Справа № 2 – 462/10            

                                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                                         І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

09 березня 2010 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого  судді                                                                                                          Гримут В.І.

при секретарі                                                                                                      Тиводар В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення  Черкаської обласної державної адміністрації про зобов’язання видати довідку для оформлення права власності на автомобіль,

        В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення  Черкаської обласної державної адміністрації про зобов’язання видати довідку для оформлення права власності на автомобіль.     Суд прийняв дану позовну заяву до розгляду згідно з листом начальника головного управління, який вважає, що дана справа повинна розглядатися за місцем проживання позивача. ОСОБА_1 посилається на те, що у зв’язку зі смертю його батька ОСОБА_2, який був інвалідом 1-ї групи, постраждалим від аварії на ЧАЕС, до нього звернувся відповідач з вимогою повернути легковий автомобіль марки «Даймлер – крайслер», 2003 р випуску., реєстраційний № НОМЕР_1, яким батько був забезпечений, як особа, що потребує транспортного засобу з ручним керуванням.   Він просив відповідача видати йому довідку для перереєстрації автомобіля за ним, як членом сім’ї (рідний син), який на час смерті батька проживав разом з ним, доглядав його і хоронив. Однак, управління посилається на колізію між нормами Закону України „Про гуманітарну допомогу" та постанови КМУ від 19.07.2006 р. з наступними змінами та доповненнями. Вважає що відмова відповідача видати йому довідку для перереєстрації автомобіля є неправомірною, адже нормативним документом, який регулював правовідносини на момент надання автомобіля інваліду ( згідно штампу митниці 06.06.2006 р.) була постанова Кабінету Міністрів України № 999 від 08.09.1997 р."Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» де стверджено, що автомобіль, яким  був забезпечений  його батько, безоплатно або на пільгових умовах, залишається його сім"ї і знімається з обліку в органах соціального захисту населення.   Перереєстрація автомобіля на ім’я одного з членів сім"ї інваліда, який на час його смерті проживав разом з ним, проводиться Державтоінспекцією з дозволу органу соціального захисту населення, де інвалід перебував на обліку як власник транспорту. Його батько дав згоду на отримання вищезазначеного автомобіля як гуманітарної допомоги для конкретної особи на умовах, визначених ПКМУ № 999 від 08.091997р., зокрема, очікуючи (передбачаючи), що цей автомобіль після його смерті перейде у власність його сім"ї.

    Головне управління праці та соціального захисту населення  Черкаської обласної державної адміністрації  позов не визнало. У надісланому суду запереченні заступник начальника управління зазначив, що цей автомобіль є гуманітарною допомогою і не може бути безоплатно переданий членові сім’ї інваліда. Згідно п. 16 постанови КМУ № 999 від 19.07.2006 р. «Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями» після смерті інваліда, автомобіль, яким він був забезпечений через головне управління соціального захисту, залишається в користуванні його сім’ї, якщо в ній є інвалід. В іншому випадку після смерті інваліда автомобіль, одержаний як гуманітарна допомога, повертається головному управлінню соцзахисту.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити виходячи з наступного.

Суд встановив, що у червні 2006 р. спірний автомобіль було завезено на територію України, як подарунок головному управлінню соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації для ОСОБА_2 Рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при кабміні України від 06.07.2006 р., на підставі постанови КМУ «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» № 999 від 08.09.1997 р. автомобіль було передано ОСОБА_2 як  інвалідові 1-ї групи. З рішення колегії головного управління соціального захисту населення Черкаської облдержадміністрації від 27.07.2006 р. вбачається, що за заявою ОСОБА_2, у зв’язку з його неспроможністю керувати визначеним йому автомобілем, право керування ним передається його синові, ОСОБА_1, який проживає разом з ним за адресою м. Тальне, вул. Леніна 146а1. 27.01.2007 р. ОСОБА_2 помер.

Відповідно до пунктів 37 і 42 постанови Кабінету Міністрів України № 999 від 08.09.1997 р. "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями",  автомобіль отриманий органом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної фізичної особи, що перебувала на обліку для забезпечення автомобілями в органах соціального захисту населення, видавався такій особі за її згодою, незалежно від черги а після смерті такого інваліда, автомобіль, яким він був забезпечений, безоплатно або на пільгових умовах, залишався його сім’ї і знімався з обліку в органах соціального захисту населення.

Батько позивача дав згоду на отримання вищезазначеного автомобіля як гуманітарної допомоги на умовах, визначених ПКМУ № 999 від 08.091997 р., зокрема вважаючи, що цей автомобіль після його смерті перейде у власність його сім"ї.

Таким чином, положення п. 41 Постанови КМУ від 19.07.2006 р. № 999, на який посилається відповідач, звужують обсяг прав інваліда, який отримав автомобіль як гуманітарну допомогу до прийняття цієї постанови та суперечить його волевиявленню і погіршує становище членів його сім’ї які є його правонаступниками.

  Згідно ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ч. 4 ЦК України постанови Кабінету Міністрів є актами цивільного законодавства. Статтею 5 цього ж кодексу передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Вони не мають зворотної дії у часі. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулюються актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Тому суд вважає, що у даному випадку підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України, яка діяла на момент виникнення правовідносин, тобто на момент передачі автомобіля головному управлінню для ОСОБА_2  у червні 2006 року.

Крім рішення колегії головного управління від 27.07.2006 р. факт проживання позивачем однією сім’єю з ОСОБА_2 підтверджується і його паспортом, з якого вбачається, що він на час смерті батька був прописаний у м. Тальне по вул. Леніна № 146а1.

Позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, так як він, як член сім’ї інваліда, на час його смерті проживав разом з ним і у відповідності до вище згаданої постанови КМУ від 08.09.1997 р. має право на перереєстрацію спірного автомобіля на своє ім’я.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 209, 213, 215 ЦПК України, ст.ст.  328, 386 ЦК України суд,

                                                                            Р І Ш И В:

      Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Зобов’язати Головне управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації видати  ОСОБА_1 довідку для переоформлення автомобіля  марки  «Даймлер крайслер» № АО № СА 4801АН , № шасі WDB 2030421F408060 , у приватну власність.

       Заява про оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви в апеляційний суд Закарпатської області через Тячівський районний суд.            

       Головуючий :                                                                                                     Гримут  В.І.