копія
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-9248/09/0470
Категорія статобліку 6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2009 року м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В.М.
при секретарі Халатур Р.В.
за участю:
представника відповідача Горячева В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства Дніпропетровський річковий порт акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
ВСТАНОВИВ:
15 липня 2009 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Дочірнього підприємства Дніпропетровський річковий порт акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот», в якому просить стягнути з Дочірнього підприємства Дніпропетровський річковий порт акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 154822,26 грн. та стягнути з відповідача на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5573,70 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову позивач посилається на вимоги ст. 19 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції від 05.07.01 № 2606 - НI, якими для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Стаття 20 зазначеного Закону встановлює, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкцій за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2008 році, розмір штрафу склав 154822,26 грн. та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5573,70 грн.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи без його участі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду заперечення, в якому просив позов залишити без задоволення, оскільки відповідач своєчасно надав належний звіт регіональному фонду соціального захисту інвалідів і центру зайнятості, вказавши в ньому наявність робочих місць для можливого працевлаштування інвалідів та дотримався нормативу створення робочих місць.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доказі в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) Дочірнього підприємства Дніпропетровський річковий порт акціонерної судноплавної компанії «Укррічфлот» становить 485 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 13 осіб. Кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» – 19 осіб. Таким чином, незайнятими інвалідами на підприємстві було 6 робочих місць.
Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.
Статтею 20 вищевказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського Кодексу України.
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 цього Кодексу є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що покладення на підприємства, установи, організації громадських організацій інвалідів, які використовують найману працю, обов’язку працевлаштування інвалідів, передбачає виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
В матеріалах справи наявні докази того, що наказом по підприємству відповідача № 993 від 29.12.2007 року було визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів – 20 робочих місць, які були атестовані постійно діючою комісією, створеною на підставі наказу № 994 від 29.12.2007 року «Про створення постійно діючої комісії для атестації робочих місць інвалідів на 2008 рік» за участю представників підприємства та профсоюзної організації.
В 2008 році відповідач надавав центру зайнятості АНД району звіти про наявність вакансій, складені за формою № 3-ПН, в яких повідомляв про кількість вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (копії звітів станом на 29.05.2008 р., 22.07.2008 р., 20.08.2008 р., 20.10.2008 p., з відмітками центру зайнятості АНД району).
Крім того, відповідач розмістив оголошення про наявність вакансій інвалідів у газеті «Днепровская неделя» від 11.06.2008 року.
Про наявність вакансій для інвалідів на підприємстві відповідач звертався листом від 30.05.2008 року до Управління праці та соціального захисту населення АНД району м. Дніпропетровська та листом від 30.05.2008 року до позивача.
Однак, центром зайнятості АНД району м. Дніпропетровська у 2008 році не було направлено на підприємство відповідача жодного інваліда.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що підприємство вжило всі можливі заходи щодо повідомлення про наявність вільних робочих місць на підприємстві, виділених для працевлаштування інвалідів.
Суд також приходить до висновку, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання нормативу робочих місць з метою працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим у відповідача відсутня вина за часткову незайнятість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
При вирішення справи суд також враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
З урахуванням сукупності викладених обставин, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 122, 162 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 23 листопада 2009 року.
Суддя В.М.Олійник
З оригіналом згідно.
Суддя Олійник В.М.