Справа N 22ц 3000 – 2009 року.               Головуючий у 1 інстанції Костюченко Г.С.

Категорія - 41.                       Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

                   У   Х   В   А   Л   А  

              іменем України.

7 грудня 2009 року.                                                                          м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Колосовського С.Ю. та Базовкіної Т.М.,

із секретарем судового засідання Завтурою О.С.,

з участю:  

позивача ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 переглянула рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2009 року, ухваленого в цивільній справі за його ж первісним позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні будинком, шляхом знесення самочинно збудованих споруд, та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача за первісним позовом та його представника, перевіривши у межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -                                                                                                                                                                                                                                                                            

     у  с  т  а  н  о  в  и  л  а:  

1 червня 2006 року ОСОБА_2 пред’явив зазначений позов, який обгрунтовував наступним.

За рішеннями місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2000 року та 13 лютого 2007 року він є власником 2/3 частини АДРЕСА_1 та володільцем, у відповідній частці, прибудинкової земельної ділянки.

Решта будинку та земельної ділянки належить відповідачці.

Не дивлячись на це відповідачка самовільно зробила прибудову до житлового будинку літ. а-1, а також побудувала відкриту веранду літ. “а-3”, гараж літ. “Ж” та сарай літ “В-1”.

Посилаючись на те, що названі споруди заважають в обслуговуванні належної йому частини будинку та являються причиною її руйнування від стічних вод - просив їх знести.

5 лютого 2007 року ОСОБА_5, в свою чергу, пред’явила позов, в якому просила визнати за нею право власності на названі вище об’єкти самочинного будівництва.

Ухвалою місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2007 року (а.с. - 61) названі позови були об’єднані в одне провадження.

    Рішенням того ж суду від 15 вересня 2009 року первісний позов задоволено частково, на відповідачку покладено обов’язок перебудувати споруди літ.“а-1” та сарай літ “В-1”, привівши їх у відповідність з будівельними нормами, в іншій частині первісного позову та в зустрічному позові відмовлено – за їх недоведеністю.

ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, вказавши про знесення, а не перебудову самочинних споруд.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства, а саме, ігнорування наданих ним доказів.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи справу таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що відповідачка за первісним позовом, дійсно, самовільно зробила прибудову до будинку, спорудила сарай та гараж, проте шляхом реконструкції прибудови та сараю їх можна привести в стан, який би відповідав будівельним нормам і не порушував би інтересів ОСОБА_2, гараж же, взагалі відповідає названим нормам, знаходиться на земельній ділянці відповідачки і не порушує прав та інтересів позивача, а тому їх знесення є недоцільним.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статей 41, 47 Конституції України, глав 23, 29, ст. 9, 150, 155 ЖК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Кожен вправі мати в приватній власності будинок і ніхто не може обмежити власника в праві користування таким приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Таке право, як і право власності є непорушним.

Зазначене стосується і декількох суб’єктів права власності окремих частин одного, спільного для них будинку.

За такого, з врахуванням положень статей 375-376 ЦК України, суд зобов’язаний був захистити право і позивача, і відповідача на належні їм частини спільного будинку та господарські споруди.

Як вбачається з ксерокопій рішень місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 лютого 2006 року та апеляційного суду Миколаївської області від 12 серпня 2003 року (а.с. – 7, 39-40); ухвали Верховного Суду України (а.с. - 45) технічного паспорта на будинок (а.с. – 16, 27-31, 46-50, 67-71); висновку будівельно-технічної експертизи (а.с. – 115 - 143); узгоджень компетентних державних органів (а.с. – 73-77) та письмової згоди сусідки (а.с. - 80) вбачається, що відкрита веранда літ. “а-3” та гараж літ. “Ж-1” збудовані без порушень архітектурних та будівельних норм і правил, не порушують законних прав та інтересів ОСОБА_2, а тому не підлягають знесенню за позовом того.

Що ж до прибудови до житлового будинку лі. “а-1” та сараю літ. “В-1”, то вони є об’єктами самочинного будівництва, збудовані з порушеннями названих вище норм і в такому вигляді, завдають шкоду майну позивача.

Проте, їх реконструкцією, на яку ОСОБА_5 згодна, названі недоліки можуть бути усунуті.

За такого, законних підстав для їх знесення немає. Достатнім способом захисту інтересів ОСОБА_2 є покладення на відповідачку обов’язку привести названі споруди у відповідність з діючими архітектурними та будівельними нормами і правилами.

 Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на ч. 7 ст. 376 ЦК України, як на закону підставу для задоволення його вимог, то вона не може слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки вже в своїй апеляційній скарзі названа особа зазначила особу, яка б могла ініціювати знесення спірних об’єктів і якою не є ОСОБА_2

    Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

            У    Х    В    А   Л    И    Л    А :

    Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення місцевого Ленінського районного суду м. Миколаєва 15 вересня 2009 року залишити без зміни.

    Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий               Судді: