АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/2909/17 Номер провадження 22-ц/786/1038/18Головуючий у 1-й інстанції Іващенко Ю. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Хіль Л.М., Обідіної О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення заробітної плати

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року, ухвалене у період часу 16:12:27 до 17:04:32 год., під головуванням судді Іващенко Ю.А., -

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом звернулася до суду із позовом до приватного підприємця ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги вмотивовувала тим, що вона працювала з 13.12.2016 року по 25.09.2017 року у ФОП ОСОБА_3 на посаді продавець. Наказом №6/К про звільнення з роботи на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України її було звільнено з 25.09.2017 року. Вона мала намір звільнитись за власним бажанням, про що повідомила відповідача. Їй було відмовлено. Натомість 19.10.2017 року їй була надіслана поштою нова трудова книжка, платіжна відомість, відповідь на її заяву від 13.09.2017 року, копію наказу про звільнення №6/К від 22.09.2017 року та акт проведення перевірки дотримання умов трудового договору від 22.09.2017 року. Під час даної перевірки вона не була присутня, яким чином вона проводилась та хто її проводив вона не знає. З даним актом вона не ознайомлювалась, а тому не могла відмовитися від його підписання.

Позивач звертала увагу, що до складу комісії, яка проводила перевірку, входить донька відповідача ОСОБА_3Л, З підставами для звільненням вона не згодна, вважає його незаконним, в чому полягає втрата довір’я до неї, не розуміє. Вказує на те, що незаконним звільненням їй завдано моральної шкоди.

Прохала визнати дії відповідача щодо її звільнення незаконними, скасувати наказ №6/К від 22.09.2017 року про звільнення з роботи, поновити її на роботі, стягнути з ОСОБА_3 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2775,70 грн., стягнути з ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду в сумі 8000,00 грн., стягнути компенсацію за невикористану відпустку 2755,00 грн. та стягнути заробітну плату за вересень 2017 року в сумі 3200,00 грн.

Збільшивши позовні вимоги згідно за заявами від 12.01.2018 року та 21.02.2018 року ОСОБА_2 зазначила, що після вивчення відзиву на її позовну заяву їй стало відомо, що з лютого 2017 року відповідачка, без її згоди, перевела її на 0,5 ставки продавця, хоча умови її праці не змінились вона працювала по 42 години на тиждень, а заробітна плата зменшилась. На підставі вищевикладеного позивач прохала суд стягнути з на її користь недоотриману заробітну плату з лютого 2017 року по вересень 2017 року у розмірі 12810,06 грн., визнати дані дії відповідача незаконними.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення заробітної плати – відмовлено.

короткий зміст вимог апеляційної скарги :

З даним рішенням не погодилася позивач ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, оскільки судом неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи..

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу :

Вказує на те, що відповідач порушила норми трудового законодавства, визначивши відповідним наказом меншу тривалість основної щорічної відпустки при прийомі на роботу 30 грудня 2016 року №6.

Вважає, що залишається 6 календарних днів відпустки за відпрацьований нею період, які відповідач має компенсувати та мала це зробити при звільненні.

Заперечує проти висновків суду в частині відсутності у відповідача на збереження трудових книжок, вказуючи на те, що суд першої інстанції не встановив належним чином звідки взялася інша трудова книжка, без стажу роботи позивача.

Вказує на те, що своїми діями відповідач незаконно зменшила заробітну плату безпідставно, без переведення її на 0,5 штатної одиниці, як і незаконно прийняла рішення про зменшення заробітної плати до рівня, нижчого за рівень мінімальної заробітної плати, з лютого 2017 року.

Причиною звільнення послужив лише факт недостачі товарних цінностей, що не спростувалося представником відповідачів в ході судового розгляду. Тому підстави для звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП є необґрунтованим, оскільки до основного кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, відносяться особи, які одержують їх під звіт., а обслуговування цінностей не складало основного змісту трудових обов’язків ОСОБА_2 .

Сама по собі нестача товарних цінностей або їх надлишок, а також підозра, якщо немає конкретних фактів, не можуть бути підставою для втрати довіри до працівника.

Втрата довіри до працівника повинна бути заснована на конкретних фактах вчинення працівником винних дій, в той час як для перевірки ніяких підтверджуючих документів вчинення ОСОБА_2 винних дій, надано не було.

Вважає, що доводи, викладені в рішення суду про наявність заяви до Національної поліції в Полтавській області, акт про проведення перевірки дотримання умов трудового договору, з відсутністю висновків про те які саме його умови порушені, відсутність акту перевірки зберігання матеріальних цінностей у магазині, дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов’язковою підставою для скасування рішення суду.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач ОСОБА_3. надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Вказує на те, що відповідно до штатного розпису з 01 лютого 2017 року ОСОБА_2П, працювала 0,5 ставки з посадовим окладом 1600 грн. на місяць. Відповідно до наказу про затвердження графіку відпусток працівників ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_2 надано щорічну відпустку тривалістю 12 днів з 24 липня 2017 року по 04 серпня 2017 року, за яку відповідно до платіжної відомості від 23 липня 2017 року отримано 980,17 грн. Повний розрахунок із звільненим працівником ОСОБА_2 було проведено у день звільнення 25 вересня 2017 року, про що свідчить її особистий підпис у відомості на видачу розрахункових.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу про прийняття на роботу ФОП ОСОБА_3 №9/К від 08.12.2016 року прийнято ОСОБА_2 на роботу на посаду продавця з 13 грудня 2016 року, на підставі її заяви.

Між сторонами 13.12.2016 року був укладений трудовий договір.

Наказом про затвердження штатного розпису ФОП ОСОБА_3 №2 від 30 січня 2017 року затверджено штатний розпис для працівників, та прийнято рішення з 01.02.2017 року ОСОБА_2 проводити нарахування заробітної плати згідно штатного розпису та табелю обліку робочого часу.

Звідси, відповідно штатного розпису на 01 лютого 2017 року ФОП ОСОБА_3Л, затвердженого вказаним вище наказом, посадовий оклад ОСОБА_2 становив 1600,00 грн..

Даний факт також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного Фонду України форми ОК-7 на ОСОБА_2

Окрім цього, відповідно наказу про затвердження графіку відпусток працівників ФОП ОСОБА_3 №6 від 30 грудня 2016 року затверджено графік відпусток на 2017 рік, за яким визначено - продавцю ОСОБА_2 надати щорічну основну відпустку за 2017 рік з 24.07.2017 року по 04.08.2017 року.

Наказом №5/К від 19.07.2017 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку терміном 12 днів з 24.07.2017 року по 04.08.2017 року, згідно графіку відпусток працівників ФОП ОСОБА_4. При виході у відпустку позивачу видані відпускні в розмірі 980,17 грн., що підтверджується платіжною відомістю на видачу відпускних за 2017 рік, отримання даних коштів підтверджується особистим підписом ОСОБА_2

Судом встановлено, що 22 вересня 2017 року комісією в складі: голови комісії – ОСОБА_3, та членів комісії: ОСОБА_5, ОСОБА_6, складено акт про проведення перевірки дотримання умов трудового договору.

В результаті перевірки виявлено грубе порушення виконання ОСОБА_2 своїх трудових обов’язків, а саме: виявлено «боргову книгу» відповідно до якої покупцям продавцем відпускався товар без грошей, а сума боргу записувалась у вказану книгу, в акті зазначено, що вказаними діями відповідача нанесено матеріальних збитків ФОП ОСОБА_3 в розмірі 65 335,00 грн.

Окрім цього, згідно акту цієї ж комісії від 22 вересня 2017 року : продавець ОСОБА_2 відмовилась від надання пояснень з приводу виявлення порушень при перевірці стану дотримання умов трудового договору від 13.12.2016 року складеного між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а саме щодо ведення боргової книги та надання товарів покупцям без грошових коштів.

Наказом №6/К від 22.09.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади продавця з 25 вересня 2017 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

25 вересня 2017 року позивачу видані розрахункові в розмірі 1123,57 грн., що підтверджується платіжною відомістю на видачу розрахункових 2017 року, отримання даних коштів підтверджується особистим підписом ОСОБА_2

У подальшому, 13 жовтня 2017 року позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій прохала звільнити її з роботи з 24 вересня 2017 року за угодою сторін згідно ст. 36 КЗпП України.

17 жовтня 2017 року отримала лист від ОСОБА_3, у якому повідомлялося про звільнення її з роботи відповідно п. 2 ст. 41 КЗпП України, за виявлені перевіркою порушення, а саме ведення нею боргової книги, чим завдано значної матеріальної шкоди. До даного листа відповідач додала трудову книжку, наказ про звільнення та розрахунок. Згідно опису вкладення у цінний лист на ім’я ОСОБА_2, які отримані позивачкою 21 жовтня 2017 року, що не заперечується позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення належних їй трудових прав та порядку її звільнення, як і факту відсутності в її діях порушень, що призвели до втрати відповідачем, як роботодавцем, довіри до неї.

Зазначений висновок місцевого суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з товарними цінностями).

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Судом встановлено, що позивач займала посаду продавця, яка безпосередньо пов'язана з обслуговуванням грошових та товарних цінностей.

Крім того, винні дії позивачки під час виконання посадових обов'язків встановлені перевіркою дотримання умов трудового договору та зафіксовані у акті від 22 вересня 2017 року, та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а саме: копією цієї книги.

На підставі даної перевірки та акту відповідач обґрунтовано та правомірно дійшла висновку, що порушення трудових обов'язків ОСОБА_2, що полягали у веденні боргової книги, порушенні правил розрахунків, не дають можливості в подальшому довірити їй роботу з коштами.

Висновки місцевого суду про законність звільнення позивача з роботи є вірними.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, та розміру заробітної плати апеляційний суд виходить з наступного.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток визначають Кодекс законів про працю України та Закон України «Про відпустки».

Відповідно ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Ч. 1 ст. 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно наказу ФОП ОСОБА_3 №5/К від 19 липня 2017 року ОСОБА_2 надана щорічна відпустка тривалість 12 днів з 24.07.2017 року по 04.08.2017 року за 2017 рік.

Право на щорічну відпустку відповідної тривалості ( мінімальний її розмір згідно закону є 24 дні) гарантоване чинним законодавством. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівника. Тому, працюючи неповний робочий день, або неповний робочий тиждень, працівник має право на щорічну відпустку повної тривалості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач скористалася відпусткою, тривалістю 12 календарних днів.

За відпрацьований у 2017 році період вона мала право на відпустку тривалістю 18 календарних днів на день звільнення. Доводи апелянта в цій частині є слушними та заслуговують на увагу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, провадиться в день звільнення. Такий порядок визначений статтею 116 КЗпП.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» під час звільнення працівника — грошову компенсацію виплачують за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи та доданої до відзиву на апеляційну скаргу відомості про нарахування заробітної плати за вересень 2017 року, при проведенні розрахунку ОСОБА_2 було нараховано компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 100 грн. 49 коп.

Таким чином, права ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не порушені.

У відповідності з вимогами ст. 3,7, 21 КЗПП України право на працю реалізується шляхом укладення трудових договорів в яких визначається в тому числі умови оплати праці.

Місцевий суд вірно встановив, що згідно з умовами трудового договору оплата праці ОСОБА_2 проводиться у розмірі 1600 грн. в місяць, та порушень трудових прав позивача на отримання належної заробітної пати не встановив.

мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

Апелянт вказує, що при звільненні з роботи їй не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, що є порушенням вимог Закону України «Про відпустки» та вимог ст. 83 КЗПП України.

Перевіряючи зазначені доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції зазначає, що як встановлено місцевим судом за відпрацьований період ОСОБА_2 отримала відпустку розміром 12 календарних днів, а при звільненні з роботи їй було виплачено компенсацію з невикористані дні щорічної відпустки.

Її доводи про те, що вона має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки є необґрунтованими, оскільки грошова компенсації за невикористані дні щорічної відпустки їй було виплачено.

Висновки місцевого суду щодо використанні ОСОБА_2 належної їй відпустки в повному розмірі є невірними, однак вказаний висновок місцевого суду не вплинув на правильність вирішення спору.

Заперечення ОСОБА_2П, викладені у апеляційній скарзі не спростовують наявні у матеріалах справи докази порушення нею порядку обслуговування грошових коштів, проведення відповідних касових операцій та операцій розрахунку за оплату товару.

Посилання на відсутність у неї обов’язку, за змістом трудових обов’язків, обслуговування грошових цінностей, є надуманими, оскільки посада продавця входить до переліку посад, за якими може бути висловлено недовіру відповідно до п. 2 ст. 41 КЗпП України.

В ході розгляду справи та в доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростувала висновки місцевого суду щодо порушення нею трудових обов’язків, а саме видача товаро - матеріальних цінностей в борг.

Доводи апеляційної скарги в частині, що акт перевірки дотримання умов трудового договору складений зацікавленими особами та без її участі, самого факту видачі цих грошових коштів не спростовує.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують вказаний факт. ( а.с.50-86)

Не спростовують висновки місцевого суду і доводи апелянта в частині невірного нарахування їй заробітної плати.

Зі змісту укладених між сторонами трудового договору ( а.с.30,31) дійсно вбачається, що сторони домовились про оплату праці в розмірі 1700 грн., однак з 1 лютого 2017 року оплата праці проводиться у відповідності з штатним розкладом та табелем обліку робочого часу, де визначено заробітну плату в розмірі 1600 грн. ( а. с. 34) З відомості про отримання заробітної плати вбачається, що починаючи з лютого місяці позивачка отримувала заробітну плату в розмірі 1600 грн.( а. с. 35, 105). Саме з такої заробітної плати проводилися і відрахування обов’язкових платежів ( а. с. 107).

В установленому законом порядку ОСОБА_2 протягом трьох місяців не оспорювала незаконність істотності зміни умов трудового договору, та погодилася з ними.

Тобто з 1 лютого 2017 року сторони визначили нові умови роботи та оплати праці.

ЇЇ доводи, що вона продовжувала працювати повний робочий день, жодними доказами не підтверджується.

За таких обставин колегією суддів порушень трудових прав ОСОБА_2 не встановлено.

У відповідності з вимогами с т. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 374 ч. 1 п.1, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення ( у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи – з дня складення повного судового рішення), шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_7 /підпис/ ОСОБА_8

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1