КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Київ №825/1380/18

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Губської О.А.,

Літвіної Н.М.,

за участю

секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та Міністерства оборони України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження, суддя Скалозуб Ю.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

06 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в якому просив:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні йому одноразової грошової допомоги, що оформлено протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити йому одноразову грошову допомогу внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності (у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини) в розмірі, що встановлений підпунктом «б» ч. 2 ст. 16-2 Закону України та забезпечити її виплату;

- встановити відповідачу строк (після набрання рішенням законної сили) для подання до суду першої інстанції звіту про виконання рішення суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про відмову ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 20 вересня 2017 року внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 № 121. Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та забезпечити виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у встановленому пунктом «б» частини 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмірі, як військовослужбовцю, якому з 20.09.2017 встановлено інвалідність II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із вирахуванням раніше здійснених виплат. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що оскільки позивачу під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (дата встановлення втрати працездатності відповідно до довідки МСЕК серії ЖИА №004829 є 16.06.2015), у зв'язку з чим Міністерством оборони України позивачу було виплачено 4263,00 грн., а в подальшому під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 2 групу інвалідності (дата встановлення 2 групи інвалідності відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0643918 є 10.10.2017), то керуючись п. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку № 975 комісія Міністерства оборони України правомірно відмовила у виплаті одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись із рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року в частині, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року в частині, та в цій частині прийняти нове рішення, яким встановити відповідачу строк для подання до суду першої інстанції звіту про виконання рішення суду першої інстанції, а також зобов'язати Міністерство оборони України призначити йому одноразову грошову допомогу внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності (у зв'язку з пораненням, пов'язаним з захистом Батьківщини) в розмірі, що встановлений підпунктом «б» ч. 2 ст. 16-2 Закону України та забезпечити її виплату.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що закон передбачає зменшення розміру допомоги (вирахування раніше здійснених виплат є протиправним) та суд першої інстанції помилково вважає наявність у суду права вибирати, встановлювати або не встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суду.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 (якого 15.05.2017 звільнено з військової служби у запас) 16.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що сталося 09.02.2015 (довідка МСЕК серія ЖИА № 004829 від 16.06.2015), а 20.09.2017 під час огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0643918 від 10.10.2017).

У зв'язку з втратою 5% працездатності Міністерством оборони України позивачу було виплачено 4263,00 грн.

ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про виплату такому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Відповідно до Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24 листопада 2017 №121, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_2 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 5% втрати працездатності виплачена в сумі 4263,00 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними ОСОБА_2 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги, то ОСОБА_2 має бути призначена та виплачена одноразова грошова допомога, у встановленому пунктом «б» частини 1 ст. 16-2 Закону №2011-XIІ розмірі із вирахуванням раніше здійснених виплат.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.

Так, відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Частинами 2, 4 ст.16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З аналізу наведених норм вбачається, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.

Такі положення норми ст. 16-3 застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).

Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

В силу ч.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до п.2 ст.16-2, п.9 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Щодо обставини, що відповідно до Закону №1774-VIII від 06.12.2016 року ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ була доповнена абзацом 2 частини 4 відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 16.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 5% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, а 20.09.2017 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ № 0643918 від 10.10.2017).

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 1 січня 2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 20.09.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року у справа № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17).

Стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України», п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Більше того, відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. А в ст.1 Протоколу №12 до цієї Конвенції передбачена загальна заборона дискримінації:« 1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою. 2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено в пункті 1».

Слід зазначити, що дискримінація може бути прямою (різне поводження до людей в однаковій ситуації) та непрямою (однакове поводження з людьми, незважаючи на те, дехто з них знаходиться в певній особливій ситуації).

Так, у справі «Тлімменос проти Греції» (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Дискримінація у даному випадку проявляється у тих обставинах, що особа, якій під час первинного огляду встановлена інвалідність (або менший відсоток втрати працездатності), та яка пройшла повторний огляд на протязі дворічного строку, яким встановлено інвалідність вищої групи (або більший відсоток втрати працездатності) внаслідок хвороби, пов'язаної із проходженням військової служби має право на одноразову грошову допомогу, а яка за тих самих обставин, внаслідок тих чи інших причин пропустила дворічний строк - не має.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності), оскільки першочергово є встановленим той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.

Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 20.09.2017 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Разом з тим, позивач просив визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні йому одноразової грошової допомоги, що оформлено протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121.

Колегія суддів зазначає, що оскільки такі дії Міністерства оборони України знайшли своє відображення саме у рішенні Міністерства оборони України оформленого Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 № 121 (де вказано, що комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), і саме таке рішення тягне за собою негативні наслідки для позивача, колегія суддів вважає за можливе вийти в цій частині за межі позовних вимог, з метою повного та ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, та визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 20 вересня 2017 року внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 № 121.

Щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі, що для правильного вирішення справи необхідно дослідити чи було подано позивачем увесь необхідний пакет документів як вимагає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975, а обставини, чи є у розпорядженні позивача всі необхідні документи, є непідтвердженими, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як зазначено у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 №121, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (а.с.8).

Підставою для такої відмови позивачу вказано саме ч.4 ст. 16-3 Закону України «про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку №975.

Неподання позивачем комісії всіх необхідних документів не було підставою для відмови такому у призначенні одноразової грошової допомоги, а відтак, оскільки така обставина не була покладена в основу оскаржуваного рішення Міністерства оборони України, колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача.

Щодо доводів позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у суду права вибирати, встановлювати чи не встановлювати судовий контроль за виконанням рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком та має застосовуватися у виключних випадках.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити частково, зокрема, зобов'язавши відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. .

Відповідно до пп. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Статтею 132 КАС України встановлено види судових витрат.

Так, згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України регламентовано витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до вимог частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, вимога позивача щодо встановлення судового контролю не є вимогою до відповідача, яка самостійно забезпечить поновлення порушених прав та інтересів позивача, така вимога може бути зазначена в прохальній частині позову, однак не може бути розцінена як позовна вимога по своїй суті до відповідача, адже встановлення судового контролю є правом суду, у зв'язку з чим така не підлягає задоволенню.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката Серкіна К.Ю. позивачем долучено до матеріалів справи договір про надання правової (правничої) допомоги №27 від 23.03.2018, ордер на надання правової допомоги від 01.03.2018, квитанція до прибуткового касового ордеру № 4 від 27.03.2018 на суму 3000,00 грн., акт виконаних робіт (який включав ознайомлення з документами, вивчення доцільності звернення до суду, написання позовної заяви).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) у розмірі 3000 грн., оскільки в частині визнання протиправною відмови (та як наслідок, скасування рішення) відповідача та зобов'язання вчинити дії позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 20 вересня 2017 року внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 24.11.2017 № 121.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ІН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена виключно з підстав, зазначених у п.2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 04 липня 2018 року.

Головуючий суддя В.Ю.Ключкович

Судді О.А. Губська

Н.М. Літвіна