Справа № 2- а - 11/10р.                              

П О С Т А Н О В А

                                                 І М Е Н Е М                       У К Р А Ї Н И

          9 лютого 2010 року                                                                                          м.   Лебедин

                                        Суддя Лебединського районного суду Стеценко В.А.            

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Лебедині справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зобов’язання нарахування  недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги учаснику війни;

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що він має статус учасника війни і, відповідно до ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів   війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551 - ХІІ від 22.10.1993 р., йому, як учаснику війни, повинна виплачуватись підвищена пенсія на 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, з січня 2001 року і по цей час надбавка до пенсії виплачувалась не в повному об’ємі, тому недоплата складає  11554,22 грн., яку він просить стягнути з відповідача та поновити пропущений строк звернення до суду, так як дізнався про порушення своїх прав лише в квітні 2009 року після опублікування в засобах масової інформації рішення Конституційного Суду України.

            Позивач до початку судового засідання надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача до суду також не з’явився, в наданому запереченні позовні вимоги не визнав та зазначив, що до прийняття Закону України від 05.10.2005 року № 2939 –ІУ «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмір щомісячної державної допомоги учасникам війни повинен відповідати  50% мінімальної пенсії за віком, а після прийняття вищевказаного Закону, розміри зазначених підвищень до пенсій визначаються у відсотках від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється постановами Кабінету Міністрів України. Зокрема, з 01.12.2000 року постановою  №1686 від 10.11.2000 року встановлено розмір мінімальної пенсії за віком – 18.10 грн., постановою від 03.01.2002 року №1, починаючи з 1 листопада 2003 року,  розмір мінімальної пенсії становить 19.91 грн. Після прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, вищезазначена постанова Кабінету Міністрів України не змінювалась та підлягає застосуванню при визначенні розміру мінімальної пенсії за віком.

Саме з цих позицій і була нарахована пенсія позивачу, тому підстав для перерахунку його пенсії  немає.

Крім того, представник відповідача зазначив, що  в задоволенні позову слід відмовити також через пропущення позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України, оскільки причини його пропуску не можна вважати поважними.

Вивчивши матеріали справи та  дослідивши   докази,  суд  дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступник підстав:

Дані правовідносини мають  публічно-правовий характер і регулюються  ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 4,8,14  Закону України «Про  статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх соціального  захисту », ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.  

В судовому засіданні встановлено:

ОСОБА_1 відповідно  до ст.ст. 4 та 8  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту»   № 3552-ХІІ  від 22.10.1993 року  є  учасником    війни, що стверджується  посвідченням  серії В-1У № 669593  (а.с. 6).

Частиною 4 ст. 14  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту « ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року.)  встановлено, що  учасникам  війни,  нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни,  пенсії, або  щомісячне  довічне  грошове  утримання   чи  державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  на 15  відсотків  прожиткового мінімуму  для осіб , які  втратили  працездатність ,  іншим  учасникам  війни -  на 10  відсотків  прожиткового мінімуму  для  осіб, які  втратили  працездатність. Вказана норма діє з 01.01.2007 року.

З 07.12.2000 року до 04.07.2002 року ця норма діяла в такій редакції: «щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни – у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком»

З 04.07.2002 року по 01.01.2007 року ч.4 ст.14 Закону  України  «Про статус  ветеранів  війни, гарантії їх  соціального  захисту» передбачала, що учасникам  війни,  нагородженим   орденами і медалями  колишнього  Союзу РСР  за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії  або  щомісячне довічне грошове  утримання чи  державна  соціальна  допомога , що  виплачується  замість пенсії  підвищується  на 75  відсотків  мінімальної пенсії за віком,  іншим  учасникам  війни -  на 50  відсотків  мінімальної пенсії за віком.

Щодо позовних вимог за 2001 – 2006 роки, суд вважає за необхідне зазначити, що про те, що позивачу, на її думку, виплачують менші розміри пенсії, ніж передбачено, було відомо з 2001 року, оскільки він отримував пенсію щомісячно, але не звертався за захистом своїх прав. Суд не приймає його посилання на те, що він дізнався про порушення своїх прав з рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007. Цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення ст.29, пункту 13 ст.71, п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», оскільки вказане рішення не стосується вимог за 2001 – 2006 роки та не стосується ч.4 ст.14 Закону України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту».

Відповідно  ч.1 та 2 ст. 99 КАС  України  адміністративний  позов  може  бути  подано  в межах  строку  звернення  до  адміністративного суду, встановленого  цим  кодексом  або  іншими  законами.

Для  звернення  до  адміністративного  суду  за  захистом   прав, свобод  та інтересів  особи встановлюється  річний  строк, який,    якщо не встановлено  інше,  обчислюється  з дня  коли  особа  дізналася,  або  повинна  була  дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи  інтересів. Позивачем не надано суду доказів поважності причин пропуску строку, а представник відповідача наполягає на пропущенні позивачкою строку звернення до суду.

Відповідно  ч.1 ст.100 КАС  України  пропущення строку  звернення  до  адміністративного суду  є  підставою  для відмови  у  задоволенні  адміністративного  позову  за  умови,  якщо  на цьому  наполягає  одна  із  сторін.

Таким чином, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав за 2001 – 2006 роки.  

Щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої суми допомоги за 2007 – 2008 роки, суд вважає за необхідне відмітити наступне.

 Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.4 ст.14 Закону  України « Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту  ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року.)  учасникам  війни,  нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни,  пенсії, або  щомісячне  довічне  грошове  утримання   чи  державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  на 15  відсотків  прожиткового мінімуму  для осіб , які  втратили  працездатність ,  іншим  учасникам  війни -  на 10  відсотків  прожиткового мінімуму  для  осіб, які  втратили  працездатність.

Таким чином, оскільки з 01.01.2007 року вказана норма діяла у такій редакції, при  цьому   розмір  прожиткового мінімуму для  осіб, які  втратили  працездатність,  встановлені  законами    про  Державний  бюджети  України   на  відповідні  роки,  Положення   вказаних  законів   не  були  предметом  розгляду  Конституційного  провадження  та  не  визнані  неконституційними, відповідач повинен був діяти у відповідності з ч.4 ст.14 Закону  України « Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту».

Як  вбачається  з довідки  управління  Пенсійного  фонду  в м.  Лебедині  (а.с. 12) ці кошти  нараховувалися  та виплачувалися  позивачу.

Отже, посилання позивача на те, що доплата до пенсії повинна розраховуватися з мінімальної пенсії за віком, є безпідставними.

Суд вважає за необхідне відмітити, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, суди перевіряють, чи прийняті (вчинені ) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України, з використанням повноваження з метою, з  якою це повноваження надане, обґрунтоване, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині у 2007 – 2008 роках діяло відповідно до норм законодавства та в межах повноважень, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи  вище викладене,  суд  дійшов  висновку,  що  позовні  вимоги  задоволенню не  підлягають.

Керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 4,8,14  Закону України «Про  статус  ветеранів  війни, гарантії  їх соціального  захисту »,   ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 КАС України;

П О С Т А Н О В И В:

В позовних вимогах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лебедині Сумської області про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зобов’язання нарахування  недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги учаснику війни  відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Лебединський районний суд Сумської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                     В.А. Стеценко.