№2-179/08
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2008 року
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Ачкасова О.М. при секретарі - Кузіної Л.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, посилаючись на те, що він з відповідачем вирішили створити сумісне підприємство, для чого придбали будинок №74 у с. Балабине, матеріали та обладнання, гроші у сумі 63 600 грн., які ОСОБА_2 дав позивачеві під розписку були витрачені на закупівлю матеріалів та обладнання, отриманий прибуток від сумісної діяльності ділили між собою, вважає, що під договором позики передбачався договір про сумісну діяльність та з нього незаконно за рішенням суду у 2006 році було стягнуто зазначену суму коштів на користь ОСОБА_2, у зв'язку з чим за захистом своїх прав звернувся до суду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив суд його задовольнити, ОСОБА_3 пояснив, що між позивачем - його батьком та відповідачем у 2001 році була укладена усна домовленість про сумісну діяльність, яка була також оформлена як розписка про позику коштів у сумі 63600 грн., оскільки сторони разом здійснювали господарську діяльність та витрачали ці кошти.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти позову, просив суд відмовити у його задоволенні, пояснив, що 23.12.2001 року ОСОБА_1 отримав у нього за розпискою у борг грошові кошти у розмірі 63600 грн. строком на один рік, проте, гроші до теперішнього часу не повернув, за рішенням Комунарського райсуду м. Запоріжжя від 21.04.2006 року сума боргу була стягнута з ОСОБА_1, позивач вже звертався до суду про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами та йому в цьому було відмовлено, також відповідач спростував твердження представника позивача про наявність між ним та ОСОБА_1 сумісної господарської діяльності та укладання про це угод, у тому числі в усній формі, вважає, що причиною неодноразових звернень до суду позивача є його небажання сплачувати суму боргу за розпискою, що ОСОБА_1 чинить перешкоди у примусовому виконанні рішення суду.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, проаналізувавши усі докази у сукупності, вважає, що вимоги позивача не засновані на законі та не є обґрунтованими, тому у задоволенні позову треба відмовити з наступних підстав.
Оскільки спірні цивільні правовідносини виникли до 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, суд застосовує для вирішення спору норми ЦК України 1963 року.
Відповідно до ст. 374 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів. Договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей.
Як вбачається з розписки від 23.12.2001 року, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 позику у розмірі 63600 грн. строком на один рік, зазначено, що гроші ОСОБА_1 отримав, про що свідчить його підпис на розписці.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2006 року, яке набрало законної сили та ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26.07.2006 року було залишено без змін, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 64713 грн., з яких 63600 грн. - сума боргу, 1113 грн. - річні відсотки за прострочення грошового зобов'язання. Судом встановлено, що між сторонами існував договір позики, по якій ОСОБА_1 узяв у борг у ОСОБА_2 63600грн.
Крім того, з аналогічними вимогами ОСОБА_1 вже звертався до суду про перегляд рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2006 року за нововиявленими обставинами, вважаючи що у нього з ОСОБА_2 було створене сумісне підприємство, однак ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2006 року, яка ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 06.02.2007 року залишена без змін, у перегляді рішення з підстав на які посилався ОСОБА_1, було відмовлено.
Зокрема, як зазначено в ухвалі апеляційного суду Запорізької області від 06.02.2007 року, обставини, на які посилався заявник, тобто ОСОБА_1, як на нововиявлені, не можуть вважатися такими, оскільки на момент вирішення спору вони вже існували і про них йому було відомо, ці обставини досліджувалися судом першої та апеляційної інстанції, на них ОСОБА_1 посилався в апеляційній скарзі, та вони не спростовують боргової розписки.
Згідно з ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Тобто, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.04.2006 року, ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2006 року, які набрали законної сили та є чинними, мають преюдиціальне значення по справі та факти, встановлені ними, обов'язкові для суду щодо обставин між сторонами у справі, тобто наявного між ними договору позики коштів, обов'язку однієї сторони сплатити їх іншій, та не підлягають доказуванню.
Таким чином, все наведене у сукупності підтверджує безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, між сторонами вказаними рішеннями суду встановлені дійсні цивільні правовідносини та факти, що не підлягають доказуванню, жодних переконливих доказів з боку позивача в обґрунтування своїх позовних вимог, а також доказів, що спростовували б доводи відповідача та встановлювали інше, суду не було надано, тому у задоволенні позову треба відмовити.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212-215 ЦПК України, ст. 374 ЦК України 1963 року, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву набуло подано.