Справа № 341/682/17

Провадження № 22-ц/779/380/2018

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю. Д.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Матківського Р.Й., Мелінишин Г.П.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3; представника ОСОБА_4- ОСОБА_5; представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 ; представника Вікторівської сільської ради - Ткачівської Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Віктровіської сільської ради, ОСОБА_6, третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Вікторівської сільської ради про поділ спільного майна подружжя, за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 15 січня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вікторівської сільської ради Галицького району, ОСОБА_6, третя особа, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги ОСОБА_4 були мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_9, після смерті якої відкрилась спадщина на спадкове майно. За життя мати склала заповіт, яким все своє майно заповіла йому. Після смерті матері він прийняв спадщину, оскільки звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Однак, перешкодою в отриманні свідоцтва про право на спадщину в нотаріальній конторі є відсутність правовстановлюючих документів на домоволодіння в АДРЕСА_1. Тому ОСОБА_4 просив визнати право власності на згадане майно у судовому порядку.

В травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_4, Вікторівської сільської ради Галицького району з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя. Позовні вимоги мотивувала тим, що 14.06.1990 між нею та відповідачем-позивачем зареєстровано шлюб, який 08.02.2017 рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області розірвано. Після укладення шлюбу вона з червня 1990 року проживала з чоловіком в АДРЕСА_1. Оскільки мати ОСОБА_4 - ОСОБА_9 працювала в колгоспі та була членом колгоспу, то даний житловий будинок належав до суспільної групи господарств - колгоспного двору, членами якого були ОСОБА_9 (голова колгоспного двору), ОСОБА_4 та вона. До 15.04.1991 ОСОБА_2 проживала у вказаному будинковолодінні і брала участь у веденні спільного господарства, а відтак набула право на частку у майні колишнього колгоспного двору. Враховуючи те, що вона не втратила свою 1/3 частку в майні колишнього колгоспного двору і має право в порядку спадкування за законом на 1/6 частки вказаного будинковолодіння після смерті ОСОБА_9, вважає, що є всі правові підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частки даного житлового будинку. Крім того зазначила, що за власні кошти збудувала стайню та у 1995 році - літню кухню. Пізніше за її кошти до літньої кухні було підведено водопостачання та облаштована ванна кімната. В подальшому в житловому будинку були замінені вікна та четверо дверей. За час шлюбу нею було придбано інше рухоме майно, зокрема, побутова техніка. З огляду на вищенаведене просила суд: визнати за нею право власності на 1/2 житлового будинку житловою площею 27,05 кв.м. (36,2 кв.м. загальної площі) вартістю 22 959.41 грн. та повністю на господарські споруди: стайню площею 25,8 кв.м. вартістю 16 363,34 грн. та літню кухню площею 22,4 кв.м. вартістю 21 310,39 грн., які знаходяться за адресою вул. Федика, 514 в с. Вікторів, Галицького району і становлять загальну вартість 60 633,14 грн.; виділити їй в порядку поділу набутого під час спільного проживання майна, у приватну власність: телевізор «Тошиба», вартістю 2000,00 грн; холодильник «Норд», вартістю 1500,00 грн.; холодильник «ВЕКО», вартістю 2900,00 грн.; стягнути з ОСОБА_4 в її користь вартість встановлених 2 вікон з підвіконниками в сумі 3500 грн., 1 дверей в сумі 2700 грн., 1 конвектора вартістю 1000 грн., загальною вартістю 7 200 грн.

Ухвалою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до Вікторівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_6, третя особа, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, поділ спільного майна подружжя та справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Вікторівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області про поділ спільного майна подружжя об'єднано в одне провадження (а.с.35) .

18.10.2017 ОСОБА_4 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати спільною сумісною власністю подружжя та виділити ОСОБА_2 в порядку поділу набутого під час спільного проживання майна, у приватну власність: стінку вартістю 3000 грн.; порохотяг вартістю 1000,00 грн.; диван вартістю 2500,00 грн.; ковдри 2 шт. вартістю по 200,00 грн.; подушки 6 шт. вартістю по 200,00 грн.; телевізор «Тошиба» вартістю 800,00 грн.; холодильник «Норд» вартістю 300, 00 грн.; конвектор вартістю 1000,00 грн., всього на загальну суму - 10 600, 00 грн. А йому виділити в порядку поділу набутого під час спільного проживання майна, у приватну власність: конвектор вартістю 1000,00 грн.; трьохдверну шафу вартістю 2000,00 грн.; холодильник «ВЕКО» вартістю 600,00 грн.; м'яку частину вартістю 3 600, 00 грн.; диван вартістю 2 000 грн.; стіл-тумбу вартістю 1 000, 00 грн.; крісла 4 шт. вартістю по 100,00 грн., всього на загальну суму - 10 600, 00 грн. Визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті його матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.88-89).

Рішенням Галицького районного суду від 15 січня 2018 року первинний позов ОСОБА_4 та позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті його матері ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на 2/3 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частини господарських споруд: стайню, площею 25,8 кв.м, літню кухню площею 22,4 кв.м., які входять до складу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено ОСОБА_4 в порядку поділу спільного майна подружжя, у приватну власність: конвектор вартістю 1000,00 грн.; трьохдверну шафу вартістю 2000,00 грн.; холодильник «ВЕКО» вартістю 600,00 грн.; диван вартістю 2 000,00 грн.; стіл-тумбу вартістю 1 000, 00 грн.; крісла 4 шт. вартістю по 100,00 грн., всього на загальну суму - 10 600, 00 грн. В решті його позову відмовлено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/3 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частини господарських споруд: стайню, площею 25,8 кв.м, літню кухню площею 22,4 кв.м., які входять до складу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1

Визнано спільною сумісною власністю подружжя та виділено ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя, у приватну власність: стінку вартістю 3000, 00 грн.; порохотяг вартістю 1000,00 грн.; диван вартістю 2500,00 грн.; ковдри 2 шт. вартістю по 200,00 грн.; подушки 6 шт. вартістю по 200,00 грн.; телевізор «Тошиба» вартістю 800,00 грн.; холодильник «Норд» вартістю 300, 00 грн.; конвектор вартістю 1000,00 грн., всього на загальну суму - 10 600, 00 грн.

Житловий будинок загальною площею 72,4 кв.м. з господарськими спорудами та будівлями (літньою кухнею, стайнею, воротами, огорожею), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 залишено у спільній частковій власності. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу істотного збільшення вартості житлового будинку АДРЕСА_1, внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя ОСОБА_4. При цьому, вказує апелянт, відсутня інформація про початкову вартість будинковолодіння та його вартість на час поділу спільного майна подружжя. Вказане будинковолодіння відноситься до спадкової маси майна, яке позивач успадкував від своєї матері за заповітом. Представник позивача за первісним позовом вважає, що при вирішенні даного спору щодо будинковолодіння суду першої інстанції потрібно було застосовувати норми спадкового права.

У зв'язку із викладеним ОСОБА_4 просив скасувати рішення Галицького районного суду від 15 січня 2018 року та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному об'ємі.

ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції також подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим. Апелянт зазначає, що будинковолодіння АДРЕСА_1 Галицького району входило до колгоспного двору. Членами вказаного колгоспного двору були: апелянт, ОСОБА_4 та його мати ОСОБА_9 До 15.04.1991 ОСОБА_2 проживала у вказаному будинковолодінні та брала участь у веденні спільного господарства, а тому, вважає апелянт, не втратила свою частку у майні колишнього колгоспного двору. Враховуючи вказане, на думку ОСОБА_2, є всі правові підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частки будинковолодіння з належними до нього будівлями та спорудами після смерті ОСОБА_9 Крім того, вказує відповідач-позивач, в 1992 вона за власні кошти збудувала стайню, а в 1996 - літню кухню. Пізніше до неї за свої кошти була підведена вода та облаштована ванна кімната. В подальшому в житловому будинку були замінені вікна та четверо дверей. Також апелянт зазначає, що за час шлюбу нею було придбано інше рухоме майно, зокрема, побутова техніка: телевізор «Тошиба» придбаний за 2000 грн, холодильник «Норд» - за 1500 грн, холодильник «ВЕКО» - за 2900 грн. та 2 конвектори до будинку. На думку ОСОБА_2, суд першої інстанцій з незрозумілих причин зменшив вартість вказаних побутових приладів та незаконно присудив відповідачу речі, які були придбані за її кошти. Апелянт вказувала, що судом першої інстанції визначення вартості рухомих речей, які підлягають поділу, з сторонами не узгоджувалась і у встановленому законом порядку не проводилась. Крім того, судом не ділились між сторонами борги по кредитах ОСОБА_2, які вона брала особисто для придбання речей. Враховуючи вказане, просить скасувати частково рішення Галицького районного суду від 15 січня 2018 року та ухвалити нове, яким визнати за нею право власності на:

- 1/2 житлового будинку житловою площею 27,05 кв.м, вартістю 22 959,41 грн та повністю на господарські споруди: стайню площею 25,8 кв.м вартістю 16 363,34 грн та літню кухню площею 22,4 кв.м, вартістю 21 310,39 грн, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і становлять загальну вартість 60 633,14 грн;

