С права № 1-17/2009 року

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20 листопада 2009 року                     м. Івано-Франківськ

    Івано-Франківський міський суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді:          Попович С. С.

cекретаря:               Черкес У. О.

прокурора Чугунової В.М.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 164 ч. 1  КК України, -

в с т а н о в и в:

    Дана кримінальна справа порушена 03 лютого 2005 року першим заступником прокурора міста Івано-Франківська на підставі протоколу про обставини скоєного злочину складеного 03 лютого 2005 року ст. дізнавачем ВД Вовчинецького відділення Івано-Франківського міського відділу внутрішніх справ ст. лейтенантом міліції ОСОБА_2.

    У вказаному протоколі, складеному, як зазначається по його тексту, відповідно до вимог ст. ст. 427-428 КПК України, зазначається, що ОСОБА_1 згідно постанови суду від 08 липня 1993 року повинен сплачувати на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітків, але не менше як 1/2 частину неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в місяць на утримання неповнолітньої дитини, сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, але з 1996 року він злісно ухилявся від сплати аліментів, на попередження державного виконавця не реагував. Сума заборгованості по несплаті аліментів станом на 25 січня 2005 року становить 7330 гривень 23 коп.. І робиться висновок, що такими своїми діями ОСОБА_1 вчинив злочин передбачений ст. 164 ч. 1 КК України. Таким є майже дослівно зміст протоколу складеного в порядку вказаних статтей КПК України. Даний протокол затверджено замість начальника Івано-Франківського МВВС невідомою особою.

    В той же час ст. ст. 427-428 КПК України, на які посилається дізнавач, виключені з вказаного Кодексу ще у 1993 році, тобто ще за 12 років до складення вказаного протоколу.

    А ст. 426 КПК України зобов”язує орган дізнання у протоколі про обставини вчиненого злочину зазначати в тому числі : місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини, фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника, до протоколу додаються необхідні матеріали. Проте зазначених вимог закону не виконано, про вказане вище ( способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини, фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника ) у протоколі не вказується, документи як докази не долучаються, навіть постанови суду про яку згадується не долучено. І це тоді коли йдеться про вчинення злочину передбаченого ст. 164 ч. 1 КК України яка передбачає кримінальну відповідальність не просто за несплату аліментів як це вказує дізнавач, а за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей ( аліментів ). Всі ці недоліки не побачив прокурор, що порушував кримінальну справу на підставі вказаного протоколу.

    Зазначена ст. 426 КПК України передбачає, що всі матеріали пред”являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка у протоколі. Але цієї вимоги закону орган дізнання теж не виконав.

Підсудний в судові засідання протягом чотирьох з половиною років перебування справи в суді ( у провадженні двох суддів ), не прибував, неодноразово суд застосовував до нього примусовий привід, зупиняв провадження по справі та оголошував підсудного у розшук. Проте працівники карного розшуку заходів по встановленню дійсного місцезнаходження підсудного не проводили, прокуратура міста Івано-Франківська, до якої надсилались копії постанов суду про примусовий привід, зупинення провадження по справі у зв”язку з розшуком підсудного, контролю за виконанням постанов суду як орган обвинувачення не вела, що призвело до того, що за весь вказаний період місцезнаходження підсудного так і не вдалось встановити.

    Зокрема, постановою від 15 квітня 2005 року суд вперше оголосив підсудного у розшук, а провадження по справі у зв”язку з цим зупинив. Копія постанови 19 квітня 2005 року надіслана начальнику Івано-Франківського МВВС для її виконання. Проте, незважаючи на неодноразові нагадування суду, жодної інформації про виконання постанови суду МВВС до цього часу суду не надав. І при таких обставинах суд 18 грудня 2007 року відновив провадження по справі і знову став викликати підсудного, спершу повісткою, а так виносились постанови про примусовий привід. З пояснень зібраних дізнавачем Івано-Франківського МВВС, зокрема з пояснення жителя ІНФОРМАЦІЯ_2 О.В., яке він написав 03 серпня 2009 року і яке було долучено обвинувачем, достовірно вбачається, що підсудного він останній раз бачив приблизно 1,5 року тому, тобто на початку 2008 року, але працівники карного розшуку Івано-Франківського МВВС чомусь протягом кількох років не бажали встановити його місцезнаходження та повідомити про це суд, що може свідчити тільки про те, що постанова суду від 15 квітня 2005 року та інші аналогічні постанови, що виносились після про оголошення підсудного в розшук не виконувались. Після грудня 2007 року суд ще кілька разів оголошував підсудного у розшук, знову відновлював провадження, застосовував примусові приводи, надсилав постанови з проханням провести службові розслідування з приводу невиконання постанов суду як начальнику УМВС України в області так і прокурору міста, але практично нічого не вирішувалось і до цього часу місцезнаходження підсудного залишилось невідомим.

При таких обставинах без підсудного суд відповідно до змісту ст. 262 КПК України не може слухати справу, а не маючи можливості слухати справу по суті суд позбавлений і можливості в ході її розгляду дослідити ті чи інші додадкові необхідні для розгляду справи по суті фактичні обставини які повинні були бути зазначені у протоколі про обставини вчиненого злочину, зібрати додаткові докази які необхідні для такого які не надав орган дізнання.

Ст. 431 КПК України передбачає, що при розгляді справ протокольної форми підготовки суд вправі повернути їх для провадження досудового слідства, якщо виникає необхідність з”ясування істотних додаткових обставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні. А без участі підсудного суд, не маючи можливості слухати справу по суті, не має і можливості на дослідження та отримання доказів необхідних для вирішення справи по суті. А ці докази у протоколі не зазначені, до справи не долучені.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1986 року № 6 з послідуючими змінами “Про практику застосування судами України законодавства про протокольну форму досудової підготовки матеріалів”, пункт 3, зазначено, що істотні порушення кримінально-процесуального законодавства при досудовій підготовці матеріалів є підставою для їх повернення для провадження слідства, в тому числі і тоді коли : зібраних матеріалів недостатньо для розгляду справи в суді, матеріали досудової підготовки не були пред”явлені правопорушнику для ознайомлення, зміст протоколу про обставини вчиненого злочину не відповідає вимогам ч. 3 ст. 426 КПК України, правопорушник зник і місце знаходження його невідоме. Всі перераховані порушення мають місце і в даному випадку.

    Заслухавши думку прокурора щодо того може чи ні суд при таких обставинах які є по справі слухати справу по суті, вивчивши матеріали справи суд вважає, що справу слухати по суті не можна і що її слід направити прокурору міста Івано-Франківська для організації провадження досудового слідства.

    Відповідно до змісту ст. ст. 347, 431 КПК України постанова суду про таке оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 262, 288, 347, 425, 426,431 КПК України, суд –

п о с т а н о в и в:

    Кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 164 ч. 1  КК України направити прокурору міста Івано-Франківська для організації провадження досудового слідства в ході якого слід буде вирішити всі ті питання котрі передбачені чинним кримінально-процесуальним законодаством при проведенні досудового слідства по такій категорії справ.

           Постанова оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

    Суддя:                                                                                                    Попович С. С.