Справа №22Ц-4982/2009 Головуючий у І інстанції Карпович В.Д.
Категорія 1,5 Доповідач у 2 інстанції Яворський М.А.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25 листопада 2009 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого – судді : Яворського М.А..
суддів Ігнатченко Н.В., Малорода О.І.
при секретарі : Бистрій Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 31 серпня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання права спільної сумісної власності на будинок та стягнення коштів.
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та просив постановити рішення, яким визнати право спільної сумісної власності подружжя його та відповідачки ОСОБА_3 на 48/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1.
Під час розгляду вказаної справи позивач неодноразово змінював позовні вимоги і остаточно у серпні 2009 року уточнив позовні вимоги та просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 14723 грн. 28 коп., з ОСОБА_3 на його користь 39342 грн. 56 коп. як понесенні ним витрати на збільшення вартості вказаного житлового будинку.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що з серпня 1989 року по серпень 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ОСОБА_3 У
ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_3 син ОСОБА_6. 10 листопада 1989 року відповідачка по справі ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину по закону стала власником 48/100 частини житлового будинку за АДРЕСА_1. Інша частина будинку належала матері відповідачки ОСОБА_4 З моменту одруження вони проживали спільно у вказаному будинку та на спільні сумісні кошти поліпшували його стан, добудовували нові приміщенні та будували нові господарські споруди, поліпшували стан уже існуючих приміщень. В 2001 році він отримав у дар житловий будинок АДРЕСА_2 куди вони спільною всією сім’єю переїхали проживати а у спірному будинку залишилася проживати відповідачка ОСОБА_7 Після розірвання шлюбу у 2007 році відповідачка ОСОБА_3 разом з дітьми переїхали проживати у будинок АДРЕСА_1. В подальшому за зверненням відповідачки ОСОБА_3 він був позбавлений права власності у будинку АДРЕСА_2, а також відповідачі відмовляються йому компенсувати вартість понесених ним витрат на поліпшення стану будинку АДРЕСА_1 співвласниками якого є відповідачі та заперечують його право на це мотивуючи пропуском строку давності, тому він просив у судовому порядку вирішити вказаний спір.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 31 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлена за пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі позивач по справі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про повне задоволенні його позовних вимог.
Відповідачі у справі подали заперечення на апеляційну скаргу та посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суджу залишити без змін.
Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 1989 року по 27 серпня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження та рішення суду про розірвання шлюбу ( а.с. 5, 8)
В період шлюбу відповідачка у справі ОСОБА_3 набула права власності на 48/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, прийнявши дане майно у спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом виданого 10 листопада 1989 року Державним нотаріусом Яготинської державної нотаріальної контори. ( а.с. 9)
В період з вересня 1989 року по 2001 рік позивач та відповідачі спільно сумісно проживали в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Яготині. Вказаний житловий будинок спільними коштами добудовували, переобладнували та будували самочинно господарські споруди.
В 2001 році після набуття позивачем права власності на житловий будинок АДРЕСА_2, позивач, відповідачка ОСОБА_3 та їх діти переїхали на постійне місце проживання в указаний житловий будинок, припинивши таким чином вести спільне господарство із ОСОБА_4
Вирішуючи вказаний спір, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що дійсно в період подружнього життя вони та відповідачка ОСОБА_4 істотно поліпшили стан будинку поАДРЕСА_1, за рахунок ремонтних робіт побудови нових господарських споруд та самочинної добудови існуючого житлового будинку, однак враховуючи, що позивач з 2001 року переїхав проживати в інший житловий будинок тому суд вважав, що ним пропущено строк позовної давності і з цих підстав відмовив у задоволенні позову.
Однак повністю визнати законним даний висновок суду колегія суддів не може та вважає, що рішення суду підлягає скасуванню частково, що стосується відмови у стягнення коштів із відповідачки по справі ОСОБА_3 виходячи з наступного.
Так, відповідно до вимог ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що сторони фактично на протязі 12 років з 1989 -2001 рік спільно проживали, вели спільне сумісне господарство та за спільні кошти і спільними зусиллями поліпшували стан житлового будинку АДРЕСА_1 в м. Яготині, що підтверджується як показами самих сторін, показами свідків у справі так і висновком судової будівельної технічної експертизи . Вартість домоволодіння за рахунок самовільного будівництва споруд господарського призначення, самовільних добудов до будинку, ремонтних робіт, поліпшень та переобладнань будинку проведених за вказаний період становить 1272999 грн., тобто виходячи з того, що між сторонами не було домовленості про частку внесення кожними із них то частка кожного із них визнається судом рівною тобто по 42433 грн. ( 127299 : 3) .
Таким чином позивач по справі мав право на отримання від співвласників вказаного будинку компенсацію витрат понесених ним на поліпшення вказаного будинку, виходячи із часток відповідачів 22065 грн. 16 коп. (42433 : 100 х 52), від відповідачки ОСОБА_4 , виходячи із того що її частка в даному будинку становить 52/100, та 20367 грн. 84 коп. (42433 : 100 х 48) від відповідачки ОСОБА_3 частка якої в даному домоволодінні становить 48/100.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України» № 9 від 19 вересня 1975 року самовільно споруджені будинки чи прибудови не можуть бути об'єктом права приватної власності і на них не може бути звернено стягнення за виконавчими документами; вони не можуть бути продані з прилюдних торгів або передані у власність кредиторам.
Вимоги громадянина, який самовільно побудував будинок чи частину його, або заінтересованої особи, не пов'язані з правом власності на ці будівлі, зокрема, про визнання права на матеріали, одержані при їх знесенні, про вселення на раніше займану площу в таких будівлях тощо, підлягають розгляду судами на загальних підставах.
Однак відповідно до вимог ст. 257 ЦК України та ст. 71 ЦК УРСР строк позовної давності для захисту порушеного права визначено в три роки.
Так, суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача до відповідачки ОСОБА_4 обґрунтовано виходив із того, що строк позовної давності ним пропущений, оскільки фактично він припинив із вказаним відповідачем вести спільне сумісне господарство в 2001 році і на протязі 7 років будь яких претензій до вказаного відповідача щодо сплати нею йому вказаних вище витрат не заявляв, а тому відповідно до вимог ст. 80 ЦК УРСР та ст. 267 ЦК України сплили строки позовної давності і відповідачка подала відповідну заяву про застосування вказаних строків.
Однак відмова судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог щодо стягнення вказаних вище витрат з відповідачки ОСОБА_3 з підстав пропуску строку позовної давності на думку колегії суддів є незаконною виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 72 Сімейного кодексу України визначено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності
Оскільки позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 перебували до 2007 року в шлюбі, вели спільне господарство та не вирішували питання про поділ спільного сумісного майна подружжя в тому числі в витрат понесених ними на поліпшення 48/100 часток в житлового будинку АДРЕСА_1, тому звернення позивачем у суду в травні 2008 року тобто на протязі трьох років після розірвання шлюбу не є пропуском строку позовної давності, а тому вимоги щодо стягнення коштів із відповідачки, ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими що відповдають ст. 62 ч.1 СК України Тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та стягнути з відповідачки ОСОБА_3 20367 грн. 84 коп. понесених ним витрат на істотне поліпшення частки відповідачки у спірному домоволодінні.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України із відповідачки ОСОБА_3 також підлягає стягненню і судові витрати понесенні позивачем по оплаті витрат судової будівельно-технічної експертизи, в розмірі який просив позивач – 200 грн.
В решті частини рішення Яготинського районного суду повинне бути залишене без змін як таке, що постановлене з дотриманням цивільно процесуальних норм, та з дотриманням норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 307, 309, 313-315 ЦПК України, ст.ст. 368 ЦК України, ст. 62 ч.1, 72 СК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 31 серпня 2009 року в чатсині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення коштів із ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення по суті позовних вимог.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 20367 грн. 84 коп. як компенсацію витрат пов’язаних із збільшення вартості 48/100 частин належних їй в домоволодінні по вулиці Рильського, 69 в м. Яготині.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 200 грн. понесених судових витрат за проведення будівельно технічної експертизи.
В іншій частині рішення Яготинського районного суду від 31 серпня 2009 року залишити без змін..
Рішення колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців.
Головуючий :
Судді :