АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 4454                Головуючий суддя І інстанції Дегтярчук

Провадження №         Суддя доповідач Даниленко В.М.

Категорія:

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2010 року м.Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі: Головуючого: судді - Малійської С.М.,

Суддів:        Даниленка В.М., Швецової Л.А.,

при секретарі : Білицькій Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скар­гою Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області на постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що він відноситься до категорії громадян «діти війни» та має право на щомісячну допла­ту (підвищення) до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-ІУ «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, не зважаючи на це, відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області (де він перебуває на обліку), такий перерахунок пенсії не проводить і підвищену пенсію йому не виплачує.

Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_1 просив суд зобов’язати відповідача здійснити відповідний перерахунок виплачуваної йому пенсії за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року та забезпечити виплату виниклої заборгованості за цей період.

Відповідач заявлений позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Суд зобов’язав Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області здійснити перерахунок виплачуваної позивачу пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страху­вання», та провести відповідні виплати за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, а також з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права ставиться питання про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення по справі нового рі­шення про відмову в задоволенні заявленого позову за його безпідставністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення з урахуванням поло­жень частини 1 Закону України від 18.02.2010 року № 1991-У1 «Про внесення змін до деяких законо­давчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи виниклий правовий спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спір­них правовідносин та закон їх регулюючий.

Згідно з Положенням «Про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України є центральним ор­ганом виконавчої влади, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Прези­дента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та зако­нів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Як встановлено по справі, позивач ОСОБА_2 перебуває на пенсійному обліку у відповідача, отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Згідно зі ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-ІУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО % від мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою при­ведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 За­кону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, у подальшому Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-ІУ «Про внесення змін до За­кону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6-у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погод­женням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_3 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас вре­гульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо пов­ного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову по­чала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як ви­значив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погод­женням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році фактично не настали, позивачка не вправі претендувати на таке підвищення в цьому році.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, із 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік» як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв’язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою - статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного Рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто з часу прийняття цього Рішення відновлено право громадян, маючих статус дітей війни, на підвищення пенсії на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-У1 «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціа­льний захист дітей війни», в зв’язку з чим статтю 6 цього Закону було викладено в новій редакції: «Ді­тям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціаль­ної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановле­ної для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або що­місячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціально­го захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Зазначені зміни на­брали чинності з 1 січня 2008 року.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції У країни (є неконституційними).

Таким чином, із 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положен­ня статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18 листопа­да 2004 року N 2195-ІУ, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

За таких обставин, враховуючи наведене вище судова колегія вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи виниклий між сторонами спір та задовольняючи заявлений позов частково, правомірно виходив із того, що Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них. повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України від 18 листопада 2004 року N 2195-ІУ «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачці відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була призупинена чи була відновлена), але на порушення зазначеної статті таких нара­хувань не проводило, чим порушило законні права позивачки.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги заперечення відповідача щодо неврегульованості механізму реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни . та визнав, що обчислення розрахунку підвищення до пенсії необхідно проводити з визначеного ч.І ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії, то ці доводи апелянта в даному випадку судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки зазначена обставина не є підставою для невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов’язань, так як реалізація позивач­кою свого права на підвищення пенсії, яке базується на Законі України, не може бути поставлена в залеж­ність від бюджетних асигнувань.

Інші доводи апеляційної скарги, наведені в її обґрунтування, є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправиль­не застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Лозівському районі Харківської області відхилити.

Постанову Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 січня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді