Справа №22-1324/2009

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб В.А.

Доповідач - Українець Л.Д.

УКРАЇНА

УХВАЛА

Іменем України

19 лютого 2009 року    Колегія судців судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду міста Києва
В складі: головуючого -    Українець Л.Д.
суддів     -    Амеліна В.І.

Кравець В.А.
при секретарі     -    Мороз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Святошинського районного суду м.  Києва від 24 листопада 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю подружжя,  визнання права власності на х/і частину земельної ділянки та за зустрічним позовом про знесення самочинної забудови.

встановила:

В квітні 2008 року ОСОБА_2  звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Мотивував свої вимоги тим,  що під час перебування у шлюбі на ім'я відповідачки рішенням Київської міської ради від 24 квітня 2003 року №406/566 виділена земельна ділянка поАДРЕСА_1 для будівництва,  обслуговування житлового будинку,  господарських будівель і споруд та 17 грудня 2003 року виданий державний акт на право власності на землю. За час перебування у шлюбі за спільні кошти вони облаштовували земельну ділянку,  розпочали будівництво житлового будинку,  крім того зазначив,  що цінність земельної ділянки значно збільшилась внаслідок його особистих трудових та грошових затрат.

Просив визнати вищевказану земельну ділянку спільною власністю подружжя,  визнати за ним право власності на об'єкт незавершеного будівництва,  гараж,  господарчу споруду та паркан; поділити в натурі земельну ділянку між сторонами та видати окремі державні акти на спірну земельну ділянку.

16 травня 2008 року ОСОБА_3,  подала зустрічний позов про знесення самочиннод забудови,  посилаючись на те,  що їй на праві власності належить земельна ділянка поАДРЕСА_1,  на якій позивач без її згоди та відповідного дозволу на будівництво житлового будинку,  обгородив металевим парканом земельну ділянку,  завіз будівельні матеріали,  а тому на підставі  ст.  152 ЗК України,   ст.  376 ЦПК України просила зобов'язати відповідача за зустрічним позовом за власні кошти знести самочинно здійснене часткове будівництво та вивезти всі будівельні матеріали.

04 листопада 2008 року позивач подав заяву про уточнення позову та залишення позовних вимог без розгляду в частині визнання за ним права власності на об'єкти незавершеного будівництва,  гараж,  господарчу споруду та паркан,  поділ в натурі земельної ділянки між сторонами; видачі окремих державних актів про право власності на спірну земельну ділянку та визнання частково недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,  виданого на ім'я відповідачки 17 грудня 2003 року. Заява судом задоволена. Ухвалою суду від 04 листопада зазначені вимоги залишені без розгляду (а.с.  161-162).

04 листопада 2008 року постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації внести зміни в державний акт на право власності на землю в частині власників земельної ділянки,  оскільки відповідно до  ст.  16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог,  які підлягають розгляду за правилами різних судочинств.

Рішенням Святошинського районного суду м.  Києва від 24 листопада 2008 року ОСОБА_2 в задоволені вимог основного позову до ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю подружжя,  визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки відмовлено.

ОСОБА_3 в задоволені вимог зустрічного позову до ОСОБА_2  про знесення самочинної забудови відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2  просить рішення суду скасувати,  направити справу на новий розгляд або змінити рішення в частині відмови йому в задоволенні основного позову до ОСОБА_3 про визнання майна спільною власністю подружжя,  визнання права власності на частину земельної ділянки та задовольнити його позовні вимоги. Визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку площею 0, 10 га за адресою: місто Київ,  вул.  Теплична,  29,  визнати за ним право власності на 1/2 її частину.

Зазначив,  що рішення суду підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин,  що мають значення для справи,  порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді,  пояснення осіб,  які з'явилися в судове засідання,  вивчивши матеріали справи,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  колегія суддів вважає,  що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи позивачу в задоволені позову в частині визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ним права власності на її 1/2 частину,  суд обґрунтовано виходив з того,  що земельна ділянка не є майном,  набутим в період шлюбу.

Такий висновок суду ґрунтується на вимогах закону та наданих доказах.

Судом встановлено,  що рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 року №406/566 ОСОБА_3 надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку,  господарських будівель і споруд та 17.12.2003 року видано державний акт на право власності на землю.

Зазначене свідчить про те,  що відповідач набула права власності на спірну земельну ділянку в результаті безоплатної передачі їй цієї земельної ділянки Київською міською радою в межах норм безоплатної приватизації.

Рішення Київської міської ради від 24.04.2003 року №406/566 та державний акт на право власності на землю є чинними.

    Відповідно до  ст. 22 Кодексу про шлюб та сім»ю України в редакції,  що діяв на час

виникнення права власності на землю (аналогічне визначено і  ст.  60 Сімейного кодексу України) спільною сумісною власністю подружжя є майно,  нажите подружжям за час шлюбу.

Таким чином встановлено,  що земельна ділянка не є спільною власністю подружжя.

Суд правомірно не погодився з доводами позивача,  що вартість земельної ділянки істотно збільшилася в період шлюбу внаслідок його особистих трудових та грошових затрат і тому її необхідно вважатися спільною сумісною власністю подружжя,  оскільки позивач виходив з того,  що поніс затрати на підготовку земельної ділянки під будівництво будинку.

Вартість земельної ділянки дійсно істотно збільшилася в ціні в зв»язку зі зміною ціни на землю на ринку землі,  проте це не є підставою вважати земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне роз»єднання заявлених позовів не є підставою для скасування рішення суду,  бо на законність рішення суду в цій частині таке роз»єднання позовів вплинути не могло.

Ухвалою суду від 04 листопада 2008 року частина позовних вимог за заявою позивача залишена без розгляду.

Апеляційна скарга в частині оскарження ухвали суду від 04 листопада 2008 року про залишення без розгляду частини позовних вимог ОСОБА_2  ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2008 року залишена без розгляду.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на законність рішення не впливають.

Суд повно та всебічно з»ясував дійсні обставини справи,  дав їм належну правову оцінку і підстав для скасування рішення колегія суддів не встановила.

Керуючись  ст.  ст.  303, 304, 307, 308,  313-315 ЦПК України,  колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м.  Києва від 24 листопада 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.