Справа №22-9737/08

Головуючий у 1 -й інстанції - Винниченко Л.М.

Доповідач - Матвеева О.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

З лютого 2009 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.  Києва в складі:

головуючого     Матвєєвої О.А.

суддів     Чобіток А.О.

Шебуєвої В.А.
при секретарі     Фроловій І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м.  Києва від 27 червня 2008 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3,  ОСОБА_4 в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6,  ОСОБА_7 \раніше ОСОБА_8,  ОСОБА_7,  Державного підприємства "Укржитлосервіс",  Відділу громадянства,  імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.  Києві про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,  зміну договору найму жилого приміщення та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Матвєєвої О.А.,  пояснення осіб,  що з'явилися в судове засідання,    перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  колегія суддів,  -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 16 березня 2006 року як таке,  що є нікчемним,  зобов'язати ДП "Укржитлосервіс" скасувати всі розпорядчі документи з цього приводу стосовно приватизації житла,  відновити порушені,  на його думку,  конституційні права на житло дитини - ОСОБА_9 та його,  як інваліда -ліквідатора 2 групи ЧАЕС,  шляхом відновлення становища,  яке існувало до порушення,  а саме вважати його єдиним легітимним дійсним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ДП "Укржитлосервіс" скасувати відповідні розпорядчі документи стосовно поділу особового житлового рахунку; визнати недійсною реєстрацію ОСОБА_7 на площу спірної квартири,  як таку,  що за наявністю власного житла протиправно здійснено зі злонамірною мотивацією з метою створення неможливих умов проживання,  у зв'язку із специфічним захворюванням; стягнути моральну шкоду на його користь в сумі 1 000 000 грн.,  а саме : з ОСОБА_6 30 000 грн.,  з ОСОБА_10 30 000 грн. та з ДП "Укржитлосервіс" 40 000 грн; зобов"язати ДП "Укржитлосерівс" та Відділ громадянства,  реєстрації і міграції фізичних осіб Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.  Києві скасувати протизаконну реєстрацію ОСОБА_7,  постановити окрему ухвалу стосовно неправомірних дій і рішень ДП "Укржитлосерваіс" та стягнути судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м.  Києва від 27 червня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2008року стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 816грн. Стягнуто з ОСОБА_4. та ОСОБА_3 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації м. Києва по 7грн.50коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення,  яким його позов задовольнити,  посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права..

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги,  перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині,  суд приходить до висновку,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до  ст.  308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,  якщо визнає,  що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як установлено судом і це вбачається з матеріалів справи,  чинним рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2004р. змінено договір найму жилого приміщення АДРЕСА_1: виділено ОСОБА_6 та ОСОБА_8 дві кімнати площею 19, 4м2 та 14, 6 м2,  а ОСОБА_3 виділено жилу кімнату площею 15, 6 м2. Зобов»язано ДП «Укржитлосервіс» укласти два окремі договори найму на виділені жилі приміщення,  а місця загального користування залишені у спільному користуванні.

Зважаючи на дане рішення ДП «Укржитлосервіс» видало ОСОБА_6 та ОСОБА_10 свідоцтво про право власності на житло від 18.03.2006року з якого вбачається,  що їм по праву власності належить 69\100 квартири АДРЕСА_1 в рівних долях.

Позивач звернувся з заявою про перегляд рішення у зв»язку з нововиявленими обставинами посилаючись на те,  що у нього 04.062004року народився син,  який за станом здоров »я не може мешкати у квартирі з кількома наймачами.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25.04.2006року у задоволенні такої заяви було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні даних позовних вимог,  суд першої інстанції виходив з того,  що вони не відповідають вимогам закону.

Такі висновки суду ґрунтуються на повно,  всебічно та об»єктивно досліджених обставинах справи,  які перевірені доказами.

Вищезгадані рішення суду мають преюдиціальне значення.

Частиною 1  ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено,  що до об»єктів приватизації належать,  зокрема,  кімнати у квартирах,  де мешкають два і більше наймачів,  які використовуються громадянами на умовах найму. Цей Закон не потребує згоди інших наймачів на приватизацію,  що спростовує доводи позивача про порушення його прав при реалізації відповідачами їх права на приватизацію.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення житлових прав неповнолітнього сина позивача - ОСОБА_9,  2004 року народження,  не можуть бути прийняті до уваги,  оскільки позивач є самостійним наймачем кімнати у спірній квартирі,  а питання про забезпечення його з сином у бажаному розмірі не може вирішуватися за рахунок порушення житлових прав інших наймачів,  оскільки вирішується в порядку,  передбаченому законом.

Доводи про незаконну реєстрацію ОСОБА_7 є безпідставними,  оскільки він зареєструвався у 2007році на житлову площу,  що належить по праву власності відповідачам

ОСОБА_6 та ОСОБА_10 за їх згодою. Згода ОСОБА_3 у даному випадку була непотрібна.

Додаткове рішення щодо стягнення з ОСОБА_4 судового збору відповідає положенням Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»,  який не звільняє її,  як позивача,  від  такого обов»язку.

Стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ є правильним,  оскільки  ст. 81 ЦПК України містить вичерпний перелік справ по яким не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення. Хоча у справі в інтересах дитини приймав участь прокурор,  але її законним представником була   ОСОБА_4

Зважаючи на зазначене,  колегія суддів вважає,  що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав,  викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись  ст.  303,  307,  308,  313,  314,  315,  317,  319 ЦПК України,   колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3,  на рішення - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.  Києва від 27 червня 2008 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на додаткове рішення - відхилити.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2008 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.