Справа N 22ц 2129 – 2009 року. Головуючий 1 інстанції Циганок В.Г.
Категорія – 44. Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України.
19 жовтня 2009 року. м. Миколаїв.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Базовкіної Т.М. та Колосовського С.Ю.,
із секретарем судового засідання Аніщенко Д.В.,
з участю :
позивачки ОСОБА_2,
відповідачки ОСОБА_3,
у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 переглянула рішення місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2009 року, ухваленого в цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до ОСОБА_4, а також неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7, інтереси яких представляє відповідачка, названа першою, про визнання такими, що втратив право користування житлом у зв’язку із відсутністю у ньому більше шести місяців і за аналогічним зустрічним позовом ОСОБА_4, в її інтересах та інтересах ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - щодо ОСОБА_5 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у дане судове засідання, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -
у с т а н о в и л а :
22 лютого 2008 року ОСОБА_2 та її син ОСОБА_5 пред’явили зазначений первісний позов, який обґрунтовували наступним.
Двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1 на підставі договору житлового найму перебуває у її та сина користуванні.
До березня 2005 року в квартирі, як члени сім‘ї проживали колишня дружина сина та їх спільні діти - відповідачі по справі за первісним позовом, а потім добровільно з житла пішли, залишаючись зареєстрованими в ньому.
У зв’язку з цим, восени 2005 року вони пред’явили такий же позов, проте в його задоволенні було відмовлено. Натомість зустрічний позов ОСОБА_4 було задоволено і вона разом з дітьми вселена в квартиру.
28 листопада 2006 року назване рішення було виконане. Відповідачка отримала вільний доступ в квартиру, проте, за відсутності будь-яких перепон з їх боку, в неї не вселялася і, навіть не робила спроб до цього. Більше того, утворила нову сім‘ю і разом з чоловіком та дітьми стала проживати в АДРЕСА_1
Посилаючись на зазначені обставини просили позов задовольнити.
19 травня 2008 року ОСОБА_4, в своїх інтересах та інтересах дітей, пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою у зв’язку із відсутністю у ньому більше шести місяців.
Позов обгрунтовувала тим, що колишній чоловік постійно знаходиться на заробітках за межами України, а тому втратив право на житло.
Рішенням місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2009 року первісний позов задоволено у повному обсязі, а у зустрічному - відмовлено за його недоведеністю.
ОСОБА_4 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення - про відмову у первісному позові і задоволенні зустрічного.
Скаргу обґрунтовувала неповним з‘ясуванням судом обставин справи, які мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду 1 інстанції у частині визнання неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житлом у зв’язку із відсутністю у ньому більше шести місяців скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення – про відмову у зазначеній вимозі. В іншій частині рішення залишити без зміни.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, суд 1 інстанції вважав установленим, що позивачка за первісним позовом є наймачем спірної квартири. Її син, колишня невістка та онуки вселилися в житло за її доброї волі як члени сім‘ї. Не дивлячись на відсутність перешкод у користуванні квартирою колишня невістка та онуки з неї пішли і без поважних причин не проживають в ній більше шести місяців, втративши до квартири будь-який інтерес, а тому є законні підстави для позбавлення їх права на неї.
Що ж до ОСОБА_5, то він в квартирі відсутній з поважних причин, оскільки вимушений заробляти на життя за межами України, а тому підстав для позбавлення його права на користування квартирою немає і у зустрічному позові слід відмовити.
Таке, на думку суду, відповідає положенням ст. ст.9, 71, 72, ЖК України і не суперечить ст. 47 Конституції України.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з установленими місцевим судом обставинами та правовідносинами, а його висновки щодо них та результату, крім висновку щодо права дітей на спірну квартиру, вирішення справи вважає вірними, обґрунтованими й законними.
Дійсно, статтями 41, 47 Конституції України, ст. 9, 71-72 ЖК України гарантовано право громадянина на житло, яке знаходиться в його власності або законному користуванні.
Той може бути позбавлений такого права лише при наявності законних підстав.
В іншому разі, він може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення й не були поєднанні з позбавленням володіння, зокрема зняття з реєстрації у квартирі особи, яка вибула із членів сім‘ї.
Разом з тим, колишній член сім‘ї наймача житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності його без поважних причин більше шести місяців, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і наймачем житла або законом.
Позивачі допустимими засобами доказування довели, що в листопаді 2006 року ОСОБА_4 отримала можливість вселитися в спірну квартиру, проте таку можливість не використала, більше того, навіть не робила спроб вселитися в житло, і це при тому, що ніхто не чинив їй перешкод у вселенні; квартирну плату та комунальні послуги ніколи не оплачувала, хоча вони нараховувалися і на неї. Таким чином, ОСОБА_4 без поважних причин була відсутня у спірній квартирі понад 2 роки, а тому втратила право користуватися нею.
Оскільки ОСОБА_4 не заперечила таке належними та допустимими доказами, хоча за ст. 60 ЦПК України таке є її обов’язком, то її слід було визнати такою, що втратила право користування житлом у зв’язку із відсутністю у ньому більше шести місяців.
Цього ж , з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги щодо ОСОБА_4 немає.
Що ж до визнання такими, що втратили право користування житлом у зв’язку із відсутністю у ньому більше шести місяців сестер ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то висновки суду є помилковими. За рівності обов’язків батьків щодо утримання дітей, в тому числі, і щодо забезпечення житлом; їх віку, а, відповідно, невизначеності з точним місцем проживання та залежності від поведінки батьків – вважати, що вони відсутні в житлі без поважних відсутності було б помилкою, а тому не можна було задовольняти позовні вимоги щодо них.
Оскільки місцевий суд був іншої думки і позбавив дітей права на житло, то це право слід захистити рішенням апеляційної інстанції, відмовивши у відповідній позовній вимозі.
Що ж до тверджень апелянта про безпідставність відмови у задоволенні зустрічного позову, то вона є бездоказовою.
За час економічної скрути в державі, постійні тривалі виїзди ОСОБА_5 з місця проживання на заробітки до іншої держави слід вважати поважною причиною відсутності його в житлі і законною підставою для збереження за ним права на нього.
Оскільки цього ж дійшов і місцевий суд, то в цій частині рішення є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення місцевого Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 травня 2009 року у частині визнання неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житлом у зв’язку із їх відсутністю у ньому більше шести місяців скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у вимозі про визнання неповнолітньої ОСОБА_6 та малолітньої ОСОБА_7 такими, що втратили право користування квартирою № 34 в АДРЕСА_1 у зв’язку із відсутністю у ній більше шести місяців.
В іншій частині рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий судді: