ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

12 червня 2018 рокусправа № 335/15885/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя:                    Ясенова Т.І.

                      судді:                     Суховаров А.В.  Головко О.В.

секретар судового засідання:          Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року, суддя суд першої інстанції ОСОБА_1, повний текст судового рішення складено 05.03.2018, по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:

визнати безпідставним і протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо призначення позивачу пенсії за посадою ректора Запорізького юридичного інституту МВС України у відповідності з висновком від 25.07.2002 року та пенсійною справою № 86/13460;

зобов’язати відповідача:

поновити право позивача на отримання довічної пенсії за посадою начальника УМВС України в Запорізькій області, у відповідності з висновком від 23.10.1992 року та пенсійної справи № 86/7801;

здійснити перерахунок пенсії за посадою начальника УМВС України в Запорізькій області з 10.07.2002 року по теперішній час та вжити заходів щодо відшкодування завданих збитків з нарахуванням компенсації і втрати частини доходів.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити право ОСОБА_2 на отримання довічної пенсії за посадою начальника УМВС України в Запорізькій області у відповідності з висновком від 23.10.1992 та пенсійної справи №86/7801. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок пенсії позивача за посадою начальника Управління МВС України у Запорізькій області з 10.07.2002 по теперішній час та вжити заходів щодо відшкодування завданих збитків з перерахуванням компенсації і втрати частини доходів.

У задоволенні позовних про визнання безпідставним і протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо призначення позивачу пенсії за посадою ректора Запорізького юридичного інституту МВС у відповідності з висновком від 25.07.2002 та пенсійною справою №86/13460 відмовлено.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржується.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до вимог статті 123 КАС України позов повинен бути залишений без розгляду. Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» органам Пенсійного фонду України з 01.01.2007 року передані функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (Закон № 2262). Оскільки до 01.01.2007 року відповідач не здійснював призначення пенсії та не приймав відповідних рішень, невірним є зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії та здійснити виплату на час до 01.01.2007. Відповідач не має повноважень здійснювати перерахунок пенсій, не має програмного забезпечення та не фінансується на здійснення виплат до 01.01.2007 року. 23.10.1992 року позивачу призначено пенсію за вислугою років. 14.04.1993 року позивача було поновлено на службі в органах внутрішніх справ і призначено начальником Запорізького училища міліції МВС України.  09.07.2002 року позивача звільнено у відставку. Після звільнення до відповідача від УМВС України в Запорізькій області надійшов висновок від 25.07.2002, відповідно до якого, остання посада перед звільненням є – ректор ЗЮІ МВС України. З огляду на частину 3 статті 43 Закону № 2262 та пункту 7 постанови КМУ від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», яким передбачено, що пенсії обчислюються з окладу за останньою посадою, займаною перед звільненням, позивачу з 25.07.2002 правомірно призначена пенсія з грошового забезпечення ректора ЗЮІ МВС України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на їх безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зазначає, що вже призначена йому пенсія за вислугу років є довічною, за будь-яких обставин не може бути скасована, оскільки це заслужена власність і вона недоторкана.  

Сторони в судове засідання не прибули, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджено рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення судових повісток. Відповідачем причини не прибуття суду не повідомлено.

Представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано неможливістю прибуття позивача за станом здоров’я та зайнятістю представника позивача у розгляді справи в іншому судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, оскільки пріоритетність прийняття участі в судових засіданнях визначається стороною на власний розсуд та вказана причина неприбуття в судове засідання  представника позивача не може бути визнана поважною. Тим більше, у клопотанні не ставиться питання про надання додаткових доказів по справі, які не були враховані при розгляді справи судом першої інстанції.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні не є обов'язковою, колегія суддів у відповідності до частини 1 статті 205 КАС України визнала можливим провести апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що Наказом Міністерства внутрішніх справ України №59 о/с від 30.03.1992 увільнено з органів внутрішніх справ генерал-майора міліції ОСОБА_2 з посади начальника Управління внутрішніх справ Запорізької області, залишивши його у розпорядженні МВС України. (а. с. 13)

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №236 о/с від 02.10.1992 звільнено в запас Збройних сил    України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «б» (через хворобу) генерал-майора міліції ОСОБА_2 начальника УВС Запорізької області. (а. с. 23)

Наказом Управління внутрішніх справ Запорізької області №152 о/с вд 22.10.1992 у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено в Запас Збройних сил України за пунктом 64 «б» (через хворобу) генерал-майора міліції ОСОБА_2 начальника УВС Запорізької області. Вислуга років на 23.10.1992 складає: календарна    - 35 років 04 місяці 22 дні у пільговому обчисленні - немає. Підстава: Наказ МВС України №236 о/с від 02.10.1992. (а. с. 24)

Згідно з Висновком про призначення пенсії за вислугу років у відповідності з Законом СРСР «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28.04.1990 колишньому начальнику МВС Запорізької області генерал-майору міліції ОСОБА_2 з 23.10.1992 року призначено пенсію за вислугу років, яка складає 9746,00 руб.(а. с. 34)

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №91 о/с від 03.05.1993 генерал-майора міліції ОСОБА_2 поновлено на службі в органах внутрішніх справ з 14.04.1993 і призначено начальником Запорізького училища міліції МВС України з коефіцієнтом 13,5. (а. с. 29)

Наказом МВС України від 18.11.1994 №396 о/с генерал-майора міліції ОСОБА_2 призначено ректором Запорізького юридичного інституту МВС України, з коефіцієнтом    14,5 з правом призначення пенсії з посадового    окладу за попередньою посадою начальника УВС Запорізької області, згідно п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 та встановити йому доплату, передбачену п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.1993 (за виконання особливо важливої роботи) у розмірі 5,6 % посадового окладу. (а. с. 31)

Наказом МВС України від 09.07.2002 №262 о/с    генерал-майора міліції ОСОБА_2 ректора ЗЮІ МВС України звільнено з органів внутрішніх справ у відставку, нагородивши відзнакою МВС України «Закон і честь». (а. с. 32)

Відповідно до Висновку про призначення пенсії за вислугу згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 09.04.1992 колишньому ректору ЗЮІ МВС України генерал-майору міліції ОСОБА_2 призначено пенсію за вислугу років у розмірі 85% грошового забезпечення щомісячно у сумі 809,63 грн.

Позивач у 2012 році звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо поновлення раніше призначеної пенсії без врахування останнього періоду служби.

Листом від 11.09.2012 №6195/04 ГУ ПФУ в Запорізькій області звернулось до Пенсійного Фонду України з проханням надати роз'яснення щодо наявності підстав для виплати пенсії ОСОБА_2 за посадою начальника УВС в Запорізькій області.(а. с. 37 зворотній бік)

Листом від 17.10.2012 №23828/02-30 Департамент пенсійного забезпечення    Пенсійного фонду України надав відповідь про відсутність підстав для обчислення та виплати ОСОБА_2 пенсії з розміру грошового забезпечення за посадою начальника управління внутрішніх справ Запорізької області.

12.05.2017 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області з питання поновлення раніше призначеної пенсії за посадою начальника УВС в Запорізькій області    без врахування останнього періоду служби.

Листом від 29.06.2017 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області надало відповідь, в якій зазначило про те, що законних підстав для перегляду умов нарахування раніше призначеного пенсії немає.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України - військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (далі - військовослужбовців), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, військовослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР, Національної гвардії України, військовослужбовців, які в період Великої Вітчизняної війни проходили службу у складі 1-го Чехословацького армійського корпусу під командуванням ОСОБА_3, та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають (далі - особи, які мають право на пенсію за цим Законом). (Закон № 2262-XII)

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2262-XII (в редакції станом на липень 2002 року) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі і на службі в органах внутрішніх справ мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно частини 1 статті 2 Закону № 2262-XII  військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що його одержували військовослужбовці до призову на військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається у порядку, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення». (частина 1 статті 43 Закону № 2262-XII)

Пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з грошового забезпечення цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу. При цьому для обчислення їм пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби у порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. (частина 3 статті 43 Закону № 2262-XII)

