Справа № 22-ц-1871 /2008р.
Головуючий І -ї ін ст. Козирєва Г.М.
Категорія - виселення
Доповідач - Зазулинська Т.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2008 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - КАРІМОВОЇ Л.В.
суддів - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П., ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.
при секретарі - Коршун І.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення, -
встановила :
У серпні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і неповнолітніх ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення з підстав передбачених ст. 116 ЖК України
Позивач зазначав, що йому на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1.
В будинку зареєстровані він, його дружина ОСОБА_7, син ОСОБА_6, син ОСОБА_1 і онук ОСОБА_4, 1990 року народження.
Фактично в будинку мешкають син ОСОБА_1, його дружина ОСОБА_3 та їх сини ОСОБА_4 і ОСОБА_5.
В останні шість місяців між ним та сином ОСОБА_1 і невісткою ОСОБА_3 склалися неприязні стосунки.
Невістка ОСОБА_3 влаштовує скандали, принижує і ображає його, бажає його смерті, обзиває його нецензурними словами, а син ОСОБА_1 її всіляко підтримує.
Така поведінка відповідачів відображається на його здоров'ї, нервова обстановка загострює хронічні хвороби.
Він неодноразово звертався до органів міліції зі скаргами на негідну поведінку сина та невістки, просив вжити до них заходи впливу, однак застосовані попередження не змінили поведінки відповідачів.
Посилаючись на те, що відповідачі не сплачують комунальних послуг, систематично порушують правила соціалістичного співжиття, що робить неможливим їх сумісне проживання,
просив усунути перешкоди у користуванні власністю, виселивши відповідачів з будинку, без надання іншого житлового приміщення.
Відповідачі позов не визнали. Пояснювали, що батьки в будинку не проживають протягом тривалого часу і не мають наміру проживати, а з позовом про виселення звернулися, оскільки бажають продати будинок.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 січня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені: виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, 1990 року народження, ОСОБА_5, 1991 року народження, а також ОСОБА_6 з жилого будинку АДРЕСА_1, що належить на праві особистої власності ОСОБА_2, без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовитии в задоволенні позову ОСОБА_2
При цьому посилається на неналежне з'ясування предмету позову; неповне встановлення обставин справи, що мають суттєве значення; необ'єктивну оцінку доказів по справі, порушення норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.
Іншими особами рішення суду не оскаржено.
Заслухавши доповідь судді; пояснення учасників процесу; перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, судова колегія доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню за доводами , викладеними в апеляційнійскарзі і в порядку ч.3 ст. 303 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим та стосуватися, зокрема, питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судове рішення по зазначеній справі ухвалено всупереч цим нормам.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 хворіє на серцево-судинне захворювання, потребує за станом здоров'я спокійних умов життя; з 2007 року вирішив постійно проживати з дружиною у спірному будинку, що належить йому на праві власності. Відповідно до ст. 391 ЦК України він вправі вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своєю власністю, у тому числі й виселення відповідачів, які порушують правила співпроживання, образливо, без поваги ставляться до своїх батьків; не змінили своєї поведінки після неодноразового звернення батька до міліції і проведення з ними профілактичних бесід, тому відповідачів та їхніх дітей необхідно виселити з жилого будинку на підставі ст. ст. 116, 157 Житлового Кодексу України.
Судова колегія не може погодитись з такими висновками суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і не відповідають вимогам закону.
Згідно ч.1 ст. 116 ЖК України та роз'яснень, які містяться в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу Ураїни» (з подальшими змінами), якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб
провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Таким чином, виселення через неможливість спільного проживання може мати місце щодо винної особи лише при систематичному порушенні нею правил громадського співіснування.
Не може ставиться питання про виселення всіх осіб, які проживають у квартирі, якщо навмисні винні дії чинить наймач або один із членів його сім'ї.
Доказом застосування заходів попередження і громадського впливу можуть бути постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, офіційні попередження, рішення суду про притягнення до відповідальності, протоколи або постанови громадських організацій, трудових колективиів, що засудили дії винного. Одні лише факти звернення до відповідних органів зі скаргами на порушення правил співжиття без застосування до винного заходів впливу цими органами не є підставою для виселення.
Судовим розглядом встановлено, що спірний будинок на праві власності належить ОСОБА_2
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є синами ОСОБА_2 ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1 Неповнолітні ОСОБА_4, 1990 року народження і ОСОБА_5.1991 року народження - онуки ОСОБА_2
З матеріалів справи вбачається, що постановою дільничного інспектора Харківського РВ ГУМВС України в Харківсько області від 23 квітня 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_7від 17.04.2007 року по факту сварок, що відбуваються між нею та сином ОСОБА_1, на підставі п.2 ст. 6 КПК України
При цьому в постановаі зазначено, що протягом останього місяця між матір'ю і сином склалися неприязні стосунки з приводу спірного домоволодіння і відбуваються сварки.
З учасниками конфлікту проведена профілактична бесіда.( а.с. 21)
Аналогічна постанова винесена 04 травня 2007 року за заявою ОСОБА_7 з приводу сварок між нею та невісткою ОСОБА_3 При цьому в постанові зазначено, що між заявницею та сім'єю її сина склалися неприязні стосунки через намір ОСОБА_7 виселити родину сина і продати будинок. З учасниками конфлікту проведена профілактична бесіда.(а.с. 18)
Судова колегія вважає, що зазначені постанови не є доказом систематичного порушення ОСОБА_1 і ОСОБА_3 правил співжиття і застосування до них заходів запобігання, а свідчать лише про те, що між ними і ОСОБА_7 виникли неприязні стосунки, що само по собі не може бути підставою для виселення.
Звернення ОСОБА_2 у своїх та дружини ОСОБА_7 інтересах до голови селищної ради з приводу поведінки сина ОСОБА_1 і невістки ОСОБА_3 міститься в матеріалах справи в оригіналі (а. 15-16) Будь-які дані про розгляд цього звернення та застосування до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 заходів попередження чи громадського впливу в матеріалах справи відсутні.
Про систематичне порушення правил співжиття відповідачем ОСОБА_6 і неповнолітніми ОСОБА_4 і ОСОБА_5 позивач в своєму позові не зазначав, на звернення до будь-яких органів з цього приводу не посилався і в матеріалах справи відсутні будь-які дані з цього приводу.
Не наведені такі обставини щодо зазначених осіб і в рішення суду першої інстанції.
За таких обставин рішення суду про виселення відповідачів зі спірного будинку з підстав, передбачених ст. 116 ЖК України, без надання іншого житла не може вважатися законним і обгрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 за його недоведеністю
Керуючись ст. ст. 303, 304 п.2 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України судова колегія, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 28 січня 2008 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.