АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 608/1472/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Запорожець Л.М.

Провадження № 22-ц/789/451/18 Доповідач - Хома М.В.

Категорія - 48

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - Хоми М.В.

суддів - Бершадська Г. В., Сташків Б. І.,

секретар - Романюк Х.Ю.

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року, ухваленого суддею Запорожець Л.М. по цивільній справі №608/1472/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із вказаним позовом, та з врахуванням уточнень просила визнати за нею право власності на :

- 1/2 частини квартири №21 у житловому будинку по вул. В.Великого, 2 “В” в м. Чорткові загальною площею 53,4 кв.м;

- 1/2 частини транспортного засобу марки FOTON модель BJ1043, типу фургон — С вантажний, 2005 року випуску, номер шасі Y6JV8JE665J000858;

- 1/2 частину магазину “Автозапчастин” по вул. В.Великого у м.Чорткові;

- 1/2 частину виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, яка була отримана ОСОБА_1 як заготовачем ЗАТ “Агропродукт”, в сумі 76 415,92 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з 22.11.1990 року сторони перебували у шлюбі, під час якого ними набуто вищевказане майно. На час звернення із даним позовом позивач та відповідач знаходилися на стадії розірвання шлюбу. У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не бажав у добровільному порядку провести поділ набутого за час шлюбу майна, просила позов задовольнити.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири №АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки ФОТОН, модель BJ 1043, типу Фургон С, вантажний, рік випуску 2005 року, синього кольору, номер шасі (кузова рами) № Y6JV8E665J000858, залишивши його у їх спільній, разом з відповідачем ОСОБА_1, частковій власності.

Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя виручку від сільськогосподарської продукції, яка отримана відповідачем ОСОБА_1, як заготовачем ЗАТ “Агропродукт” за адресою: с. Росохач Чортківського району Тернопільської області, в сумі — 139 076 (сто тридцять дев'ять тисяч сімдесят шість) гривень 13 копійок та відповідно визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цієї виручки в сумі 69 538 ( шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот тридцять вісім) гривень 06 копійок.

Визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя об'єкт нерухомості малої архітектурної форми - кіоск “Автозапчастини”, що розміщений в м. Чорткові по вул. Князя Володимира Великого, Тернопільської області, дійсна ринкова вартість якого станом на день проведення експертного обстеження становить 147 560 (сто сорок сім тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, визначивши право власності на належну ОСОБА_5 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя, залишивши його у їх спільній, разом з відповідачем ОСОБА_1, частковій власності.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 4 134 грн. сплаченого судового збору та 1500 грн. витрат, сплачених позивачкою за проведення оцінки майна з метою встановлення його вартості для оплати суми судового збору.

Витрати по оплаті праці адвокатів покладено на сторін в межах, ними понесених.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погодившись з рішення суду лише в частині розподілу судових витрат, а також визначеним судом розміром отриманої ним виручки як заготовачем ЗАТ “Агропродукт” 139 076,13 грн, просить судове рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове. Вказує, що суд не врахував того, що грошові кошти у сумі 139 076,13 грн. не є доходом- виручкою від сільськогосподарської продукції, ним отримано лише організаційні витрати у розмірі 9% від вартості худоби, що становить 13 754,87 грн (9% від 152 831,85 грн), і на час розгляду справи ці кошти були витрачені. Крім цього, стягуючи з нього 1 500 грн. судових витрат, сплачених за проведення оцінки майна, суд не взяв до уваги того, що з п'яти об'єктів, щодо яких проводилась оцінка, тільки три визнано об'єктами спільної сумісної власності. Також судом не взято до уваги понесені ОСОБА_1 судові витрати за проведення судової експертизи з визначення ринкової вартості малої архітектурної форми кіоску “Автозапчастини” та не вирішено питання про їх розподіл між сторонами.

ОСОБА_5 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила проти задоволення апеляційної скарги та зазначила, що справа тривалий час перебувала на розгляді у суді першої інстанції, протягом якого відповідач мав можливість спростувати отримання ним доходу у сумі 152 831, 85 грн., однак таких доказів не подавав. Суд з”ясовував питання про доходи ОСОБА_1, отримані у 2016 році від ПАТ “Агропродукт” та прийшов до вірного висновку, що дохід відповідача склав саме 139 076, 13 грн. Також, на думку ОСОБА_5, рішення суду в частині розподілу судових витрат є законним та обгрунтованим. Відсутні підстави для стягнення в користь відповідача понесених ним витрат на оплату експертизи, якою визначено вартість кіоску Автозапчастин, так як саме ОСОБА_1 наполягав на проведенні цієї експертизи, зобов”язувався її оплатити та вказував, що вона йому потрібна. Однак, висновок цієї експертизи не вплинув на суму позовних вимог. Також у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 заявила вимогу про стягнення в її користь витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000 грн.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, а також просив стягнути з позивачки в користь відповідача судові витрати у зв”язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в тому числі 4750 грн., витрачених на правничу допомогу, пояснення ОСОБА_5 та її представника- Манорик Г.Г., які вважають рішення суду законним та обґрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, колегія суддів перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частину виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, яка була отримана ОСОБА_1 як заготовачем ЗАТ “Агропродукт”, в сумі 76 415,92 грн., а також в частині розподілу судових витрат.

Судом встановлено, що сторони з 22.11.1990 року перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилось двоє дітей, одна з яких - донька ОСОБА_6, 12.02.2006 року, є неповнолітньою.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 листопада 2017 року.

Перебуваючи в шлюбі, сторони набули ряд майна, зокрема, квартиру №АДРЕСА_2 «В» в м. Чорткові Тернопільської області, транспортний засіб, марки ФОТОН, модель BJ 1043, типу Фургон С, вантажний, рік випуску 2005 року; об'єкт нерухомості малу архітектурну форму кіоск «Автозапчастини», що розміщений в м. Чорткові по вул. Князя Володимира Великого, Тернопільської області.

Судом визнано за позивачкою право власності на 1/2 частину зазначеного майна. Сторони погодилися з судовим рішенням в цій частині та не оспорювали його.

Окрім зазначеного, суд встановив, що у шлюбі сторони також набули грошові кошти, отримані як дохід від реалізації ОСОБА_1 сільськогосподарської продукції в ЗАТ “Агропродукт” на суму 139 076 грн. 98 коп., що вбачається з листа №72 від 13.09.2016 року генерального директора ЗАТ “Агропродукт” ОСОБА_7, при цьому суд вирахував із суми 152 831, 85 грн., яка вказана в довідці як сума заготовлених 16 голів ВРХ, суму організаційних витрат 13 754, 87 грн. (152 831, 85 — 13 754, 87 = 139 076, 98 грн.; 1/2 частина якої становить 69 538, 06 грн.). Суд зазначив про відсутність доказів того, що отриманий відповідачем дохід від реалізації ВРХ був використаний в інтересах сім”ї.

З врахуванням вимог ст. 61 СК України, згідно якої об”єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, суд прийшов до висновку про те, що кошти у сумі 139 076 грн. 98 коп., отримані ОСОБА_1 як дохід від реалізації сільськогосподарської продукції в ЗАТ “Агропродукт”, є спільною сумиісною власністю подружжя та визнав за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цієї виручки в сумі 69 538 грн. 06 коп.

Відповідач ОСОБА_1 не заперечує тієї обставини, що отримана ним виручка від сільськогосподарської продукції в ЗАТ “Агропродукт” є об”єктом права спільної сумісної власності, однак не згідний із визначеною судом сумою, окрім цього, вказує, що оскільки ця виручка отримана ще у 2016 році, вона повністю витрачена на потреби сім”ї, тому відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину цієї суми.

Колегія суддів вважає, що висновок суду щодо суми отриманого у 2016 році ОСОБА_1 доходу від реалізації сільськогосподарської продукції - 139 076, 98 грн., є помилковим, а тому рішення в цій частині слід змінити.

Так, наявний у матеріалах справи доказ щодо суми отриманого ОСОБА_1 доходу — відповідь ПАТ “Агро-продукт” за вих.№72 від 13.09.2016 року на запит адвоката ОСОБА_4, дослівно містить таку інформацію: “... приватний підприємець ОСОБА_1 співпрацює на основі договору-доручення №07п на закупку худоби від сільськогосподарського товаровиробника від 10 лютого 2016 року. За період з 10.02.2016 року по 31.08.2016 року було заготовлено ним 16 голів ВРХ на суму 152 831, 85 грн. Сума організаційних витрат склала 13 754, 87 грн., даний дохід виплачено підприємцю”.

Отже, зі змісту цієї інформації вбачається, що ОСОБА_1 виплачено 13 754, 87 грн., а 152 831, 85 грн. - це вартість 16 голів ВРХ.

Із доданого ОСОБА_1 до апеляційної скарги договору-доручення №07п від 10 лютого 2016 року вбачається, що довіритель (ПрАТ “Агро-продукт” доручає, а повірений (ФОП ОСОБА_1С.) бере на себе зобов”язання здійснювати від імені та за рахунок довірителя закупку м”яса ВРХ та свиней у живій вазі на території України у товаровиробника (сільськогосподарські підприємства і особисті підсобні господарства) для власних потеб ПрАТ “Агро-продукт” по цінах не вище діючих на момент закупівлі худоби. Повірений закупляє худобу у товаровиробника, передає її на м”ясокомбінат, а також розраховується з товаровиробником в межах цього договору-доручення, не набуваючи права власності на дану худобу і кошти, видані для розрахунку з товаровиробником. Після виконання доручення довіритель відшкодовує повіреному організаційні витрати у розмірі 9% від вартості худоби, включаючи ПДВ, на основі розрахунку, представленого повіреним і підтвердженої уповноваженою особою довірителя.

Жодних інших умов щодо оплати виконаної ОСОБА_1 роботи договір не містить.

Як пояснила у суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4, як на час розгляду справи у суді першої інстанції, так і на даний час у неї наявний примірник цього договору, вона ознайомлена з його змістом, однак сумою заробітку відповідача у 2016 році вона вважає саме ту суму, що й визначена судом першої інстації — 139 076, 98 грн. (152 831, 85 — 13 754, 87 = 139 076, 98 грн.).

Колегія суддів, проаналізувавши зміст наданої ПрАТ “Агро-продукт” інформації за вих.№72 від 13.09.2016 року, а також зміст договору-доручення №07п від 10 лютого 2016 року, приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 отримав у 2016 році від ПрАТ “Агро-продукт” суму організаційних витрат 13 754, 87 грн., яка і складає його дохід, і відповідно, є спільною сумісною власністю.

Зазначена інформація ПрАТ “Агро-продукт” за вих.№72 від 13.09.2016 року не дає підстав для висновку, що дохід ОСОБА_1 внаслідок закупки ним для ПрАТ “Агро-продукт” 16 голів ВРХ склав 152 831, 85 грн., так як ця сума — це вартість 16 голів ВРХ, які закуплені за кошти ПрАТ “Агро-продукт”.

Відповідно до ч.2 ст. ст. 61 СК України, заробітна плата, інші доходи, одержані одним із подружжя, є об”єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, з врахуванням наведеного, об”єктом права спільної сумісної власності подружжя є дохід відповідача ОСОБА_1 у сумі 13 754, 87 грн., й відповідно, позивачка має право на 1/2 частину цього доходу у сумі 6 877 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що вказані кошти витрачені в інтересах сім”ї, а тому відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину цих коштів, колегія суддів оцінює критично, так як такі доводи є голослівними. ОСОБА_1 не представлено жодних доказів про те, що ці кошти були витрачені в інтересах сім”ї. В той же час ОСОБА_5, заперечуючи факт витрачання спірних коштів в інтересах сім”ї, зіслалась на ту обставину, що ОСОБА_1 тривалий час, в тому числі у 2016 році, проживав на дві сім”ї, під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5 у ОСОБА_1 народилась дитина від іншої жінки, чого ОСОБА_1 не заперечує. Отже, кошти він витрачав на утримання інших осіб.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів витрачання отриманого ним у 2016 році доходу у сумі 13 754, 87 грн. в інтересах сім”ї, колегія суддів вважає, що позивачка має право на 1/2 частину цього доходу.

Таким чином, рішення підлягає зміні в частині вирішення позовних вимог про визнання об”єктом права спільної сумісної власності подружжя виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, отриманої відповідачем ОСОБА_1 як заготовачем ЗАТ “Агропродукт”, зменшивши визначену судом суму 139 076 грн. 13 коп. до 13 754 грн. 87 коп. та відповідно, визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цієї виручки у сумі 6 877 грн.

Крім цього, судом невірно вирішено питання щодо розподілу судових витрат в частині стягнення з відповідача на користь позивачки 1500 грн. за проведення оцінки майна.

Так, відповідно до ст. 88 ЦПК України ( в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), якою керувався суд при вирішенні справи, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_5 понесла судові витрати у сумі 1500 грн. на оплату проведення оцінки майна. Наявні у матеріалах справи договір №05/09/Р1-5 від 5.09.2016 року, акт №05/09/Р1-5 та рахунок 05/09/Р1-5 від 15.09.2016 року містять лише вказівку про вартість робіт по експертній оцінці, проте відсутні квитанції чи інші документи, які б свідчили про фактичну сплату ОСОБА_5 1500 грн. за проведення експертної оцінки.

Відповідно до частин 6-8 статті 139 ЦПК України в редакції, що діє на час розгляду справи апеляційним судом, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученгого стороню експерта, спеціаліста має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, які підлягають розподілу між сторонами.

Із вищевказаних договору №05/09/Р1-5 від 5.09.2016 року на проведення оцінки майна, акту №05/09/Р1-5 та рахунку 05/09/Р1-5 від 15.09.2016 року вбачається, що замовник — адвокат ОСОБА_4 доручила ФОП ОСОБА_8 виконання робіт по проведенню оцінки для визначенні вартості 5 об”єктів — квартири №21 по вул. В.Великого у м.Чорткові; нежитлового приміщення магазину по вул. В.Великого у м.Чорткові; та трьох транспортних засобів — марки ЗИЛ, 1992 року випуску, марки OPEL, модель VIVARO, 2008 року випуску, та марки FOTON, 2005 року випуску.

Проте, після зміни позивачкою позивачкою позовних вимог судом вирішувалось питання про визнання за нею права власності на 1/2 частину лише трьох об”єктів, які були предметом оцінки — квартири, магазину та транспортного засобу марки FOTON. Від вимог щодо решти транспортних засобів позивачка відмовилась.

У наявних у справі документах щодо оцінки майна відсутні вказівки про вартість оцінки кожного з об”єктів, а тому неможливо встановити, яку ж саме суму складає вартість оцінки трьох об”єктів спільної сумісної власності сторін.

За таких обставин, при відсутності доказів вартості оцінки трьох об”єктів спільної власності, спір щодо яких вирішувався судом та доказів фактичної оплати позивачкою вартості робіт з оцінки майна, колегія суддів вважає, що рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1500 грн., сплачених позивачкою за проведення оцінки майна, слід скасувати з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у стягненні цих судових витрат.

В решті рішення залишити без змін, так як питання щодо стягнення в користь позивачки судового збору суд вирішив правильно.

Також відсутні підстави для розподілу між сторонами судових витрат, понесених відповідачем ОСОБА_1 за проведення у суді першої інстанції судової оціночно-будівельної експертизи, якою визначалась дійсна (ринкова) вартість об”єкту нерухомості — кіоску “Автозапчастини”, так як позивачка не ставила питання про компенсацію їй частини вартості належного спільного майна, а лише просила визнати за нею право власності на 1/2 частину цього майна. Визначення вартості спільно нажитого майна, в тому числі кіоску “Автозапчастини” мало значення лише для визначення ціни позову, та відповідно, сплати судового збору, і докази з цього приводу позивачка подала. Однак, за клопотанням відповідача була призначена судова експертиза вартості об”єкту нерухомості малої архітектурної форми — кіоску “Автозапчастини”, вартість якої відповідач зобов”язався оплатити. Висновок цієї експертизи не впливав на вирішення справи по суті, оскільки визначена експертизою вартість майна не має значення при вирішення питання про визнання майна об”єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину цього майна за одним із подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов”язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи та ін.

Визначена за результатами проведеної за рахунок відповідача експертизи варстість кіоску “Автозапчастини” не вплинула на розмір судового збору, іншого значення для вирішення позовних вимог ОСОБА_5 ця експертиза не мала, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені, а тому відсутні підстави для розподілу між сторонами вартості цієї експертизи.

Що ж стосується розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв”язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що їх слід розподілити наступним чином.

При зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 6201 грн. судового збору, в той час як повинен був сплатити лише 2086 грн. (150% ставки від оспореної ним частини позовних вимог), тому зайво сплачений ним судовий збір у сумі 4164 грн. слід йому повернути з Державного бюджету України.

Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволені частково — ОСОБА_1 просив відмовити у визнанні за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частину виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, в той час як апеляційним судом лише змінено рішення в частині визначення суми — зменшено визначену судом суму 139 076 грн. 13 коп. до 13 754 грн. 87 коп. та відповідно, визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цієї виручки у сумі 6 877 грн., тому пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 слід стягути в його користь з позивачки ОСОБА_5 1880 грн. сплаченого ним судового збору.

Крім цього, ОСОБА_1 надав докази понесених ним витрат на правничу допомогу у зв”язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 750 грн.

Також докази понесених витрат на правничу допомогу у зв”язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 3 000 грн. подала ОСОБА_5 та просила стягнути їх з ОСОБА_1

Згідно ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання праничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи обсяг задоволених вимог апеляційної скарги, детальний опис наданих адвокатами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 послуг, зазначені в ч.4 ст. 137 ЦПК України обставини, зокрема, незначну складність справи, оскарження рішення лише в частині одного об”єкта спільної сумісної власності та судових витрат, присутність адвоката ОСОБА_2 у двох судових засіданнях, одне з яких відкладалось, присутність адвоката ОСОБА_4 в одному судовому засіданні, колегія суддів вважає, що вимоги сторін про розподіл витрат на правничу допомогу підлягають до часткового задоволення.

З врахуванням вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України та пропорційно до розміру задоволених вимог апеляційної скарги в користь ОСОБА_1 слід стягнути з ОСОБА_5 3 000 грн. понесених витрат на правничу допомогу, а з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_5 слід стягнути 1 000 грн. понесених витрат на правничу допомогу (пропорційно до розміру відмовлених у задоволенні вимог апеляційної скарги).

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов”язати сторону, на яку покладено бульшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов”язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на ОСОБА_5 покладено більшу суму судових витрат, тому вона повинна сплатити ОСОБА_1 різницю, а саме 2 000 грн. на правову допомогу та 1 880 грн. - судовий збір, а разом 3 880 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України звільняються від обов”язку сплачувати один одному іншу частину судових витрат — по 1 000 грн. на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 листопада 2017 року — змінити в частині вирішення позовних вимог про визнання об”єктом права спільної сумісної власності подружжя виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, отриманої відповідачем ОСОБА_1 як заготовачем ЗАТ “Агропродукт”, зменшивши визначену судом суму 139 076 грн. 13 коп. до 13 754 грн. 87 коп. та відповідно, визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину цієї виручки у сумі 6 877 грн.

Скасувати рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 1500 грн., сплачених позивачкою за проведення оцінки майна.

Постановити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у стягненні судових витрат у розмірі 1500 грн. за проведення оцінки майна.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв”язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3880 грн.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету 4 164 грн., сплачених згідно квитанції від 23.03.2018 року, як зайво сплачений судовий збір.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 травня 2018 року.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_9