Справа № 2-31

                                                                                                                         2009 рік

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        16 грудня 2009 року           Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі :    головуючого     - судді Литвинюк І.М.

               при  секретарі   -           Константинник М.Д.

 за участю:  представників позивача –  ОСОБА_1, ОСОБА_2,

           та представника відповідача   -  ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Кіцмань справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, -

                                                  ВСТАНОВИВ:

         Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою. Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до постанови Кіцманського районного суду від 24 липня 2006 року відповідач визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України за те, що 07 червня 2005 року, приблизно о 12 год. 30 хв.,  в с.Мамаївці Кіцманського району на автомобілі Фольксваген Гольф-5, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав переваги в русі належному їй автомобілю, який рухався по головній дорозі і яким за дорученням керував ОСОБА_8. В результаті дорожньо-транспортної пригоди її автомобілю завдані технічні пошкодження і вартість відновлювального ремонту згідно висновку спеціаліста-автотоварознавця становить 8472,33 грн..

        В процесі судового розгляду справи представник позивачки змінив та доповнив позовні вимоги. Так, позов доповнено вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка полягає в позбавленні позивачки тривалий час можливості користуватися автомобілем, створило незручності та спричинило значного нервового потрясіння, а тому просить стягнути з ОСОБА_5 на її користь 5000 гривень у відшкодування заподіяної моральної шкоди.

       Також позивачка збільшила позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди і вважає за необхідне застосувати до суми заподіяної матеріальної шкоди індекси інфляції за минулий період, а тому просить стягнути з відповідача на її користь індексовану суму заподіяної матеріальної шкоди, яка становить 13506,85 грн..

      Крім того, просить стягнути з відповідача на її користь   понесені судові витрати, які складаються із судового збору – 84,72 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн., на правову допомогу – 1500 грн., та витрат, пов»язаних із залученням спеціаліста-автотехніка – 500 грн., а всього 2114,72 грн..

          Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, оскільки вражають не доведеним, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, оскільки адміністративну справу про притягнення ОСОБА_5 до відповідальності провадженням закрито. Крім того, у висновку експерта від 09 червня 2008 року вказано, що в діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР, недотримання яких, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв»язку з настанням даної пригоди, а тому просять в задоволенні позову відмовити.

         Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд знаходить, що позов підлягає частковому  задоволенню з наступних підстав.

         Судом встановлено, що  07 червня 2007 року, біля 16 години, в с.Мамаївці Кіцманського району сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Фольксваген-Гольф» під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «Мерседес-Бенц» під керуванням ОСОБА_8. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби були пошкоджені.

        У відповідності до п. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

       Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 07 червня 2006 року та постанови Кіцманського районного суду від 30 листопада 2007 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Фольксваген», д.н. НОМЕР_1, порушив правила проїзду перехрестя (п.16.11 ПДР України), в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «Мерседес-Бенц», д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_8, який рухався по головній дорозі, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

        Разом з тим, адміністративну справу № 3-7596/07 про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі ст. 38 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, що не відноситься до реабілітуючих обставин, отже, вина останнього знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду даної адміністративної справи.

 Зазначена постанова Кіцманського районного суду від 30 листопада 2007 року вступила в законну силу, оскільки сторонами не оскаржувалася. Відносно водія ОСОБА_8  адміністративний протокол про порушення ним Правил дорожнього руху не складався.

      Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об”єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

       З матеріалів справи вбачається, що номерний знак автомобіля Фольксваген Гольф-5 НОМЕР_1,  який належить на праві власності ОСОБА_6 і право керування яким має відповідач ОСОБА_5, який 07 червня 2006 року керував даним автомобілем, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено невірно, оскільки згідно довідки ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області від 15 листопада 2006 року № 8/4252 за ОСОБА_6 зазначений у результаті пошуку автомобіль дійсно зареєстровано, а автомобіль Фольксваген Гольф з д.н. НОМЕР_1 серед транспортних засобів, зареєстрованих за вказаною особою, відсутній. Крім того, згідно довідки ВДАІ УМВС України в Чернівецькій області від 26 січня 2007 року № 8/404 в Чернівецькій області за д.н. НОМЕР_1 не зареєстровано жодного транспортного засобу.

  Отже,  на момент вчинення правопорушення водій автомобіля Фольксваген Гольф-5 ОСОБА_5 на відповідній правовій підставі використовував транспортний засіб, оскільки мав право керування даним транспортним засобом.

   Ч. 3 ст. 22 ЦК України  передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

 Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,  відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається  відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Такі ж вимоги при визначенні розміру збитків викладені і в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 /з подальшими змінами та доповненнями/.

