АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2007 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого : Ковальчука О.В., суддів : Морозовського В.І., Колоса С.С., при секретарі: Цехмістер О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Янтар" ЛТД" (далі ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД") до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 листопада 2006 року,
встановила:
У вересні 2005 року ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, вимоги якого уточнило у ході розгляду справи, просило стягнути із відповідача 12 142 грн. 73 коп., мотивуючи вимоги тим, що відповідач, працюючи у позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 і отримавши під звіт золото для роботи, не виконав покладений на нього наказом НОМЕР_1 від 02.01.2004 року обов'язок - не здав у кінці робочого дня золото у сховище, а залишив його у робочому сейфі, у результаті чого під час крадіжки, яка була скоєна невідомими особами 04.07.2004 року, було викрадено 179,52 грам золота загальною вартістю12 142 грн. 73 коп.
Справа слухалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 листопада 2006 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД" 12 142 грн. 73 коп. відшкодування матеріальної шкоди та 122 грн. судового збору на користь держави.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у позові, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.
Справа № 22 - 316 2007 р. Категорія: 19 Рішення у суді 1 інстанції ухвалено під головуванням Федчишен С.А.
Доповідач: Ковальчук О.В.
Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду - скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та не оспорено сторонами наступні обставини.
ОСОБА_1 знаходився з ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД" в трудових відносинах, працюючи з 1995 року ІНФОРМАЦІЯ_1.
04,07.2004 року на підприємстві, в майстерні, де працював відповідач була скоєна крадіжка матеріальних цінностей з сейфів працівників, в тому числі і відповідача. По даному факту 05.07.2004 року порушена кримінальна справа (а.с
4).
З метою встановлення дійсного розміру збитків, на підприємстві 07.07.2004
року проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей.
Згідно інвентаризаційного опису недостача золота, отриманого ОСОБА_1 під звіт складає 383,24 грам(а.с 13).
Наказом НОМЕР_2 від 09.08.2004 року відповідач звільнений за власним бажанням з 10 вересня 2004 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що на підприємстві 02.01.2004 року було видано наказ НОМЕР_1 згідно якого зобов'язано всіх працюючих на підприємстві ювелірів щоденно здавати в сховище гофти з дорогоцінними металами та напівфабрикатами з ювелірних виробів, з яким відповідач ознайомлений, про що свідчить його підпис. Дана вимога також зазначена і в п.8 Внутрішньої інструкції роботи підприємства з дорогоцінними металами та дорогоцінними каміннями (а.с 38).
З оглянутого в судовому засіданні журналу здачі гофтів в сховище слідує, що відповідач, починаючи з 2001 року нерегулярно здавав підзвітні йому матеріальні цінності, хоча на підприємстві були створені всі належні для цього умови, з чого суд дійшов до висновку про наявність неналежного виконання своїх трудових обов'язків відповідачем по збереженню матеріальних цінностей.
Однак із таким висновком суду не можна погодитись через його недоведеність.
Так, частинами 1 та 2 ст.130 КЗпП України передбачено:
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно п.2 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.
Заперечуючи проти пред'явленого до нього позову відповідач посилався на те, що із наказом НОМЕР_1 від 02.01.2004 року він був ознайомлений разом із іншими ювелірами у липні 2004 року, тобто після скоєння крадіжки. ,
Із наявної у справі ксерокопії наказу НОМЕР_1 від 02.01.2004 року вбачається, що у кінці переліку прізвищ та ініціалів ознайомлених із ним осіб із проставленими біля них підписами стоїть дата "6.07.04"(а.с. 10).
Із ксерокопії журналу здачі гофтїв з дорогоцінними металами на склад вбачається, що не тільки ОСОБА_1 але й інші працівники позивача почали регулярно здавати дорогоцінні метали на склад у 2004 році не після видання зазначеного наказу, а після скоєння крадіжки 04.07.2004 року (а.с.47-64).
Оцінивши наведені докази у їх сукупності відповідно до положень ст.212 ЦПК України, колегія суддів вважає, що позивач не довів, що ознайомив відповідача із наказом НОМЕР_1 від 02.01.2004 року до скоєння вказаної крадіжки золота.
Не можна визнати обгрунтованим посилання суду на те, що обов'язок щоденно здавати гофти з дорогоцінними металами до сховища покладено на відповідача пунктом 8 Внутрішньої інструкції роботи підприємства з дорогоцінними металами та дорогоцінними каміннями, оскільки названим пунктом цієї інструкції дозволяється здача цінностей як до сховища так і до сейфа(а.с. 38 зв.). Факт зберігання ОСОБА_1 золота у сейфі на момент крадіжки не заперечується позивачем.
Оскільки позивач не довів, що заподіяна йому крадіжкою золота шкода настала саме внаслідок порушення відповідачем, покладених на нього трудових обов'язків, зокрема щоденно здавати гофти з дорогоцінними металами до сховища, то у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю вимог, так як відсутність факту порушення працівником трудових обов'язків виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, колегія суддів зважає також на те, що навіть у разі доведеності позивачем факту порушення відповідачем трудових обов'язків, у задоволбенні позову слід було б відмовити, оскільки позивач пропустив встановлений ч.З ст.233 КЗпП України однорічний строк звернення до суду в питанні стягнення матеріальної шкоди.
Так, згідно ч.3 ст.233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Пленум Верховного Суду України у п.20 його постанови від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" роз'яснив, що судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що з метою встановлення дійсного розміру збитків 07.07.2004 року у ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД" проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, про що того ж дня складено інвентаризаційний опис, у якому зафіксована недостача золота, отриманого ОСОБА_1 під звіт (а.с. 13-14).
Позовну заяву до суду ТОВ "Фірма "Янтар" ЛТД" подало лише 05.09.2005 року, пропустивши таким чином встановлений ч.3 ст.233 КЗпП України строк, поновити який позивач суд не просив, поважних причин його пропуску не навів.
Згідно ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог ст.79, 80, 84, п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, підпунктів "а", "з" пункту 1 ст.3 Декрету КМ України від 21.01.1993 року "Про державне мито" відповідачу з позивача слід присудити судові витрати, зокрема 61 грн. сплаченого ним державного мита та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при подачі апеляційної скарги та 500 грн. за надання правової допомоги, тобто всього 568 грн.50 коп.
На підставі викладеного та частин 1 та 2 ст.130, п.2 ст. 134, ч.3 ст.233 КЗпП України, керуючись ст.ст. 10, 60,307,314,316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 28 листопада 2006 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Янтар" ЛТД" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Янтар" ЛТД" на користь ОСОБА_1 568(п'ятсот шістдесят вісім) гривень 50 копійок судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України.