ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2018 р.                                                                   Справа № 922/3943/17  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя  Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

представника позивача - не з'явився

представника відповідача - адвоката ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги № 21-12/17 від 08.12.2017, ордер серія ХВ № 000033 від 19.04.2018, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1934 від 03.06.2015)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків (вх. №762 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської  області від 22.03.2018 у справі № 922/3943/17 (суддя Шатерніков М.І.; повне рішення складено 30.03.2018)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 народний капітал", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 555 779,04 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_3 народний капітал"  звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 10.11.2017, за кредитним договором № 49/15-К від 27.10.2015. Відповідно до позовної заяви сума заборгованості становить 555779,04 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на статті 509, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та статті 193, 230, 231 Господарського кодексу України. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 народний капітал" заборгованість в розмірі 555779,04 грн., в тому числі: по сплаті основної суми боргу за кредитом у розмірі 470000,00 грн., по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 68735,89 грн., пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 5536,99 грн., пені за прострочення сплати процентів у розмірі 5812,61 грн., 3% річних від простроченої суми кредиту у розмірі 618,08 грн., 3% річних від простроченої суми процентів у розмірі 802,85 грн., інфляційне збільшення суми заборгованості за процентами у розмірі 3245,09 грн. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 народний капітал" 8321,27 грн. судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 1027,53 грн. пені за прострочення сплати процентів - відмовлено.

Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення у даній справі  прийнято судом з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що він був впевнений на 100% до моменту отримання копії позовної заяви від позивача в тому, що він повністю розрахувався з позивачем за спірним кредитним договором. Підтвердженням цього  на думку скаржника є те, що 17.01.2017 позивач без будь-яких заперечень добровільно закрив поточний рахунок, з якого відповідач повинен був по умовам договору повертати кредитні кошти. Перед закриттям рахунку 16.01.2017 залишок коштів з цього рахунку в сумі 65580,00 грн. був переведений на інший особистий рахунок відповідача в інший банк (ПАТ «КБ ПРИВАТБАНК»). Крім того, скаржник вважає, що надані позивачем меморіальні ордери та банківські виписки по рахунку ФОП ОСОБА_2 не є в повному обсязі у розумінні приписів статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними документами, які містять відомості про господарську операцію. Також відповідач вважає, що ПАТ "ОСОБА_3 народний капітал" з моменту відкликання банківської ліцензії (09.03.2017) та початку його ліквідації фактично втратив статус банку та фінансової установи в цілому, його банківська діяльність припинилась, в зв’язку з чим втратив право на надання банківських та будь-яких інших фінансових послуг, зокрема щодо кредитування фізичних осіб та відповідне нарахування відсотків по кредитам. Таким чином, відповідач вважає, що в силу частини дев'ятої   статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та частини другої статті  46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відкликання банківської ліцензії (початок процедури ліквідації банку) означає і припинення позивачем як банком нарахування відсотків за Кредитним договором як складової банківської діяльності, зважаючи на неможливість здійснення будь-яких банківських операцій, а тому нарахування і зазначення у розрахунку заборгованості сум нарахованих відсотків з березня 2017 року - є неправомірним. Окрім цього відповідач посилається на сумніви відносно достовірності наданого позивачем меморіального ордеру від 16.11.2015, яким нібито відповідачу було перераховано банком 570000,00 грн., оскільки номер цього ордеру співпадає з номером попереднього ордеру від 30.03.2016 на перерахування 6530000,00 грн.  

Поряд з цими доводами, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в пункті 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17 помилково зазначено, що за рішенням суду з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОСОБА_3 КАПІТАЛ» стягується заборгованість у розмірі 555779,04 грн.  Проте відповідач зазначає, що необхідно було зазначити іншу суму 554751,51 грн. (555779,04 - 1 027,53).

Водночас ФОП ОСОБА_2 просив суд апеляційної інстанції визнати поважними причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі та поновити цей строк відповідно до частини другої статті 256 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 заяву  відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено відповідачу строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17. Відкрито апеляційне провадження. Позивачу встановлено строк до 11.05.2018 (включно) для надання суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, з наданням доказів надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів скаржнику. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17 до закінчення розгляду справи апеляційним господарським судом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2018 справу  № 922/3943/17 призначено до розгляду на 29.05.2018 об 11:00 год. Позивача зобов'язано надати суду та відповідачу письмові пояснення в обґрунтування своєї правової позиції по справі.

11.05.2018 позивачем направлено до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх. № 878/18 від 15.05.2018), тобто у встановлений ухвалою строк,  в якому позивач вважає рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17 законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм чинного законодавства України та таким, що скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу відповідача вважає безпідставною, тому просить відмовити в її задоволенні.  

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 розгляд справи відкладено на 12.06.2018 о 12:00 год., у зв’язку з тим, що представник позивача в судове засідання 29.05.2018 не з’явився, а матеріали справи не містили відомостей щодо його повідомлення про час та місце розгляду справи.

Проте, після закінчення судового засідання, на адресу Харківського апеляційного господарського суду 29.05.2018 від Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_3 народний капітал", м. Київ надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. № 4053), в яких позивач повідомив суд про свою обізнаність із ухвалою суду від 14.05.2018 про призначення справи до розгляду на 29.05.2018 об 11:00 год. та про свою правову позицію по справі, яка є незмінною. Позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вважає, що під час розгляду справи судом у повному обсязі встановлені обставини, які мають значення для справи.

Судом апеляційної інстанції вжито належних заходів щодо повідомлення позивача про відкладення розгляду справи. Проте позивач в судове засідання 12.06.2018 знову не з’явився, про причини неявки свого представника суд апеляційної інстанції не повідомив.

За змістом частини першої  статті 202 Господарського процесуального кодексу України  неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що явку представників сторін в судове засідання 12.06.2018 не визнано обов’язковою, тому неявка в судове засідання представника позивача, який повідомлявся про відкладення розгляду справи, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, що викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї та письмових поясненнях до апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні 12.06.2018 уповноваженого представника відповідача, який просить рішення суду першої інстанції скасувати, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської  області від 22.03.2018 у справі № 922/3943/17 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, 27.10.2015 на підставі заяви Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 між Публічним акціонерним товариством "ОСОБА_3 народний капітал" (далі - позивач, кредитор, ПАТ "ОСОБА_3 народний капітал") та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач, позичальник, ФОП ОСОБА_2А.) було укладено Кредитний договір № 49/15-К та відповідні Додаткові угоди № 1 від 16.11.2015, № 2 від 30.03.2016, № 3 від 10.08.2016 до Кредитного договору № 49/15-К від 27.10.2015.

У пункті 1.1. Кредитного договору сторони домовились, що кредитор (позивач)  з 27.10.2015 відкриває позичальнику (відповідачу) поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 7 000 000, 00 (Сім мільйонів) гривень 00 копійок (далі - Кредит) на поточну діяльність, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий Кредит до 25.10.2017  (включно) та сплачувати 24,00 (двадцять чотири ) процентів річних від суми Кредиту у порядку, визначеному цим Договором.

Додатковою угодою № 3 від 10.08.2016 до Кредитного договору № 49/15-К сторони дійшли згоди з 10.08.2016 встановити процентну ставку по поновлювальній відкличній кредитній лінії за Кредитним договором № 49/15-К від 27.10.2015 в розмірі 17 % процентів річних, шляхом внесення відповідних змін до пункту 1.1. Кредитного договору, виклавши його у наступній редакції:

« 1.1.  Кредитор з 27.10.2015 відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 7 000 000, 00 (Сім мільйонів) гривень 00 копійок (далі - Кредит) на поточну діяльність, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий Кредит до 25.10.2017  (включно) та сплачувати 17,00 (сімнадцять) процентів річних від суми Кредиту у порядку, визначеному цим Договором».

Згідно пункту 3.1. Кредитного договору кредитор надає кредит на підставі письмових заяв позичальника шляхом переказу необхідної частини коштів з позичкового рахунку №2063 7 302000980/980, відкритого в AT "ОСОБА_3 народний капітал" м. Києва, МФО 322432 на поточний рахунок № 2600 7 301000980/980, відкритий в AT "ОСОБА_3 народний капітал" м. Києва, МФО 322432 або сплати платіжних документів, наданих позичальником, безпосередньо з позичкового рахунку.

У пункті 3.1.1. Кредитного договору сторони передбачили, що кожне надання кредитором грошових коштів позичальнику в порядку, передбаченому пунктом 3.1 Договору, оформляється сторонами окремою Додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 3.2. Кредитного договору за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитору нараховані за правилами Кредитного договору проценти за ставкою, вказаною в пункті 1.1. Кредитного договору, крім випадків, передбачених пунктами 3.2.1., 3.2.2. Договору.

Згідно пункту 3.4. Кредитного договору проценти за користування Кредитом позичальник щомісячно сплачує платіжним дорученням на рахунок кредитора не пізніше останнього робочого дня місяця зі своїх поточних рахунків.

Пунктом 3.6. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний до 25 жовтня 2017 року (включно) погасити Кредит шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок, вказаний у пункті 3.1. цього Договору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було виконано в повному обсязі зобов'язання за Договором та надано відповідачу:

- на підставі заяви відповідача від 16.11.2015 грошові кошти у розмірі 570000,00 грн., що підтверджується відповідним розпорядженням банку та меморіальним ордером № /1 від 16.11.2015 (том 2 аркуші справи 3-4);

- на підставі заяви відповідача від 30.03.2016 грошові кошти у розмірі 6530000,00 грн., що підтверджується відповідним розпорядженням банку та меморіальним ордером № /1 від 30.03.2016 (том 2 аркуші справи 7-8).

Поряд з цим, суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів з’ясував, що відповідачем було лише частково погашено отриманий кредит, а саме: на підставі платіжного доручення № 118 від 01.12.2015 повернуто 50000,00 грн.; на підставі платіжного доручення № 153 від 15.01.2016 повернуто 50000,00 грн.; на підставі платіжного доручення № 6 від 14.04.2016 повернуто 3000000,00 грн.; на підставі платіжного доручення № 7 від 15.04.2016 повернуто 3530000,00 грн. (том 2 аркуші справи 5-6, 9).

Таким чином, судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що  відповідач користуючись грошовими коштами, свої зобов'язання за Кредитним договором № 49/15-К від 27.10.2015 щодо погашення кредиту у строк, встановлений  пунктом 3.6. Кредитного договору, тобто до 25.10.2017, та сплати процентів за користування грошовими коштами, належним чином не виконав, в зв’язку з чим станом на 10.11.2017  у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 538735,89 грн., з яких: 470000,00 грн. - прострочена заборгованість по сплаті основної суми кредиту; 68735,89 грн. - прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом за період з 01.01.2017 по 10.11.2017 включно.

Відповідно до статті  11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Статтею 1054, частиною першою статті 1055, частиною першою статті 1056 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі дослідження наданих позивачем до справи належним чином засвідчених копій меморіальних ордерів та банківських виписок, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що банк належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання за умовами Кредитного договору № 49/15-К від 27.10.2015, надавши позичальнику двома траншами послідовно в межах встановленого у Кредитному договорі ліміту кредит у розмірі 570000,00 грн. та в подальшому ще у розмірі 6530000,00 грн.

При цьому судом першої інстанції з’ясовано, що в даному випадку перевищення банком граничного розміру кредиту, встановленого у пункті 1.1. Кредитного договору, не відбулося, оскільки після надання позивачем першого траншу та до звернення до банку з другою заявкою, відповідачем було погашено кредит на суму 100000,00 грн.

Після надання другого траншу, відповідачем було погашено кредит на загальну суми  6530000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду про те, що відповідач у строки, встановлені умовами Кредитного договору кредит повернув лише частково, в результаті чого за ним рахується прострочена заборгованість по кредиту в розмірі 470000,00 грн.

Жодних доказів, які б спростовували заборгованість у заявленій до стягнення сумі відповідачем не надано.

За приписами статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затверджене постановою правління Національного банку України №566 від 30.12.1998р. (зі змінами та доповненнями), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003р. №254, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 р. за №559/7880, визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції та їх обов'язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку позичальника, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

Виходячи з наведеного є вірним висновок суду першої інстанції про те, що   меморіальні ордери та банківські виписки по рахунку ФОП ОСОБА_2 є належними доказами в розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та позичальником, виконання банком у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором, надання відповідачу/позичальнику кредитних коштів у відповідних розмірах та не виконання останнім своїх грошових зобов'язань за зазначеним Кредитним договором.

Доводи заявника апеляційної скарги відносно сумнівів щодо достовірності меморіального ордеру від 16.11.2015, за яким йому було перераховано 570000,00 грн., та щодо наявності боргу в сумі 470000,00 грн.,  спростовуються наявною у справі сукупністю належних та допустимих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а також належним чином засвідченими копіями виписок з особового рахунку ФОП ОСОБА_2 з дати відкриття до 24.01.2018 (том 1 аркуші справи 114-115). У цих виписках позивачем детально відображено рух коштів по рахунку відповідача та отримання кредиту, у тому числі й за спірним меморіальним ордером.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору термін користування кредитними коштами встановлюється до 25.10.2017 (включно).

Враховуючи наведені обставини та те, що відповідачем не надані докази  належного виконання умов Кредитного договору та погашення заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується із висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 470000,00 грн.

Відповідач жодним чином не спростував ту обставину, що він володів всією необхідною інформацією щодо своєї заборгованості перед банком, а що стосується закриття поточного рахунку відповідача у ПАТ «ОСОБА_3 народний капітал», то чинним законодавством України та нормативно-правовими актами Національного банку України не передбачені обмеження щодо кількості таких рахунків, які можуть бути відкриті клієнтам, тому відповідач без будь-яких обмежень мав право, можливість та обов’язок своєчасно погасити заборгованість перед банком, зокрема, з іншого  рахунку, відкритого у будь-якій банківській установі. При цьому, банк має право, а не обов’язок здійснювати списання коштів з поточного рахунку позичальника у випадку наявності на цьому рахунку коштів.

Поряд з цим, частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України   передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вже зазначалося, в укладеній 10.08.2016 Додатковій угоді № 3 до Кредитного договору № 49/15-К від 27.10.2015, сторони дійшли згоди з 10 серпня 2016 року встановити процентну ставку по поновлювальній відкличній кредитній лінії в розмірі 17% річних.

Суд першої інстанції на підставі ретельної перевірки наданої позивачем банківської виписки по рахунку ФОП ОСОБА_2, встановив, що   останній з січня 2017 року перестав оплачувати проценти за користування кредитними коштами. Останнє погашення відповідачем процентів за грудень 2016 року у розмірі 6767,49 грн. відбулось 05.01.2017 і ця встановлена судом першої інстанції обставина не спростована відповідачем в ході апеляційного розгляду справи.

Отже, позивач підтвердив належними доказами здійснений ним розрахунок заборгованості ФОП ОСОБА_2 за відсотками (17 % річних) за користування кредитом за період з 01.01.2017 по 10.11.2017, яка становить 68735,89 грн.

Одночасно судом встановлено, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 07 березня 2017 року № 127-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ОСОБА_3 народний капітал" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 09 березня 2017 року №903, "Про початок процедури ліквідації АТ "НК БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "ОСОБА_3 народний капітал" з 09 березня 2017 року до 08 березня 2019 року включно, а також призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "НК БАНК" ОСОБА_4.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлені  правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Положення даного Закону є спеціальними і пріоритетними відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 17 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"  визначено, що банки є учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Участь банків у Фонді є обов'язковою. Банк набуває статусу учасника Фонду в день отримання ним банківської ліцензії. Фонд виключає банк з числа учасників Фонду в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

В силу частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку:

1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту);

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку, а також не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку ;

4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси (в редакції Закону № 1586-VII від 04.07.2014р.);

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Враховуючи вищенаведені правові норми суд першої інстанції обґрунтовано  відхилив твердження відповідача про те, що нарахування відсотків після 07.03.2017 (дата відкликання ліцензії банку та призначення уповноваженої особи ФГВФО ОСОБА_4Б.) не відповідає вимогам Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Натомість, зі змісту правовідносин, які склались між сторонами, вбачається обов'язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти), які виконані останнім належним чином, та, відповідно, зобов'язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти, які відповідач припинив сплачувати з січня 2017 року.

Втім, припинення зобов'язання передбачено лише у випадках, встановлених статтями 598, 599 Цивільного кодексу України, на вимогу однієї із сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином, чого в даному випадку відповідачем не було зроблено.  

Посилання відповідача на пункт 2 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та на частину дев’яту статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як на підставу припинення зобов'язання щодо сплати процентів за користування кредитними коштами після відкликання банківської ліцензії, обґрунтовано визнані судом першої інстанції помилковими  та такими, що суперечать пункту 4-1 частини другої статті 46 вказаного Закону, оскільки    виконання відповідачем, як позичальником за Кредитним договором, свого договірного обов'язку щодо сплати процентів за користування кредитом сприяє збільшенню ліквідаційної маси та не припиняється внаслідок відкликання банківської ліцензії.

Поряд з цим, чинним законодавством не передбачено припинення кредитного зобов'язання боржника перед банком у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії банку, оскільки зобов'язання відповідача випливають з правочину - кредитного договору, який на момент розгляду справи є дійсним.

Відтак, в даному випадку відкликання ліцензії ПАТ "ОСОБА_3 народний капітал"  не впливає на дійсність Кредитного договору укладеного між сторонами, тому висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно нараховано проценти після 07.03.2017, є законним та обґрунтованим. Поряд з цим, проценти за користування кредитом за правовою природою є винагородою банку за надання кредитних коштів, відтак проценти нараховуються та сплачуються доти, доки позичальник користується кредитом.

Вищенаведеним у повній мірі підтверджується обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині   вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів за користування кредитом за період 01.01.2017 по 10.11.2017 у розмірі 68735,89 грн.

Відповідно до частини другої  статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Користуючись наданим правом, позивач нарахував та заявив до стягнення 3%  річних від простроченої суми кредиту у розмірі 618,08 грн. за період з 26.10.2017 по 10.11.2017 та  3 % річних від простроченої суми процентів у розмірі 802,85 грн. за період з 01.02.2017 по 10.11.2017.

Вказані нарахування перевірені судами першої та апеляційної інстанції, є  арифметично вірними, а тому обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.

Також, як свідчать матеріали справи, позивачем нараховано та заявлено до стягнення  пеню за прострочення відповідачем сплати кредиту у розмірі 5536,99 грн. за період з 26.10.2017 по 10.11.2017 та пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 6840,14 грн. за період з 01.02.2017 по 10.11.2017, що розраховані окремо за кожен місяць нарахування відсотків.

Розглянувши вказані вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх часткове задоволення, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 9.1. Кредитного договору у випадку прострочення сплати процентів за користування Кредитом позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення оплати, від несвоєчасно сплаченої суми процентів за кожний календарний день прострочення.

Згідно пункту 9.2. Кредитного договору у випадку прострочення погашення суми наданого Кредиту позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення погашення, від несвоєчасно погашеної суми Кредиту за кожний календарний день прострочення.

Пунктом 9.5. Кредитного договору передбачено, що відповідно до пункту  6 статті 232 Господарського кодексу України, сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання за цим договором припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Колегія суддів апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції вважає, що позивачем в порушення умов пункту 9.5. Кредитного договору, здійснено розрахунок пені за прострочення сплати процентів поза межами встановленого шестимісячного строку.

За цих підстав, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені за прострочення сплати процентів, з урахуванням умов пункту 9.5. Кредитного договору та вимог чинного законодавства, відповідно до якого пеня за прострочення сплати процентів за вказаний позивачем період дорівнює 5812,61 грн. і саме ця сума пені за прострочення сплати процентів обґрунтовано стягнута судом першої інстанції з  відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення пені за прострочення процентів у сумі 1027,53 грн., то в їх задоволенні судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено з огляду на невідповідність цих вимог пункту 9.5. Кредитного договору та положень пункту 6 статті   232 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв’язку із чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Харківської  області від 22.03.2018 у справі № 922/3943/17, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відносно доводів скаржника про те, що в пункті 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2018 по справі № 922/3943/17 помилково зазначено іншу загальну суму боргу (555779,04 грн.),  аніж та, що підлягає стягненню (554751,51 грн.), то колегія суддів визначає, що вказана помилка є суто технічною, а тому підлягає виправленню судом першої інстанції в порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України.

У зв’язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської  області від 22.03.2018 у справі № 922/3943/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15.06.18

Головуючий суддя                                                                    Барбашова С.В.

Суддя                                                                                           Істоміна О.А.  

Суддя                                                                                           Пелипенко Н.М.