   Згідно висновку судової автотехнічної експертизи від 09 червня 2008 року № 220а (а.с. 124-128) при механізмі скоєння ДТП згідно показів ОСОБА_8 при русі автомобіля «Фольксваген Гольф» зі швидкістю 15.0-20.0 км/год. в діях водія автомобіля «Мерседес Бенц» ОСОБА_8 не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР, а при русі автомобіля «Фольксваген Гольф» зі швидкістю 2.0-3.0 км/год. згідно показів водія ОСОБА_5 в діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3 ПДР, недотримання яких, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв»язку з настанням даної пригоди. При русі автомобіля «Фольксваген Гольф» зі швидкістю 15.0 – 20.0 км/год. ОСОБА_8 не мав, з технічної точки зору, можливості своєчасним застосуванням екстреного гальмування зупинити керований ним «Мерседес Бенц», а при русі автомобіля «Фольксваген Гольф» зі швидкістю 2.0 – 3.0 км/год., як це слідує з показів водія ОСОБА_5, водій ОСОБА_8 мав таку можливість.

 Також з вищевказаного висновку вбачається, що в діях водія автомобіля «Фольксваген Гольф» ОСОБА_5 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 ПДР, недотримання яких, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв»язку з настанням даної пригоди і в даній дорожньо-транспортній обстановці водію автомобіля «Фольксваген-Гольф» ОСОБА_5 необхідно було діяти у відповідності до вимог п. 16.11 ПДР, згідно з яким на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху. Технічна можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди для водія ОСОБА_5 визначалась виконанням ним п. 16.11 ПДР і для нього не було перешкод технічного характеру, які не дозволяли йому їх виконати.

  При цьому, суд знаходить наявним прямий причинний зв”язок поміж вищеназваним порушеннями діючих ПДР України, які допустив водій ОСОБА_5, із настанням ДТП 07 червня 2006 року та її наслідками, а саме, спричинення технічних пошкоджень автомобілів. Доводи ж відповідача про відсутність його вини у спричиненні матеріальної шкоди спростовуються протоколом про адміністративне правопорушення, схемою пригоди, вищезазначеною постановою судді від 30 листопада 2007 року, відповідно до змісту якої саме невідповідність дій водія ОСОБА_5 правилам проїзду перехрестя стала причиною зіткнення з автомобілем «Мерседес-Бенц» під керуванням ОСОБА_8, який рухався по головній дорозі, а також висновком автотехнічної експертизи, який не суперечить іншим матеріалам справи щодо безумовної, незалежно від тих чи інших показань водіїв, вини водія ОСОБА_5 у спричиненні матеріальної шкоди.

  Ч. 3 ст. 22 ЦК України  передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

 Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи,  відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається  відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Такі ж вимоги при визначенні розміру збитків викладені і в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 /з подальшими змінами та доповненнями/.

 Отже, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_5, який керував автомобілем «Фольксваген-Гольф»; внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивачки був пошкоджений, а вартість відновлювального ремонту становить 8472,33 грн., що підтверджується Актом № 2006-806 автотоварознавчого дослідження спеціаліста-автотоварознавця від 06 серпня 2006 року.

 Клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи сторонами не заявлялось.

  Підстав для звільнення відповідача від відшкодування завданої  матеріальної шкоди, або зменшення розміру відшкодування судом не  встановлено.

        При цьому, вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивачки матеріальної шкоди, суд вважає безпідставною вимогу ОСОБА_4 про обрахування розміру цієї шкоди із застосуванням індексу інфляції, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві.

   Відповідно до абзацу 8 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ України від 17 липня 2003 року, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди уразі втрати годувальника.

  Зазначене правило повністю відповідає положенням ст. 2 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”.

 Отже,  сума завданої матеріальної шкоди має разовий характер і в даному випадку до об'єкта індексації грошових доходів населення не відноситься.

      Суд також вважає, що крім матеріальної шкоди позивачу завдано й моральну шкоду.

        Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що їх завдала, а п.п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (зі змінами та доповненнями) роз”яснює, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю  інших осіб. А розмір відшкодування такої шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

        П ри визначенні розміру моральної шкоди суд виходить з характеру та глибини душевних страждань, яких зазнала позивачка у зв”язку з пошкодженням її майна, тривалості цих страждань, що   вона перенесла нервовий стрес, на значний проміжок часу втратила можливість використовувати автомобіль, що привело до змін у її життєвих стосунках. Також враховуючи при цьому вимоги розумності та справедливості, суд завдану моральну шкоду оцінює в 1000 гривень, і вважає, що саме наведена сума повинна бути стягнута з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_4 як компенсація заподіяної моральної шкоди.

        Крім цього, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 84,72 грн. по сплаті судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 114,72 грн. судових витрат.

 Однак, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, адвокату були надані повноваження представника позивачки і саме в такому процесуальному статусі він приймав участь у справі.

       Враховуючи наведене, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” та № 4 від 31 березня 1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, керуючись ст.ст. 11, 60, 61, 209, 212, 214-215  ЦПК України , суд, -

В И Р І Ш И В :

       Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – ОСОБА_6 про  відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, задовольнити частково.

       Стягнути з ОСОБА_5, 1988 року народження? мешканця с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, на користь ОСОБА_4 завдану матеріальну шкоду в розмірі 8472,33 грн. та компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1000 грн..

      Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 84,72 грн. по сплаті судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 114,72 грн. судових витрат.

      В решті частині позовних вимог відмовити.

      Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

      Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Чернівецької області через Кіцманський районний суд.

      Суддя :