Справа № 22-2611/2009р
Головуючий у 1- інстанції: Усатова І.А.
Доповідач: Кравець В.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 березня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі
Головуючого: Кравець В.А.
Суддів : Мараєвої Н.Є., Кабанченко О.А.
При секретарі: Козачук О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Краковецька Алла Миколаївна про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації, -
ВСТАНОВИЛА:
В червні, 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.12.2004 року між нею та відповідачкою було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Краковецькою A.M.
При цьому зазначила, що вказаний договір дарування був укладений під впливом обману з боку ОСОБА_3, оскільки відповідачка обіцяла її доглядати, тому вона вважала, що підписує договір довічного утримання. Просила визнати договір дарування недійсним на підставі ст. . 229 ЦК України, оскільки, підписуючи вказаний договір, допустила помилку відносно обставин, які мають суттєве значення та на підставі ст. . 230 ЦК України як такий, що здійснений під впливом підступного обману та фальшивих обіцянок.
Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду , ОСОБА_1 подала
апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити
нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду
постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема,
ОСОБА_1 зазначає, що суд не дав оцінку тим обставинам, 'що до укладення цієї угоди
відповідачка обіцяла її утримувати та пояснювала, що квартира залишиться позивачці,
вона буде користуватися нею до смерті, а ОСОБА_3 згідно договору довічного
утримання не має права продавати або дарувати квартиру позивачки. Тобто позивач
сприймала угоду як договір довічного утримання , проте , під впливом помилки було
укладено договір дарування. ,
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримала.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги , заслухавши доповідь судді Кравець ВЛ„ пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав:
Відмовляючи в задоволенні позову , суд виходив з того, що договір дарування квартири, укладений між сторонами, відповідає вимогам ст. . 203 ЦК України та відсутні підстави для визнання його недійсним .
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі. Згідно довідки ЖБК «Веселка» від 28.01.1992 року на № 9 та зареєстрованої в Київському міському бюро технічної інвентаризації 03.07.1992 року в реєстровій книзі № 13 за реєстровим № 140/30427, квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_1
Судом встановлено, що згідно договору дарування, за реєстровим номером 6922, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М, позивачка ОСОБА_1 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є дружиною покійного двоюрідного брата позивачки ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов »язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування є безоплатним , тобто ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдарованого не отримує, встановлення будь-якого зобов »язання обдарованого на користь дарувальника перетворює дарування в інший договір, тобто дарувальник не вправі вимагати від обдарованого будь-яких зустрічних дій майнового характеру.
Як пояснила позивачка, вона, укладаючи договір дарування, допустила помилку відносно обставин, які мають суттєве значення.
Також, підписуючи договір дарування під впливом підступного обману та фальшивих обіцянок, вважала, що підписує договір довічного утримання.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин , помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Правочини, які вчиняються під впливом помилки належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч.3 ст. . 203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву - волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом, сторони перебувають в родинних відносинах між собою.
Доброзичливе ставлення , опікування з боку відповідачки сприяло тому, що після смерті чоловіка відповідачки в 2002 році позивачка склала заповіт на ім»я ОСОБА_3, а згодом в 2004 році і договір дарування спірної квартири, в п.8 якого зазначено про право довічного проживання дарувальника у відчужуваній квартирі.
Підписуючи договір дарування квартири, позивачка не могла не помітити , що підписує саме договір дарування , враховуючи зміст договору , його великий шрифт та роз»яснення нотаріуса про природу договору, процедуру якого в судовому засіданні не спростовано.
Крім того, будучи доволі освіченою людиною, незважаючи на похилий вік, позивачка усвідомлювала свої дії при підписанні договору дарування квартири, висловлюючи таким чином своє волевиявлення , яке на момент вчинення правочину було
вільним. Між тим, не спростовуючи того факту , що відповідачка доглядає та опікуєтьється позивачкою, остання не надала доказів того, що відповідачка має намір ущемити її права в проживанні та, користуванні квартирою та відмовляється її доглядати, як близька родичка.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суд вірного висновку дійшов про надуманість доводів позиваки щодо укладення договору дарування квартири внаслідок помилки , оскільки спірний договір укладений у відповідності до вимог ст. . 203 ЦПК України і підстави до визнання його недійсним відсутні.
Суд повно •, всебічно та об »ективно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.
Рішення Сдлом»янського районного судум. Києва від 17 грудня 2008 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.