Справа №22 -2443,2444/09 Головуюча першої інстанції: Єгорова Н.І.
Категорія: 23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Мурлигіна О.Я.
У Х В А Л А
Іменем України
29 жовтня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Козаченка В.І.,
суддів – Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання – Поліщук Ю.В.,
за участю:
представника відповідача – Чепари В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами
приватного підприємства з орендними відносинами «Урожай»
на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2009 року та ухвалу того ж суду від 04 серпня 2009 року
за позовом
ОСОБА_3 до приватного підприємства з орендними відносинами «Урожай» ( далі – ПП «Урожай») про дострокове розірвання договору оренди земельної частки ( паю) та повернення земельної ділянки,
в с т а н о в и л а :
В лютому 2009 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПП «Урожай» про стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди земельної частки (паю) та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування вимог позивач вказував, що 01 березня 2000 року між ним та відповідачем укладено договір оренди належної йому земельної частки (паю) розміром 3,96 умовних кадастрових гектарів на 16 років. Посилаючись на те, що відповідачем протягом 2006 – 2008 років не виконуються умови договору та орендна плата виплачена в розмірі меншому, ніж передбачено Указом Президента України від 02 лютого 2002 р. № 90 «Про додаткові міри соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)», позивач просив стягнути 1691 грн. 51 коп. орендної плати, достроково розірвати договір оренди земельної частки (паю) та зобов’язати відповідача передати йому земельну ділянку. В наступному позивач відмовився від позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі.
Під час розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив заборонити відповідачу засівати належну йому земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні відповідача за договором оренди.
Ухвалою Доманівського районного суду Миколаївської області від 4 серпня 2009 року вказана заява задоволена. ПП "Урожай" заборонено засівати належну позивачу земельну ділянку, розміром 4,46 га, що розташована в межах території Щасливської сільської ради Доманівського району.
Рішенням того ж суду від 11 серпня 2009 року позов задоволено. Постановлено розірвати договір оренди земельної частки (паю) укладений між позивачем та відповідачем 1 березня 2000 року. Відповідача зобов’язано повернути позивачу земельну ділянку після збирання врожаю на ній в 2009 році. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційних скаргах ПП «Урожай», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалу суду про забезпечення позову та ухвалити нові рішення та ухвалу про відмову в їх задоволенні.
З’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на ухвалу суду підлягає задоволенню, а на рішення суду частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, із матеріалів справи вбачається, що між сторонами 01 березня 2000 року укладено договір оренди земельної частки (паю) розміром 3,96 га строком до 2016 року. 01 вересня 2004 року позивач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4,46 га в межах території Щасливської сільської ради. Відповідно до плану меж земельної ділянки, ця площа складається з декількох земельних ділянок. Незважаючи на отримання позивачем вказаного акту, договір оренди земельних ділянок не переукладався, а відповідач продовжує використовувати ці ділянки за їх цільовим призначенням та сплачує позивачу орендну плату за умовами договору оренди земельної ділянки (паю). В липні 2007 року позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки (паю), посилаючись на бажання самостійно обробляти землю, проте отримав відмову орендатора (а.с. 56-57).
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач пред’явив позов про розірвання договору оренди земельної частки (паю) у зв’язку з отриманням ним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Однак, з висновками суду в повному обсязі погодитися не можна.
Так, вирішуючи позовні вимоги суд не звернув уваги на те, що позивач вказував таку підставу позову, як невиконання умов договору оренди земельної частки (паю). При цьому він посилався на отримання ним державного акту на право власності на земельну ділянку в обґрунтування позову з вказаних підстав позову.
В процесі розгляду справи ОСОБА_3 відмовився від позовних вимог про стягнення заборгованості за договором оренди земельної частки (паю), але одночасно настоював на розірванні договору оренди земельної частки (паю) та повернення йому земельної ділянки, лише посилаючись на отримання державного акту на право власності на земельну ділянку.
Не взявши до уваги того, що в даному випадку йдеться про дві різні підстави позову повернення земельної ділянки, суд в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 119 того ж кодексу не уточнив у позивача, з яких підстав він просить повернути земельну ділянку: у зв’язку неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди земельної частки (паю), або у зв’язку з припиненням цього договору внаслідок отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку. У зв’язку з чим, суд розглянув позов з однієї підстави.
Крім того, ухвалюючи рішення про повернення земельної ділянки суд не уточнив у позивача чи йдеться про одну земельну ліплянку, чи про чотири, які вказані на плані меж земельної ділянки.
Наведене в силу п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд, де суду необхідно врахувати викладене, уточнити позовні вимоги, їх підстави та в залежності від встановленого вирішити спір.
Щодо ухвали про забезпечення позову то вона у відповідності з п. 2 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в забезпеченні позову виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, слід виходити з того, що наведений у ч.1 ст. 152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним. Однак, згідно ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Також умовою застосування заходів для забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке знаходиться у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути або погіршитися за його якістю на момент виконання рішення, що може утруднити або зробити неможливим його виконання.
Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу засівати земельну ділянку, суд не врахував зазначене, не мотивував підстави застосування саме обраного позивачем виду забезпечення позову, та не врахував, що відповідачу передано у власність чотири окремо розташовані ділянки. Також суд не дав оцінки тому, що того, земля є тим об'єктом, який потребує постійного та належного догляду й обробітку.
За вказаного, ухвалу суду не можна вважати обґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 303, 311, 312,315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ПП «Урожай» на ухвалу суду задовольнити, а на рішення суду задовольнити частково.
Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 11 серпня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду іншому судді.
Ухвалу Доманівського районного суду Миколаївської області від 4 серпня 2009 року скасувати та постановити нову.
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення його позову шляхом накладення заборони ПП "Урожай" засівати орендовану у нього земельну ділянку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але в частині скасування рішення суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: