Справа № 2-986/08

2008 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2008 року     Солом'янський районний суд м.  Києва

в складі : головуючого судді     Літвіної Н.М.

при секретарі     Царіциній Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні,  в залі суду,  в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1,  ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль",  ОСОБА_6 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом,  посилаючись на те,  що 2 6 серпня 2005 року між ними та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки до кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня

2005 року.

За договором іпотеки позивачі забезпечували вимогу іпотекодержателя,  що випливала з кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року,  укладеного між іпотекодержателем (банком) та відповідачем ОСОБА_6,  за умовами якого позичальник був зобов'язаний до 25 серпня 2006 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 96 000 доларів США,  сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних,  а також можливу неустойку у розмірі і у випадках,  передбачених кредитним договором та іпотечним договором.

Позивачі стверджують,  що предметом іпотеки є нерухоме майно: АДРЕСА_1,  яка належить позивачам на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло,  виданого відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва 26 червня 1998 року згідно з розпорядженням від 26 червня 1998 року № 19945,  зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 08 липня 1998 року та записаного у реєстровій книзі за № 1282.

Посилаються на те,  що на час укладення договору іпотеки,  з умовами кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року вони ознайомлені не були.

Позивачі звертають увагу суду на той факт,  що тільки наприкінці 2007 року отримали в Солом'янському районному відділенні «Райффайзен Банк Аваль" копію кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року.

Позивачі вважають,  що цей договір не відповідає вимогам законодавства України,  тобто є недійсним,  оскільки у пункті 1.1. кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року зазначено,  що банк надає ОСОБА_6 споживчий кредит за рахунок коштів Німецько-Українського Фонду в сумі 96 000 доларів США із сплатою 15% річних строком на 12 місяців та з погашенням відповідно до графіка погашення,  що є невід'ємною частиною цього договору,  однак копію графіка погашення позивачам надана не була. Про те,  що погашення кредиту повинно відбуватися відповідно до графіка,  у договорі іпотеки нічого не було зазначено.

Також зазначають,  що за умовами вищезазначеного кредитного договору АППБ «Аваль» надав кредит відповідачу ОСОБА_6 не як суб'єкту підприємницької діяльності,  а як фізичній особі,  що відповідно до Постанови КМУ № 1207 є неможливим,  а розмір суми кредиту надто перевищує дозволену зазначеною постановою КМУ.

За таких обставин позивачі просили визнати недійсним кредитний договір № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року,  укладений між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6,  визнати недійсним договір іпотеки до кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року,  укладений між ОСОБА_1,  ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»,  судові витрати покласти на відповідачів.

В судовому засіданні позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі,  просили задовольнити позов.

Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Пояснив,  що банк і Німецько-Український Фонд врегулювали свої правовідносини по мікрокредитуванню малого та середнього бізнесу на підставі двосторонніх цивільно-правових нормативних актів конфіденційного характеру,  які були затверджені повноважними представниками сторін і твердження позивачів про невідповідність кредитного договору № 013/08-21/167М від 25.08.2005 р. вимогам "Положення про Німецько-Український Фонд" надумані.

Представник відповідача Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» зазначив про те,  що відповідачу ОСОБА_6 надавався кредит,  як фізичній особі - учаснику ТОВ "Нафтокапітал",  який мав стабільне джерело доходів від діяльності належного йому підприємства на підставі основних умов кредитування за програмами міжнародних фінансових організацій ЕБРР та НУФ.

Таким чином при видачі кредиту відповідачу ОСОБА_6 банк керувався умовами затвердженої спільно з НУФ інструкції "Кредитная процедура" і твердження позивачів,  що кредитний договір № 013/08-21/167М від 25.08.2005 р. не відповідає вимогам Положення про НУФ,  та вимогам двосторонніх цивільно-правових нормативних актів,  розроблених та прийнятих відповідно до Положення,  безпідставні.

Також представник банку вважає,  що твердження позивачів про те,  що вони не мали інформації про зобов'язання по кредитному договору на суму 96 тис.  доларів США,  про строк на який видано кредит,  про дату погашення кредиту не відповідають дійсності.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував,  повністю підтримав позицію представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Вислухавши пояснення сторін та їх представників,  вивчивши та дослідивши матеріали справи,  суд приходить до висновку,  що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено,  що 25 серпня 2008 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»,  правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 013/08-21/167М,  згідно умов якого кредитор надає позичальнику споживчий кредит за рахунок коштів Німецько-Українського фонду в сумі 96 000 доларів США із сплатою 15 відсотків річних строком на 12 місяців та з погашенням відповідно до графіка погашення.

Судом встановлено,  що 26 серпня 2005 року між позивачами та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль»,  правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір іпотеки до кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року.

За Договором іпотеки позивачі забезпечували вимогу Іпотекодержателя,  що випливала з кредитного договору № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 року,  укладеного між іпотекодержателем (банком) та відповідачем ОСОБА_6,  за умовами якого позичальник був зобов'язаний до 25 серпня 2006 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 96 000 доларів США,  сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних,  а також можливу неустойку у розмірі і у випадках,  передбачених кредитним договором та іпотечним договором.

Встановлено,  що предметом іпотеки є нерухоме майно: АДРЕСА_1,  яка належить позивачам на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло,  виданого відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва 26 червня 1998 року згідно з розпорядженням від 26 червня 1998 року № 19945,  зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 08 липня 1998 року та записаного у реєстровій книзі за № 1282.

У своїх поясненнях представник позивача зазначила,  що оспорювані угоди укладено всупереч вимог  ст.  З Закону України «Про заставу»,  яка передбачає,  що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога,  що не суперечить законодавству України,  зокрема така,  що випливає з договору позики,  кредиту,  купівлі-продажу,  оренди,  перевезення вантажу тощо.

Відповідно до  ст.  215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою —третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до  ст.  203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства,  а також моральним засадам суспільства.

Також представник позивача посилалася на те,  що відповідач Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» не мав права видавати кредит фізичній особі відповідачу ОСОБА_6,  оскільки кредит за рахунок коштів Німецько-Українського Фонду фізичній особі без статусу суб'єкта підприємницької діяльності не видається.

Проте,  з такими твердженнями позивачів та їх представника погодитись не можна,  виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.1999 року № 1207 затверджено "Положення про Німецько-Український Фонд",  яким було розпочато Програму Мікрокредитування в Україні. На підставі п. 3.3 цього положення Німецько-Український Фонд укладає з визначеними кваліфікованими українськими банками договори про розміщення коштів та провадження своєї основної діяльності по фінансуванню малого та середнього приватного бізнесу.

28 жовтня 2002 року АППБ "Аваль" та Німецько-Український Фонд розробили та затвердили Інструкцію "Кредитная процедура" (вторая редакція),  в преамбулі якої зазначено,  що: «...Настоящая инструкция является основным документом,  определяющим необходимые требования й перечень документов при оформлении и выдаче кредитов,  комплекс операций отделов/секторов микрокредитования и взаимодействия этих подразделений с другими службами дирекций/филиалов и Центрального офиса по программе кредитований микро и малых предприятий по линии междунароных финансовых организаций (Европейский Банк Реконструкции и Развития,  Немецко-Украинский Фонд),  в том числе и из собственньїх валютных и гривневых ресурсов АППБ "Аваль" по технологии Программы Микрокредитования в Украине".

Встановлено,  що для визначенн прав та обов'язків сторін по процесу видачі кредитів АППБ "Аваль" та Німецько-Український Фонд 26 грудня 2003 року уклали Кредитну угоду за № 16.

З умов даної кредитної угоди вбачається,  що органом управління Німецько-Українського Фонду є Наглядова Рада і за її дорученням інтереси фонду представляє Консультант (абз. 5 кредитної угоди).

Відповідно до підпункту "а" п. 4.1. Кредитної угоди Позичальник (АППБ "Аваль") повинен "співпрацювати на основі довіри з Консультантом процедури кредитування,  використовувати забезпечені консультантом процедури кредитування",  а тому,  на думку суду сторони погодили що за згодою Кредитора та Наглядової Ради фонду можуть встановлюватися й інші умови кредитування Беніфіціарів (одержувачів кредитів) ніж ті,  які визначені в "Положенні про Німецько-Український Фонд".

Відповідно до  ст.  З Постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.1999 року № 1207 для досягнення своїх цілей НУФ розміщує кошти у визначених банках відповідно до укладених з ними договорів,  за якими банки визначають кінцевих позичальників та несуть ризик за видані кредити.

З наведеного вбачається,  що Банк і Фонд врегулювали свої правовідносини по мікрокредитуванню малого та середнього бізнесу на підставі двосторонніх цивільно-правових нормативних актів конфіденційного характеру,  які були затверджені повноважними представниками сторін і,  за таких обставин,  твердження позивачів про невідповідність кредитного договору №013/08-21/167М від 25.08.2005 р. вимогам "Положення про Німецько-Український Фонд" є надуманими.

Стосовно посилань позивачів на те,  що «Райффайзен Банк Аваль» не мав права видавати кредит фізичній особі слід зазначити наступне.

Постановою правління АППБ "Аваль" від 28.10.2002 року була затверджена Інструкція - "Кредитная процедура в рамках программы кредитования микро и малых предприятий по линии международных финансовых организаций - Европейский Банк Реконструкции и Развития,  Немецко-Украинский Фонд". Зазначена Кредитна процедура була затверджена від імені правління АППБ "Аваль" - Головою правління А.В. Деркачем та Консультантом - особою уповноваженою діяти від імені Фонду - Керолом Райхельтом.

В розділі 1.2. "Основные условия кредитования по программе Немецко-Украинского Фонда" Кредитной процедуры от 28.10.2002 г. (вторая редакция)",  визначено,  що "...в рамках программы кредиты могут выдаваться одним из нижеследующих способов физическим лицам,  которые имеют стабильные источники доходов за счет доходов от деятельности принадлежащих им предприятий".

В судовому засіданні встановлено,  що,  відповідачу ОСОБА_6 надавався кредит у рамках програми,  як фізичній особі - учаснику ТОВ "Нафтокапітал",  який мав стабільне джерело доходів від діяльності належного йому підприємства на підставі основних умов кредитування за програмами міжнародних фінансових організацій Европейского Банку Реконструкції та Розвитку,  Німецько-Українського Фонду.

З вищевикладеного вбачається,  що при видачі кредиту відповідачу ОСОБА_6 банк керувався умовами затвердженої спільно з Фондом інструкції "Кредитная процедура",  а тому,  на думку суду твердження позивачів,  що кредитний договір № 013/08-21/167М від 25 серпня 2005 р. не відповідає вимогам Положення про Німецько-Український Фонд та вимогам двосторонніх цивільно-правових нормативних актів,  розроблених та прийнятих відповідно до Положення є безпідставними.

Одночасно,  суд не може погодитись з твердженнями позивачів та їх представника про те,  що оспорювані угоди укладено всупереч вимог чинного законодавства України виходячи з наступного.

Згідно п. 1  ст.  12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно,  на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права,  вважається,  що поведінка особи є добросовісною та розумною,  якщо інше не буде встановлено судом.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення,  невизнання або оспорювання,  а також на захист свого інтересу,  який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В судовому засіданні встановлено,  що договір іпотеки від 25 серпня 2005 року був укладений і підписаний позивачами з додержанням вимог чинного законодавства для такого типу договорів (  ст.  626,  638,  639,  640 ЦК України,  абз. З  ст.  З,   ст.  5,  18 Закону України "Про іпотеку"),  а саме в письмовій формі,  при досягненні сторонами згоди про умови та предмет договору і був посвідчений нотаріусом.

Наявність підписів позивачів під договором іпотеки свідчать про те,  що вони вчинили свій цивільно-правовий вчинок вільно,  на власний розсуд. При укладенні договору іпотеки позивачі були ознайомлені з порядком виконання кредитного договору,  тобто зі змістом та розміром зобов'язань за кредитним договором,  порядком і строком виконання,  сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Оскільки додаток №1 до кредитного договору про графік погашення кредиту є невід'ємною частиною договору згідно п. 1.1.,  то відповідно позивачі були обізнані не тільки з порядком погашення кредиту,  а й з графіком його погашення.

Враховуючи вищенаведене,  твердження позивачів про те,  що вони не мали інформації про зобов'язання по кредитному договору на суму 96 тис.  доларів США,  про строк на який видано кредит,  про дату погашення кредиту є безпідставними. Процес кредитування здійснювався відповідно до чинного законодавства України,  а свої обмеження Фонд,  як власник коштів,  встановив тільки відносно розміру кредиту та переліку суб"єктів кредитування.

Стосовно тверджень позивачів про те,  що їм не надали для ознайомлення невід"ємну частину кредитного договору - графік погашення кредиту . і те,  що про графік нічого не зазначено в договорі іпотеки то,  на думку суду дане твердження не відповідає дійсності і спростовуються наступними доказами.

Зокрема,  в кредитному договорі і договорі іпотеки чітко зазначено дату виконання основного зобов'язання по погашенню кредиту - 25 серпня 2006 року,  яка несе в собі повну інформацію про умови погашення кредиту. Встановлена дата виконання зобов'язання по кредитному договору свідчить,  що кредит строковий,  тобто виданий на строк до 25 серпня 2006 p.,  що кредит виданий на умовах повернення до 25 серпня 2006 року.

Відсутність в пункті 1.1. договору іпотеки конкретного посилання в який саме спосіб буде погашатися кредит одним платежем чи погодженими щомісячними сумами,  не свідчить про відсутність в договорі іпотеки інформації про розмір зобов'язання позичальника по погашенню кредиту до встановленої дати,  а також не свідчить про відсутність встановленого строку та способу виконання зобов'язання до 25 серпня 2006 р.

Відповідно до чинного законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні,  які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

На глибоке внутрішнє переконання суду,  позивачі не довели суду порушення свого суб'єктивного цивільного права при укладенні вищезазначених кредитного договору та договору іпотеки іпотеки,  що могло б давати підстави для задоволення позову.

Згідно вимог  ст.  ст.  27,  28,  29,  ЗО ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб,  показання свідків,  письмові докази,  речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази,  які мають значення для справи. Обставини,  які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини,  на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За такими обставинами суд дійшов висновку,  що позивачі не довели ті обставини,  на які посилались,  як на підставу своїх позовних вимог. В свою чергу відповідачі надали належні та допустимі докази на підтвердження своїх заперечень.

Керуючись  ст.  ст.  12,  15,  626,  638,  639,  640 ЦК України,  Законом України "Про іпотеку",   Законом України «Про заставу»,  Постановою Кабінету Міністрів України від

08.07.1999   року   №   1207,      ст.  ст.     27-30,     57,     59,     60,     62,     64,     84,     88,     169,     212,     213,  214,    215,    218,    224   ЦПК України,    суд  -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1,  ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль",  ОСОБА_6 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.  Києва через Солом'янський районний суд м.  Києва протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження,  яка подається в десятиденний термін з дня проголошення рішення.