АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-а-24332/11                Головуючий суддя І інстанції Ткаченко

Провадження № 22-а/2090/16436/11        Суддя доповідач Даниленко В.М.

Категорія:

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2011 року м.Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малійської С.М., Швецової Л.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу за апеля­ційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лозівської районної державної ад­міністрації Харківської області на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лозівської районної державної адміністрації Харківської області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, у зв’язку з чим відповідно до ч. З ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

Посилаючись на невідповідність розміру виплачуваної йому щорічної допомоги розміру, встанов­леному ч. З ст. 48 вказаного Закону, та відмову Управління праці та соціального захисту населення Ло­зівської районної державної адміністрації Харківської області у її перерахунку, позивач просив суд ви­знати таку бездіяльність відповідача неправомірною та зобов’язати останнього усунути зазначене пору­шення, здійснивши відповідний перерахунок та виплату йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік відповідно до вимог ч. З ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, що становить 3 150,00 грн.

Відповідач заявлений до нього позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 серпня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Лозівської район­ної державної адміністрації Харківської області щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоров­лення за 2009 рік у неповному обсязі.

Зобов’язано відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Лозівської районної державної адміністрації Харківської області здійснити перерахунок та виплату позивачу щорічної допо­моги на оздоровлення за 2009 рік у відповідності до положень ч. З ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто в розмірі 5- ти мінімальних заробітних плат, з урахуванням вже виплачених у 2009 році сум.

У задоволенні решти заявлених позивачем вимог судом першої інстанції відмовлено.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Лозівської районної державної адміністрації Харківської області з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права ставиться питання про скасування оскаржуваного судового рі­шення та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні заявленого позову в повному обсязі за його безпідставністю.

При цьому в обґрунтування свої скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, прий­маючи рішення у справі, безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги, зобов’язавши відповіда­ча здійснити перерахунок виплаченої тому щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки нарахування та виплата останньому цієї соціальної допомоги здійснювалася в суворій відповідності до приписів від­повідних постанов Кабінету Міністрів України, що регулюють зазначені питання.

Позивач постанову суду першої інстанції, прийняту по справі, не оскаржив і письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Ураховуючи положення Закону України від 2 грудня 2010 року № 2748 -VI «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», який набрав чинності з З0 грудня 2010 року, апеляційна скарга прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції та розглядається судовою колегією судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку письмового провадження за наявними у справі мате­ріалами (п.п.1, 2 ч.І ст. 197 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 195 КАС України, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 198, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив об­ставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи виниклий публічно-правовий спір, суд першої інста­нції повно і всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Як встановлено судом, і ця обставина сторонами спору не заперечується, позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, у зв’язку з чим має право на виплату щоріч­ної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до ч. З ст. 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціаль­ний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі: Закон) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії виплачується щорічна допомога на оздо­ровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення (ч. 5 ст. 48 Закону).

Однак, як встановлено судом, усупереч вимогам вказаного Закону, який пов’язує розмір цих виплат із мінімальною заробітною платою, зазначену соціальну виплату у 2009 році позивач отримав у розмірі, визначеному Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 та від 12 липня 2005 року № 562, тобто меншому, ніж передбачено Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передба­чені Конституцією та законами України.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 у 1996 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не змінював­ся і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповід­ності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, суд першої інстанції вірно врахував те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню нор­ми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи».

При цьому, приймаючи рішення у справі по суті виниклого спору, суд вірно зазначив про те, що ро­змір виплат, передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи» і постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щоріч­ну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а ст. 48 Закону Укра­їни «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині відповідає обста­винам справи, наданим доказам та нормам процесуального права й ґрунтується на законі.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, наведених на її обґрунтування, то ці доводи, в даному випадку є несуттєвими, рішення міськрайонного суду, прийняте по суті розглянутого правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене та керуючись абз. 15 п. 1 розділу XII Прикінцевих по­ложень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. а 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 210-212, 254 КАС України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лозівської районної державної адміністрації Харківської області - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 серпня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді