Справа № 127/18569/16-ц

Провадження № 22-ц/772/1366/2018

Категорія: 30

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 рокуСправа № 127/18569/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача ОСОБА_2,

суддів Берегового О.Ю., Марчук В.С.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.І., скаржника, позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства власників гаражів № 2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання дій неправомірними, відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року, ухвалене у приміщенні суду в м. Вінниці за головування судді Жмудя О.О., повний текст складення якого 07 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся у Вінницький міський суд Вінницької області з позовом до Товариства власників гаражів № 2 (далі - ТВГ №2) про визнання дій неправомірними, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 тисяч гривень. Позов мотивований тим, що під час розгляду судом іншої цивільної справи за №127/29028/13 представник ТВГ №2 ОСОБА_4, допитані у якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 дали неправдиві показання з питання обрання ОСОБА_4 головою цього товариства 08 грудня 2012 року, в той час коли таке рішення відбулося 07 грудня 2012 року. Позивач просив суд визнати протоколи засідання правління ТВГ №2, загальних зборів уповноважених представників від 07 та 08 грудня 2012 року підробленими, сфальшованими, суперечними статуту товариства, стягнути на його користь з відповідачів завдану моральну шкоду, окремою ухвалою ініціювати перед правоохоронними органами притягнення згаданих фізичних осіб до відповідальності за змовні дії, дачу суду неправдивих показів (т.1, а.с.1).

У подальшому в серпні 2017 року до участі у справі в якості відповідачів залучені ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено (т.1, а.с.240-244).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане судове рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Скаржник посилається на ухвалення оскаржуваного рішення всупереч вимог чинного законодавства, без врахування фактичних обставин справи (т.2, а.с.1).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення та заперечення на апеляційну скаргу сторін у справі, дослідивши її матеріали, проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13 червня 2002 року, посвідченого у нотаріальному порядку, є власником гаража № 48, розташованого на території ТВГ № 2 по Сабарівському шосе, № 1-а у м. Вінниці. Рішенням правління товариства від 17 травня 2014 року його виключено з членів ТВГ № 2 у зв’язку з несплатою членських внесків, це рішення на предмет законності розглядалося судом за вимогою ОСОБА_3, але рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2014 року, що набрало законної сили, залишене без змін. Дані обставини ніким не оспорюються, встановлені рішеннями Вінницького міського суду Вінницької об-ласті від 16 травня 2014 року у цивільній справі № 127/29028/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ТВГ № 2 про визнання правочину недійсним з правовими наслідками недійсності правочину, ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 серпня 2015 року у справі № 127/12883/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ТВГ № 2 про визнання дій протиправними, скасування рішення. Статутом ТВГ № 2 в редакції від 23 травня 2011 року визначено, що товариство є юридичною особою, добровільним об’єднанням громадян, діє на підставі законодавчих актів України, власного Статуту.

Суд першої інстанції встановив, що згідно протоколу від 07 грудня 2012 року № 1 засідання правління ТВГ № 2 ОСОБА_4 обрано головою правління цього товариства. Це рішення правління затверджене загальними зборами уповноважених членів ТВГ № 2 08 грудня 2012 року. Вчинені дії та рішення узгоджуються з підпунктом 5.3 Статуту ТВГ № 2 у новій редакції, де визначено, що загальні збори товариства (збори уповноважених), зокрема, затверджують рішення правління товариства про обрання і звільнення голови правління.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2014 року у справі № 127/29028/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ТВГ № 2 про визнання правочину недійсним з правовими наслідками недійсності правочину у задоволенні вимоги позивача визнати недійсним рішення зборів уповноважених представників товариства від 08 грудня 2012 року (стосовно обрання ОСОБА_4 головою правління товариства) відмовлено. Дане судове рішення відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 23 червня 2014 року набрало законної сили. Зі змісту цього судового рішення, пояснень ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду 14 червня 2018 року убачається часткова ідентичність підстав його вимоги щодо визнання недійсним рішення зборів уповноважених представників товариства від 08 грудня 2012 року.

Суд першої інстанції наголосив, що згідно статей 15 ЦК України, 3 ЦПК України у судовому порядку захищаються порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних, юридичних осіб. Зі змісту позовної заяви ОСОБА_3, його пояснень не убачається, у чому полягає порушення його прав, свобод чи інтересів, які власне його інтереси, не члена ТВГ №2, порушені обранням головою правління тієї чи іншої особи на момент звернення в суд з даним позовом. Члени товариства у відповідності з положеннями статуту мають право і реальну можливість у будь-який момент скликати збори для вирішення своїх нагальних будь-яких питань.

Керуючись нормами статей 23, 1167 ЦК України, враховуючи роз’яснення, викладені у пункті п’ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд зазначив, що будь-яких неправомірних дій відповідачів з питання, порушеного позивачем, не встановлено, жодних доказів протилежного позивачем суду не представлено, тому вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, викла-деними в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи оспорення позивачем рішень правління та зборів, що відбулися у 2012 році, обізнаність позивача про наявність оспорюваних рішень щонайменше з 2013 року, слід враховувати визначені нормами цивільного законодавства строки позовної давності, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Проте відповідачами у цій справі не заявлено суду клопотання про застосування позовної давності у вирішенні спору, що в силу частини третьої статті 267 ЦК України позбавило суд можливості застосувати таку норму закону.

Стосовно відшкодування відповідачами моральної шкоди у зв’язку із заявленою в суд відповідною позовною вимогою, то належним є такий висновок з цього питання.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов’язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. У контексті вказаного, у суді не знайшла свого доведення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вимога ОСОБА_3 у частині наявності заподіяної йому моральної шкоди, протиправність діянь її заподіювачів, причинного зв’язку між шкодою і протиправними діяннями її заподіювачів, вини останніх у її заподіянні. Таку вимогу позивач не обгрунтував належним чином, не виокремив протиправних діянь кожного з відповідачів та не оцінив їх на свій розсуд з доведенням в установленому порядку визначеного розміру.

Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність у діях відповідачів будь-яких неправомірних дій, що завдали б позивачу немайнову шкоду.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Оскаржуючи судове рішення від 27 квітня 2018 року, ОСОБА_3 у скарзі зазначає, що воно постановлене проти права і фактів, за його незаконності проти цього він заперечує. Скаржник посилається на перешкоджання йому доступу до правосуддя, на порушення судом матеріального і процесуального права, загальновизнаних прав людини.

Твердження скаржника про перешкоджання доступудо правосуддя грунтується на факті ухвалення судами рішень, які його не задовільняють. Іншого у цьому твердженні немає, про що свідчить кількість судових справ, завершених розглядом, ініціатором яких є позивач. Узагальнені твердження скаржника про порушення судом норм матеріального і процесуального права, загальновизнаних прав людини не конкретизують його позиції, не дають можливості аргументовано довести об’єктивність, відповідність чинному законодавству заявлених у суд позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, параграф 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність, обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З доводами апеляційної скарги погодитися не можна, оскільки вони не підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Обґрунтування ОСОБА_3 позовних вимог лише узагальненими власними переконаннями не доводить об’єктивності, обгрунтованості його вимог, незаконних дій відповідачів, за яких наступає цивільно-правова або інша відповідальність.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При розгляді цієї справи в апеляційному порядку суд приймає до уваги висновки, зроблені судами різних інстанцій у рішеннях від 16 травня 2014 року, 04 червня 2015 року, 11 серпня 2015 року, які, крім інших, додані до матералів справи.

За викладених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не помилився, визнавши позовні вимоги ОСОБА_3 необгрунтованими та безпідставними. Суд вірно визначився у правовідносинах, що склалися між сторонами у справі, застосував норми матеріального права, що регулюють дані правовідносини.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 18 червня 2018 року.

Суддя-доповідач:                   ОСОБА_10 ОСОБА_2

Судді:                                Підпис        О.Ю. Береговий

ОСОБА_11 Марчук

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду Т.О. Денишенко