ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" травня 2007 р. Справа № 12/1954
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі Павловській Л.П.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Тичини О.Г. - представника за довіреністю від 05.12.2006р.,
розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Житичі",
м. Житомир
на постанову господарського суду Житомирської області
від "14" лютого 2007 р. у справі № 12/1954
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області, м. Житомир
до Закритого акціонерного товариства "Житичі", м. Житомир
про стягнення 543773,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Житомирської області від 14.02.2007р. у справі №12/1954 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м.Житомир) до Закритого акціонерного товариства "Житичі" (м.Житомир) задоволено: стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 543773,00 грн. коштів від реалізації державного майна.
Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову з наведених у скарзі підстав та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив наступне:
- місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми ст.2 та п.2 ст.24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, яка діяла на момент приватизації, на сьогодні - Закон України "Про приватизацію державного майна"), п.5.1.2 постанови Верховної Ради України "Про Державну програму приватизації", які (в сукупності) передбачають, що якщо держава не передала у власність підприємства об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку підприємства, що приватизується (аналогічного фонду), вона викупає ці об'єкти, сплачуючи повну грошову компенсацію;
- судом не з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та застосовано нормативний акт, що не підлягає застосування в даному випадку, а саме Указ Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14.10.1993р. №456/93, чим порушено норми ст.ст.9,11 КАС України;
- хибним є висновок господарського суду першої інстанції про те, що термін позовної давності по заявленим позовним вимогам почав спливати з 2003р., коли позивачу були надані повноваження по здійсненню інвентаризації підприємств. Проте, на думку відповідача, такі повноваження були надані йому з моменту створення Фонду державного майна України та його регіональних відділень, оскільки у п.6 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою ВР України від 07.07.1992р. №2558-ХІІ, зазначається що Фонд, зокрема, має право проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання;
- крім того, місцевим господарським судом не враховані приписи ст.ст.99,100 КАС України, якими встановлено річний термін для звернення до адміністративного суду, закінчення якого є підставою для відмови в позові.
Представник відповідача в засіданні суду підтримала доводи і вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає постанову господарського суду Житомирської області незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Представник позивача в засідання суду не з'явився.
21.05.2007р. на адресу Житомирського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання № 03/1997 від 18.05.2007р. про відкладення судового розгляду даної справи в зв'язку із перебуванням представника у цей день у Вищому господарському суді України.
Враховуючи вимоги ст.196 КАС України, колегія апеляційного господарського суду вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, в зв'язку з чим відхиляє клопотання останнього про відкладення розгляду апеляційної скарги.
Позивач в запереченнях №03/1534 від 16.04.2007р. на апеляційну скаргу зазначає, що вважає постанову господарського суду Житомирської області від 14.02.2007р. обґрунтованою й законною, просить залишити її без змін, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення. Крім того, в запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скаржник невірно трактує та неправомірно посилається в апеляційній скарзі на ст.24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" ( в редакції, яка діяла на момент проведення приватизації), як на підставу передачі спірних об'єктів у власність ЗАТ "Житичі", оскільки особливий режим приватизації не має наувазі безкоштовну передачу у власність, а означає, що приватизація певних об'єктів, в даному випадку об'єктів незавершеного будівництва, регулюється спеціальними правовими актами і їх продаж органами приватизації здійснюється відповідно до цих актів. Також хибним є твердження скаржника стосовно неможливості застосування в даному випадку норм Указу Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва", оскільки цей нормативний акт та у подальшому інші нормативні акти щодо приватизації об'єктів незавершеного будівництва не містять обмежень в приватизації об'єктів незавершеного будівництва, побудованих за кошти фонду соціального розвитку колективу. Крім того, скаржник безпідставно зазначає, що повноваження по проведенню інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації шляхом оренди з викупом, були надані РВ ФДМУ починаючи з моменту створення останнього, адже нормативно-правові акти, на які посилається скаржник (Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене Постановою ВР України 07.07.1992р. та Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затверджене постановою КМ України 15.06.1994р.), лише вказують на право останнього проводити інвентаризацію майна, що підлягає приватизації, але детально не регламентують, яким чином та в які терміни має проводитися така інвентаризація.
Судова колегія, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи, зазначені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
09.06.2006р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м.Житомир), посилаючись на положення Закону України "Про власність", ст. 386 ЦК України, Закону України "Про приватизацію державного майна", звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Житичі" (м.Житомир) в доход Державного бюджету України 543773,00 грн. коштів, отриманих в результаті реалізації державного майна, як відшкодування завданих власникові збитків, та керуючись, зокрема, нормами Господарського процесуального кодексу України (а.с.2-4).
Суд першої інстанції порушив провадження у справі №12/1954, керуючись приписами Господарського процесуального кодексу України (ухвала від 13.06.2006р., а.с.1), проте, в подальшому, за ухвалою від 04.10.2006р. (а.с.118) перейшов на розгляд справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву від 07.09.2006р. (а.с.34-38) зазначив, що не визнає позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області й просить залишити їх без задоволення, оскільки вважає, що незавершений будівництвом 39-квартирний житловий будинок при приватизації підприємства як цілісного майнового комплексу, був переданий ЗАТ "Житичі" на праві власності, а не на праві користування, що відповідає положенням п.2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в чинній редакції Закон "Про приватизацію державного майна") та відносить його до об'єктів соціально-побутового призначення, які були створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку самого підприємства і були передані у власність відповідача на пільгових умовах.
Оцінивши доводи сторін та подані ними докази в сукупності, суд першої інстанції, розглянувши спір по суті за правилами КАСУ, дійшов висновку про задоволення позову.
Однак, колегія суддів з цим не погоджується, зважаючи на наступне.
Як встановлено ст.2 Закону України від 07.02.2002р. №3018-III "Про судоустрій України", завданням суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Згідно з ч.3 ст.6 названого Закону ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується, насамперед, на положеннях ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають в державі.
Звернення з позовом до суду - це спосіб захисту особистих майнових або немайнових прав та інтересів, як це передбачено статтею 16 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р., який набрав чинності з 01.01.2004р.
Як зазначалося вище, суд першої інстанції розглядав спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Як передбачено ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Згідно пункту 1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Пункт 1 ч.1 ст.3 КАС України встановлює, що справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як визначено пунктом 6 ч.1 ст.3 КАС України, адміністративним позовом є звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Згідно пункту 7 цієї ж статті суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з цих норм, спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції у тому разі, якщо він виник із публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, який саме у цих відносинах здійснює надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Крім того, частиною 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю саме суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Однак, перейшовши до здійснення провадження у справі за нормами КАС України та розглядаючи її, суд першої інстанції не врахував, що за суб'єктним складом та предметом спору (стягнення 543773,00 грн. коштів, отриманих від реалізації державного майна) даний спір підвідомчий господарському суду.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачене право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Виходячи з того, що стаття 12 Господарського процесуального кодексу України декларує право поширеного застосування підстав для розгляду справ господарськими судами за підвідомчістю, судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про стягнення збитків (шкоди).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанову господарського суду Житомирської області від 14.02.2007р. у даній справі слід скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Житичі", м.Житомир задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Житомирської області від 14 лютого 2007 року у справі №12/1954 скасувати і закрити провадження по справі.
3. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
4. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 примірника:
1- в справу,
2,3- сторонам,
4- в наряд