№2-а-798/10

       П О С Т А Н О В А

                                                                     іменем України

10 березня 2010 року                                                   м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Овдієнка В.В.

    розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов’язання вчинити певні дії,  

встановив:

20.11.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративною позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просив: поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити йому недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року у сумі 2733 грн. 30 коп., та з 01.05.2008 року, та в подальшому виплачувати йому зазначену щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком з урахуванням змін розміру мінімальної пенсії за віком.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що він, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до статті 1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з 1 січня 2006 року йому повинна здійснюватися, але не здійснюється щомісячна доплата до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» закріплює норму, відповідно до якої державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489 від 19.12.2006 року, пункт 12 статті 71 призупинена дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», чим було порушено норми ст. 22 Конституції України, які закріплюють, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином,встановлена ч. 3 ст. 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, а ні підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втраті годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України і є неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином не невиплата йому соціальної допомоги передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, у відповідності до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджетна 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня – 350 грн., з 1 квітня – 359 грн.. з 1 жовтня – 366 грн.

Згідно зі Закону України «Про Державний бюджетна 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня – 380 грн., з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.

Згідно зі Закону України «Про Державний бюджетна 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня – 470 грн., з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Таким чином не виплачена соціальна допомога за 2006-2007 роки становить 2733,3 грн.

Відповідно до ст. ст. 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свободи чи інтересів. Його законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належні йому як дитині війни виплати йому повідомлено не було, тому про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій засобах масової інформації.  

У відповідності із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2008 року доплата до пенсії йому виплачується, але у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком замість належних 30%

Конституційний Суд України рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнав таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення п/п 2, п. 41, розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».

Таким чином не виплачена соціальна допомога за 2008-2009 роки становить 2353,8 грн.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву, в якій наполягав на задоволенні позову, просив розглянути справу за його відсутністю у порядку письмового провадження.

Представник відповідача в.о. начальника Головного управління Пенсійного фонду України в харківській області ОСОБА_2 надав заперечення проти позовної заяви, в яких зазначив, що позовна заява не може бути задоволена з наступних підстав:

ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію по втраті годувальника в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Повноваження щодо призначення та виплати пенсій військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перейшли до органів пенсійного фонду з 01.01.2007 року.

Соціальне забезпечення категорії громадян, яким встановлено статус «Дитина війни» визначається Законом України «Про соціальний захист дітей війни» №2195 від 18.11.2004 року (далі по тексту Закон №2195). Стаття 6 Закону №2195 встановлює, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Стаття 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» № 3235 від 20 грудня 2005 р. встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

В свою чергу Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3367 від 19.01.2006 року вносить зміни у статтю 110, яку викладено в такій редакції: «Стаття 110. Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету». Норми вказаної статті у відповідності до Бюджетного кодексу мають дію у часі, тобто, діють тільки на протязі одного бюджетного року.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону №2195 зупинено на 2007 рік з урахуванням положень ст. 111 цього Закону, яка передбачає, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошевого утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Статтею 7 Закону №2195 передбачалося, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України, а Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України». Відповідно до п. 8 зазначеного Положення бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел (ст. 72 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 (далі по тексу Закон №1058)) і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частина 3 статті 4 Закону №1058 закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення.

Частина 2 статті 72 Закону №1058 встановлює норму, згідно якої кошти Пенсійного фонду не включаються до Державного бюджету України. Також ч. 1 ст. 5 Закону №1058 зазначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. А норми ст. 6 Закону №2195 суперечать Закону №1058 в частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги.

Частина 1 ст. 28 Закону №1058, за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом.

Частина 3 тієї ж статті 28 Закону №1058 встановлює норму, згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Разом з тим для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «Дитина війни» величина мінімальної пенсії за віком, на законодавчому рівні не встановлена, оскільки нормативно-правовими актами, які діють на території України, для окремих категорій населення країни встановлені різні величини показника мінімальної пенсії. Також відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону №2195.

При цьому норми ч. 1 статті 73 Закону 1058 дають вичерпний перелік видів виплат на які можуть бути спрямовані кошти пенсійного фонду, а саме кошти Пенсійного фонду використовуються на: виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Одночасно норми ч. 2 ст. 73 цього Закону забороняють використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Виплата державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відповідають до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.

    В листі від 31 серпня 2007 р. № 21-46-561 Міністерства юстиції України також зазначається, що мінімальний розмір пенсій за віком, зазначений в статті 28 Закону №1058, встановлюється виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Питання, пов'язані з підвищенням пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід вирішувати шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Такі зміни до ст. 6 Закону України 2195 і були внесені п. 2 ч. 41 ст. 85 розділом ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ. Стаття 6 Закону 2195 була викладена в новій редакції, а саме: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одного із законів.

На підставі вищевикладеного, починаючи з 01.01.2008 року Пенсійний фонд виплачує дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсій або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до абз. 4 п. 20 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни – на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України №10рп/2008 від 22 травня 2008 року вищезазначені зміни визнані неконституційними. Отже, у відповідності до ст. 152 Конституції України положення ст. 6 Закону №2195 втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність в даному випадку з 22.05.2008 року, а не як зазначає позивач з 01.01.2008. Тим паче, що починаючи з 01.01.2008 року Пенсійний фонд виконував норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і виплачував вищеназвану державну соціальну допомогу у розмірах передбачених законодавством.

З метою законодавчого врегулювання даного питання Кабінетом Міністрів України була прийнята 28.05.2008 року Постанова №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка набрала чинності з 22.05.2008 року. З метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян у п. 8 Кабінет Міністрів України постановив, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жерт нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення провадиться у таких розмірах: з 22 травня – 48,10 гривні, з 1 липня – 48,20 та з 1 жовтня – 49,80 гривні.

Стаття 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює норму у відповідності до якої акти Кабінету Міністрів України обов’язкові для виконання.

Конституційним Судом України були визнані як неконституційними тільки норми п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» норми ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» на той час вже не діяли у відповідності до ст. 3 Бюджетного кодексу України, норми якої встановлюють, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює норму згідно якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто з 09.07.2007 року.

Враховуючи норми ст. 3 Бюджетного Кодексу України, норми ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» діяли тільки в 2006 році, тобто дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, також норми закріплені п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» на підставі ч. 2 ст. 152 Конституції України діяли до 09.07.2007 року, тобто вказана норма була чинна до винесення Рішення Конституційного Суду України.

Також, звернув увагу на те, що позивачем був пропущений строк звернення до суду, оскільки ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України закріплює норму згідно якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Рішення Конституційного Суду України №6-рн/2007 було опубліковано в Офіційному Віснику України №52 від 27.07.2007 року, отже і останній строк звернення до суду є 26.07.2008 року.

У частині 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено в частині 3 статті 159 КАСУ, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Просив відмовити в позові повністю, справу просив розглянути за відсутністю представника головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

    У відповідністю з ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

    Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглянути справу за відсутністю сторін у порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

    Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має право користуватися пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується пенсійним посвідченням №075019, виданим Харківським обласним військовим комісаріатом, довідкою №61 виданою начальником Зміївського управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_3 (а. с. 9, 11).

    З довідок, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, вбачається, що протягом 2006-2007 років ОСОБА_1 не нараховувалися та не виплачувалися суми щомісячного підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Протягом 2008 року здійснювалися наступні виплати: протягом січня-березня по 47 грн. 00 коп.; протягом квітня-червня по 48 грн. 10 коп.; протягом липня-вересня по 48 грн. 20 коп.; протягом жовтня-грудня по 49 грн. 80 коп.; з січня 2009 року по грудень 2009 року здійснювалися виплати по 49 грн. 80 коп. (а. с. 18, 19, 21, 22).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, протягом 2006 року у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачці щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет України  на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо нарахування позивачеві доплати до пенсії з 2007 року, суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 за № 6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 за № 10-рп/2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дат ухвалення рішень Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та 22 травня 2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішень щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п. 41 розділу 2 Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню.

За період з 01.01.2007 року по 08.07.2007 року та з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки в зазначені періоди ця стаття Закону була зупинена на 2007 рік, та діяла в іншій редакції в 2008 році.

Ніякими законодавчими актами дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка передбачає підвищення пенсії дітям війни на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з 01.01.2009 року не зупинено, тому починаючи з 01.01.2009 року і до внесення відповідних змін у діюче законодавство з цього питання, відповідач повинен нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

За змістом ч. 3 ст. 99 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж річний строк передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України.

Оскільки судом визнана протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання з 9 липня 2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії, тобто позивач не отримував належні йому суми пенсії з вини відповідача, то строк позовної давності в даному випадку застосуванню не підлягає.

За таких обставин, позовна заява підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, по не виконанню з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії; зобов’язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по день ухвалення рішення; зобов’язання відповідача надалі здійснювати нарахування та виплату позивачу щомісячного грошового підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до того часу, поки не відбудуться зміни у діючому законодавстві, що регулює питання нарахування і виплати зазначеного підвищення.

Крім того, задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов’язання відповідача нарахувати доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч. 3 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6-14, 71, 94, 99, 159-163, 167 КАС України, суд

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1  – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиконання з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення права ОСОБА_1  на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 10 березня 2010 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 11 березня 2010 року до внесення змін у законодавство, що регулює нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1  – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 186 КАС України.

Головуючий: