Справа № 2-2011/07

Провадження № 2-2011/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2007 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням судді Луньової Т.М.

за участю секретаря - Абрамчук І.Ю.

позивачки - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири,

встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В обгрунтування позову покликається на наступні обставини: 27 вересня 1996 року сторони зареєстрували шлюб. У шлюбі в сторін народилась донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Перебуваючи   у шлюбі, за взаємною згодою і спільні кошти, сторони придбали житло, а саме кооперативну квартиру по вул. Сагайдачного,6В/16 в м. Ковелі. Вступивши у члени кооперативу у 1999 році, останній пайовий внесок сторонами було внесено 29 червня 2006 року. Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 01 лютого 2007 року шлюб між сторонами було розірвано, а  02.09.2007 року Комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентарізації», на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ковельською міською радою 20.08.2007 року, за відповідачем у справі за реєстровим номером 678 було зареєстровано право власності на спірну квартиру. Оскільки пайові внески за кооперативне житло були повністю сплачені сторонами в період їх перебування у зареєстрованому шлюбі і за спільні кошти, а відповідно до вимог чинного законодавства майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, виходячи із рівності часток кожного із сторін у праві спільної сумісної власності, позивачка у справі прохає суд постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири №16 по вул. Сагайдачного.бВ в м. Ковелі Волинської області.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві і прохає його задовільнити. Обґрунтовуючи позовні вимоги пояснила, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі - з 27 вересня 1996 року по 01 лютого 2007 року сторони придбали житло, а саме кооперативну квартиру по вул. Сагайдачного,6В16 в м. Ковелі Волинської області. Останній пайовий внесок за квартиру сторонами було внесено у червні 2006 року. Протягом всього подружнього життя позивачка, хоча й рахувалась непрацюючою, однак разом з чоловіком -відповідачем у справі, займалась сімейним бізнесом, торгувала на ринку в м. Ковелі, їздила за товаром, а крім того виховувала дітей. У лютому 2007 року сторони розірвати шлюб, 02 вересня 2007 року відповідач у справі зареєстрував за собою право власності на квартиру, набуту сторонами у шлюбі за спільні кошти, позбавивши позивачку права на належну їй частку у спільному майні подружжя. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін і частки сторін у праві спільної сумісної власності є рівними, прохає суд постановити рішення, яким визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав частково. Не заперечує проти визнання за позивачкою у справі права власності на частину спірної квартири. Зокрема, не заперечив тієї обставини, що спірна квартира по вул. Сагайдачіного,6В/16 в м. Ковелі була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Разом з тим, вважає, що його частка у праві спільної сумісної власності є значно більшою, ніж частка позивачки у справі, оскільки значну частину пайових внесків за квартиру складали не спільні кошти подружжя, а кошти, подаровані відповідачу його рідним братом навесні 1999 року. Крім того, прохає суд взяти до уваги ту обставину, що спільна дитина сторін - неповнолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, виявила бажання проживати з ним.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав частково. Заперечив проти задоволення позову щодо визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірної квартири з підстав, зазначених відповідачем у справі. Разом з тим, не заперечує проти визнання за позивачкою у справі права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає задоволенню.

Згідно ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Позивачка покликається в обгрунтування позову, а відповідач не заперечує тієї обставини, що спірна квартира - по вул. Сагайдачного,6В/16 в м. Ковелі була набута сторонами у шлюбі.

Зазначена обставина доводиться також письмовими доказами, як то копією свідоцтва про шлюб сторін, копією рішення про розірвання шлюбу, карткою обліку виплати позики та її відсотків ЖБК «Мальва», копією довідки ЖБК «Мальва» від 23 червня 1996 року про те, що 23.06. 1999 року ОСОБА_2 уплачено пайові внески і проценти позики на будівництво квартири в сумі 9931 грн.71 коп.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст.60 СК України, ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостіного заробітку (доходу).

Відповідач у справі в судовому засіданні також не заперечив тієї обставини, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, однак не згідний з позовними вимогами в частині розміру частки, право на яку позивачка прохає визнати за нею. У заперечення позову покликається на ту обставину, що значну частину пайових внесків за квартиру складали не спільні кошти подружжя, а кошти, подаровані відповідачу його рідним братом навесні 1999 року.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.63, 68 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності і розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом ст.70 СК України і ст. 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частини 2 і 3 ст. 70 СК України містять вказівку на перелік обставин, за яких суд може відступити від засади рівності часток подружжя. Однак, жодна з обставин, зазначених у ч.2 і 3 ст. 70 СК України не знайшла свого ствердження в судовому засіданні.

Так, в судовому засіданні встановлено, що за час шлюбу як відповідач, так і позивачка у справі мали сімейний бізнес, разом працювали, дбали про сімейний здобуток, а крім цього позивачка виховувала двох неповнолітніх дітей.

Не заперечив в судовому засіданні зазначеної обставини і відповідач у справі, який пояснив, що під час шлюбу позивачка у справі дійсно вела з відповідачем сімейний бізнес, зокрема їздила за товаром, торгувала, а також виховувала доньку сторін.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні повністю ствердив пояснення позивачки, щодо її участі у придбанні квартири. Зокрема, в судовому засіданні свідок ствердив ту обставину, що сторони у справі успішно вели сімейний бізнес. Позивачка займалась торгівлею на ринку в м. Ковелі, а відповідач - на ринку в м. Н.Волинську. Ствердив і ту обставину, що позивачка виховувала спільну дитину сторін.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем у справі, неповнолітня дитина сторін - ОСОБА_4 постійно проживає у м. Ковелі разом з матір*ю - позивачкою у справі. При цьому, як вбачається з листа виконкому Ковельської міської ради від 01.10.07 року, питання щодо місця проживання дитини, на час розгляду справи, сторони не вирішили.

Однією з підстав для зменшення частки позивачки у спільному майні подружжя відповідач зазначає ту обставину, що навесні 1999 року його рідний брат - ОСОБА_5, подрував відповідачеві 30000 грн., які відповідач використав на пайові внески та для розвитку сімейного бізнесу.

Разом з тим, хоча в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ствердили пояснення відповідача в частині передачі ОСОБА_5 останньому у дар 30000 грн. навесні 1999 року, однак інших доказів передачі коштів відповідачем суду надано не було.

Крім цього, відповідач не представив суду доказів, які б свідчили про ту обставину, що саме подаровані кошти використовувались відповідачем на погашення суми позики (пайові внески). Зокрема, як вбачається з копій платіжних документів пайові внески за спірну квартиру вносились відповідачем у справі в період з 1999 року по 2006 роки. Крім цього, в судовому засіданні відповідач свтердив той факт, що частину з подарованих коштів він використав для розвитку власного бізнесу.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях. Тож обставини, зазначені відповідаче, які не грунтуються на. доказах, а саме внесення пайових внесків за рахунок подарованих коштів, суд не може ставити в основу рішення.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про підставність позову і необхідність його задоволення.

На підставі ст. 15,30,60-62,85, 212,213, 215,173,174,218 ЦПК України, ст. 328, 368, 370, 392 ЦК України, ст. 60,68,69,70 СК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задовільнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати у справі: судовий збір в сумі 103 грн. 33 коп.(сто три гривні 33 коп.) і витрати за ІТЗ в сумі 30 грн.

Заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3, застосовані на підставі ухвали Ковельського міськрайонного суду від 17 жовтня 2007 року - скасувати (контрольна сума Г89БАДА13Д).

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайсуд в наступному порядку: заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення набирає законої сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Головуюча Т.М.Луньова