АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОІ ОБЛАСТІ

             Справа № 22 ц  - 905/ 2009 р.                             Головуючий по першій  інстанції

                                                                                                         Земцов В.В.                                                                                                        

                                                                                             Суддя-доповідач  Обідіна О.І.

                                                           Р І Ш Е Н Н Я  

                                               І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

2009  року   квітня      місяця    " 1 "   дня                                   м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого:                          Гасій Ю.В.                                            

Суддів:                     Обідіної О.І., Прядкіної О.В.                  

            при  секретарі                          Киві А.М.                                                    

            з участю

            представника  позивача         ОСОБА_3                

            відповідачів                              ОСОБА_4,  ОСОБА_5

розглянувши у відкритому  судовому засіданні  цивільну справу за  апеляційною скаргою  представника  позивача ОСОБА_6 -  ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 січня 2009 року по справі за позовом  ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання  недійсним правочину,

колегія суддів ,  заслухавши доповідь судді -  доповідача  Обідіної О.І.,

                                                            В С Т А Н О В И Л А:

    В червні 2008 р.  позивач звернулась до суду з позовом про  визнання  договору купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1 , укладеного  між нею та ОСОБА_5  недійсним.

Вказувала, що  вона є власницею   зазначеної квартири, яку  мала наміри  продати чи обміняти на іншу, розташовану  ближче до центру м. Кременчук.  З цією метою видала  на ім"я  свого знайомого  ОСОБА_4 довіреність  в межах повноважень, необхідних для  здійснення таких правочинів. Проте , її представник не займався пошуками   квартири, у зв"язку з чим вона вирішила самостійно вирішити це питання, але дізналась, що 02.11.2007 р.  відповідач вже продав  квартиру своїй дочці .

Вважаючи даний правочин вчиненим у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною, поставила питання про визнання його недійсним в порядку  ст. 232 ЦК України.

Рішенням  Автозаводського районного суду м. Кременчука  29 січня 2009 року  в задоволенні вказаного позову ОСОБА_6 відмовлено .

В апеляційній скарзі позивач  просить рішення суду скасувати, по справі постановити нове рішення про задоволення позову. Підставами скасування рішення суду першої інстанції  зазначає не відповідність висновків  суду фактичним обставинам справи,  неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 232 ЦК України, оскільки  вважає, що  суд безпідставно прийшов до висновку про відсутність  зловмисної  домовленості  між  її представником , що діяв по довіреності та  донькою останнього, з якою  і був укладений  фактично безоплатний договір купівлі - продажу спірної квартири.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Згідно ст. 309 ч.1п.3,4  ЦПК України  підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни є  невідповідність висновків суду обставинам справи та  порушення або неправильне  застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої  інстанції по справі   встановлено, що 12.02.2004 р.  між  продавцями ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , від імені яких  на підставі доручення  від  19.12.2003 р. діяв  ОСОБА_4 та покупцем  ОСОБА_6 укладено  договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1  вартістю  28006 грн.

Договір зареєстровано в Кременчуцькому міжміському БТІ 16.03.2004 р.

18.05.2007 р.  власник квартири  ОСОБА_6  уповноважила  нотаріальною  довіреністю ОСОБА_4 розпоряджатись (продати, обміняти, здати в оренду, тощо) належну їй зазначену квартиру, на умовах , які будуть визначатись   нею  самостійно, виходячи з  розумної доцільності.  Для цього  надала  представнику права, в тому числі і розписуватись за неї, підписувати  договори купівлі - продажу  чи міни (оренди, тощо), за ціною та на умовах  , які представникові  попередньо відомі і не потребують будь-якого  з нею додаткового узгодження, а також отримувати належні їй кошти від відчуження квартири.

02.11.2007 р.   між ОСОБА_6,  від імені якої діяв  ОСОБА_4,  та  ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу   АДРЕСА_1  за ціною 42649 грн..

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що  позивачем не доведено  зловмисної домовленості представника  продавця квартири   з другою стороною, а також  з того, що  продаж  квартири вчинено за ціною, що перевищує  ціну її  покупки та позивач не позбавлена права з  вернутись до суду  з вимогою про  витребування належних їй від продажу квартир коштів.

З вказаним висновком не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.

Згідно ст.  232 ЦК України правочин, який   вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається  судом недійсним.

Статтею  ст. 1004  ЦК України   встановлено, що повірений зобов"язаний вчиняти дії відповідно  до змісту даного йому доручення …

Відступити  від вказівок довірителя повірений може лише у виключних випадках , оскільки  представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє.

Із  змісту   наданої   позивачем  на ім"я відповідача ОСОБА_4 довіреності  вбачається, що  останній був наділеним правом  вчиняти   в інтересах  довірителя  дії, пов"язані з оплатним відчуженням квартири.

Як пояснив відповідач ОСОБА_4 та підтвердила відповідач ОСОБА_5  спірна квартира  ним  фактична була подарована доньці  у зв"язку з її весіллям,  тому ніяких коштів  за неї  він не отримував, а  відтак -  позивачу ніякий коштів за  квартиру  не повертав.

При таких обставинах , які визнані сторонами по справі, колегія суддів приходить до висновку, що  повірений ОСОБА_4  вийшов за межі наданих йому довіреністю повноважень,  фактично розпорядився квартирою на   користь  своїй доньки, здійснивши її   безоплатне  відчуження

Крім того,  заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги в частині того, що  оспорюваний правочин не відповідає  загальним  вимогам , додержання яких є необхідним для чинності правочину  -  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати  його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені  ним.

 В даному випадку, волевиявлення власника  квартири було спрямоване  на продаж останньої , а не на  її  дарування, при цьому  за умовами договору дарування  повинні були наступити реальні для продавця наслідки - отримання коштів від її  відчуження, чого не відбулось  за результатами  спірного договору.

Таким чином,   представник  реалізував  не волю свого довірителя, а  своє власне бажання  на користь іншої сторони  всупереч  інтересам  довірителя, що свідчить про наявність   навмисної змови  представника   сторони  продавця  з  іншою стороною , внаслідок   чого  позивачу завдано  негативні наслідки - вона втратила квартиру і не отримала за неї жодних коштів.

При цьому, колегія суддів  не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_4 про те, що власником квартири   був власне він, а не  позивач ОСОБА_6, оскільки жодним  доказом   вказана обставина не підтверджена,  ніяким чином не спростовані  та не визнані недійсними правовстановлюючі  документи  на ім"я позивача,   позовів з цього приводу   ні ОСОБА_4, ні члени його родини  до  позивача як до  власника   квартири   не пред"являли.

Враховуючи викладене, колегія суддів  приходить до висновку про  доведеність факту зловмисної домовленості  представника  позивача ОСОБА_4  з однієї сторони   з іншою стороною в особі його доньки, у зв"язку з чим для захисту майнового права позивача в порядку ст. 216  ЦК України  колегія суддів вважає за необхідне застосувати   принцип  реституції як правового наслідку недійсності правочину.

Позовні вимоги  в частині  відшкодування моральної шкоди  не підлягають задоволенню , оскільки  фактично є недоведеними . Посилання  позивача на  заподіяння їй моральної шкоди внаслідок  неправомірних насильницьких дій   відповідачів не знайшли свого підтвердження , про що свідчать  долучені до справи копії постанов   про відмову  в порушенні кримінальних  справ.

В порядку  ст. 88   ЦПК України   розподіл судових витрат  здійснюється пропорційно до  задоволених вимог ( ціна позову 42649 +50000, задоволено в частині  недійсності  правочину , тобто в розмірі  46,03%).

Керуючись  ст. 303,309 ч.1 п.3,4 ,316,317    ЦПК України,  колегія суддів,

                                                          В И Р І Ш И Л А    :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 ОСОБА_11 ОСОБА_12 задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 січня 2009 року  скасувати, по справі постановити  нове рішення , яким  позовні  вимоги ОСОБА_6 задовольнити  частково.

 Визнати недійсним договір  купівлі -продажу  АДРЕСА_1,  укладений між ОСОБА_6  та

ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Прокоп О.Є 2 листопада 2007 року.

 Застосувати реституцію шляхом повернення  сторін договору купівлі-продажу в первісне положення .

В іншій частині  в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з  ОСОБА_4  та ОСОБА_5  на користь  ОСОБА_6 в  рівних частках   судові витрати у вигляді судового збору  в розмірі 200 грн. 22 коп.,  13 грн.80 коп. витрат на ІТЗ та 3682 грн.40 коп. в якості  витрат на правову допомогу, а всього 3896 грн.42 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців.

С У Д Д І   :