача обов'язок надання доказів, апеляційний суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції ухвалою від 29 березня 2018 року не задовольнив його клопотання щодо витребування інформації про те, хто подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, хто відмовився від спадщини та чи складався нею заповіт. При цьому, позивач не надав суду доказів того, що власник будинку ОСОБА_3 померла і у нього були перешкоди, як за життя власника будинку, так і після її смерті в ІНФОРМАЦІЯ_1, у встановленому законом порядку вирішити питання про право власності на будинок.

Колегія вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на необхідність виклику свідків, про яких було зазначено у позовній заяві, оскільки, як свідчить зміст позовної заяви в ній зазначалося про свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, але клопотання про їх виклик у заяві не містилося; не заявлялося таке клопотання позивачем і протягом розгляду справи; при вирішенні питання про закінчення судового слідства ОСОБА_1 не заперечував проти цього без будь-яких зауважень та доповнень (а.с.2,88-89).

Доводи ОСОБА_1 про те, що відсутність права власності на будинок позбавляє його можливості перебудувати будинок, здійснити його покрашення, отримати матеріальну допомогу тощо колегія суддів вважає неспроможними, оскільки відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він з власником будинку уклав правочин, на підставі якого у позивача могло виникнути право власності на будинок АДРЕСА_1.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду позивачем апеляційному суду не надано.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції відповідно до ст. ст. 12, 81, 263 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та, в межах доказів, наданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки позивачем не доведено факту добросовісного володіння спірним домоволодінням протягом десяти років.

Встановлено й вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 02 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Дата складення повного судового рішення 05 липня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

С.А. Попова

Т.Б. Ткаченко