Відповідно до абзацу шостого пункту 7 Постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (Постанова № 393) особам офіцерського складу, переведеним за станом здоров'я або віком з льотної роботи, підводних човнів (підводних крейсерів), атомних надводних кораблів і мінних тральщиків на посади з меншим посадовим окладом, пенсії обчислюються за бажанням пенсіонера виходячи з посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, чи з посад, вказаних у цьому абзаці, до переведення, якщо на день переведення вони мали право на пенсію за вислугу років. У такому ж порядку обчислюються пенсії особам офіцерського та начальницького складу органів внутрішніх справ із військовим званням полковника або спеціальним звання полковника міліції чи внутрішньої служби, а також їм рівних і вище, якщо вони з таких обставин та умов переведені в інтересах служби з посад, які займали не менше трьох років до переведення і на день переведення мали право на пенсію за вислугу років.

Матеріалами справи підтверджено, що з 23.10.1992 року позивачу призначено пенсію за вислугу років як начальнику УВС Запорізької області, яку він отримував до поновлення його на службі в органах внутрішніх справ з 14.04.1993 та призначення на посаду начальника Запорізького училища міліції МВС України з коефіцієнтом 13,5.

23.07.2002 року генерал-майору міліції ОСОБА_2 вдруге призначено пенсію за вислугу років у розмірі 85% грошового забезпечення щомісячно у сумі 809,63 грн.

За викладених обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції що позивач мав право на поновлення виплати йому раніше призначеної пенсії з посади начальника Управління МВС Запорізької області, розмір якої перевищує розмір пенсії, нарахованої за грошовим утриманням на посаді ректора Запорізького юридичного інституту МВС України.

Крім того, доказами, наявними у матеріалах справи підтверджено, що при звільненні позивача з посади начальника Управління МВС Запорізької області, його залишено у розпорядженні МВС України, і поновлено на службі в органах внутрішніх справ, однак поновлено на посаді з меншим посадовим окладом і на день поновлення йому вже була призначена пенсія за вислугою років довічно.

Вірним також є застосування у цій справі норми статті 46 Конституції України, якою гарантовано право особи на соціальний захист, що включає і право на забезпечення громадян у старості. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»).

ОСОБА_2, отримавши право на довічну пенсію за грошовим забезпеченням начальника Управління МВС у Запорізькій області, виявив свідоме бажання продовжити проходження служби в ОВС, очоливши Запорізьке училище МВС України, яке під час керування позивача набуло статусу Запорізького юридичного інституту МВС України з підготовки слідчих, яке він очолював майже 10 років, при цьому сплачував з грошового забезпечення обов'язкові платежі до державних та бюджетних фондів.

Незважаючи на викладене, ОСОБА_2, в порушення частини 3 статті 43 Закону № 2262-XII, Постанови № 393 фактично був позбавлений права на належне йому грошове утримання після завершення проходження служби.

Таким чином, з урахуванням пункту 7 Постанови № 393, відповідно до якої пенсії обчислюються за бажанням пенсіонера виходячи з посадового окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, чи з посад, вказаних у цьому абзаці, до переведення, якщо на день переведення вони мали право на пенсію за вислугу років, позивач має право на перерахунок пенсії за посадою начальника Управління МВС України у Запорізькій області з 10.07.2002 по теперішній час.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо поновлення права ОСОБА_2 на отримання довічної пенсії за посадою начальника УМВС України в Запорізькій області не відповідає вказаним критеріям.

Доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду не можуть бути визнані обґрунтованими оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем вчинялись дії направлені на поновлення своїх прав про свідчать численні звернення ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, у тому числі у червні, липні 2017 року. Отже вірними є висновки суду першої інстанції що звернення із даними вимогами до суду відбулося без пропуску строку, передбаченого статті 122 КАС України.

Доводи відповідача про відсутність фінансування не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на порушення прав позивача з вини органу, який призначає або виплачує пенсію.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з 12.06.2018, за приписами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19.06.2018.

Головуючий:                                                                      Т.І. Ясенова

                   Суддя:                                                                      А.В. Суховаров

                   Суддя:                                                                      О.В. Головко