- Телевізор «Тошиба» вартістю 2000 грн;

- Холодильник «Норд» вартістю 1500 грн;

- Холодильник «ВЕКО» вартістю 2900 грн;

- М'яку частину меблів (диван і два крісла) вартістю 3600 грн;

- Стіл-тумбу вартістю 1000 грн;

- 4 крісла вартістю 100 грн;

- Стінку вартістю 3000 грн;

- Порохотяг вартістю 1000 грн;

- Диван вартістю 2500 грн;

- Ковдри 2 штуки вартістю 200 грн;

- Подушки 6 штук вартістю 600 грн;

- Конвектор вартістю 1000 грн.

Також просила стягнути з відповідача ОСОБА_4 на ї користь вартість встановлених у житловому будинку 2-х вікон з підвіконниками в сумі 3500 грн, 1 дверей в сумі 2700 грн, 1 конвектора вартістю 1000 грн - загальною вартістю 7200 грн.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_4 та його представник апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів підтримали, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечили. Представник ОСОБА_4 вказав, що його довіритель постійно проживає та проживав у спадковому будинку, крім того, наявний заповіт, за яким його мати заповіла йому спірне будинковолодіння. Вказане будинковолодіння, зазначає представник, не є колгоспним двором, оскільки ОСОБА_9 не працювала у колгоспі на 1991 рік. Також апелянт вказав, що за життя спадкодавця був залитий фундамент під літню кухню, яку збудовано у 1992 році, а стайню та житловий будинок - у 1970 році. Після одруження з ОСОБА_2 сторони по справі допомагали будувати господарські приміщення, однак будівництво здійснювала ОСОБА_9 Що стосується вимог ОСОБА_2 про відшкодування вартості встановлених вікон та дверей, то первісний позивач та його представник проти них заперечили, оскільки вважають, що вони придбані за спільні кошти подружжя. Що стосується вимог про поділ рухомого майна, то позивач та його представник вважають, що він здійснений неправильно. Дійсна вартість нерухомих речей не узгоджувалася зі сторонами, крім того побутова техніка за роки використання знецінилася, вартість речей у поданій позовній заяві вказувалася зі слів ОСОБА_2

Відповідач-позивач ОСОБА_2 та її представник подану ними апеляційну скаргу підтримали, проти апеляційної скарги ОСОБА_4 заперечили та просили її відхилити. Додатково ОСОБА_2 пояснила, що з червня 1990 року вона проживає у спірному будинку. У цьому будинку за власні кошти вона замінила вікна та двері, провела ремонт. Також вказала, що літня кухня збудована сторонами у 1996 році, а стайня у 1992 році. ОСОБА_2 вказала, що брала кредити на придбання м'якої частини, холодильника «Норд», конвектора та телевізора «Тошиба».

ОСОБА_2 та її представник вважають, що оскільки ОСОБА_9 була членом колгоспного двору, то у ОСОБА_2 виникло право на 1/3 частку спірного будинку. На їх думку, ОСОБА_2 також має право на спадкування після смерті ОСОБА_9 Однак, на якій правовій нормі таке твердження ґрунтується, пояснити не змогли. ОСОБА_2 вважає, що у зв'язку із тим, що нею за час перебування в шлюбі з ОСОБА_4 збудовано за спільні кошти літню кухню і стайню, проводився ремонт будинку, то у неї виникло право власності не на 1/3 частку, а на 1/2 частку будинковолодіння. Також ОСОБА_2 пояснила, що за період перебування в шлюбі з позивачем було придбано два конвектора вартістю по 1000 грн за кожен. Один із конвекторів встановлено у кімнаті, яку після розірвання шлюбу займає ОСОБА_4, а інший - в кімнаті, де проживає вона.

- Після оголошення перерви в засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та представник ОСОБА_4 погодили такий перелік та вартість рухомих речей, придбаних у шлюбі, і які підлягають поділу:

- конвектор вартістю 1000 грн;

- диван коричневого кольору вартістю 2000 грн;

- холодильник «Норд» у неробочому стані вартістю 500 грн;

- меблева стінку вартістю 3000 грн;

- телевізор «Тошиба» вартістю 2900 грн;

- стіл-тумбу вартістю 1000 грн;

- 6 подушок вартістю по 400 грн;

- диван зеленого кольору вартістю 2500 грн;

- холодильник «ВЕКО» вартістю 2900 грн;

- трьохдверна шафа вартістю 2000 грн;

- м'ягка частина вартістю 3600 грн;

- порохотяг вартістю 1000 грн;

- 4 крісла вартістю по 200 грн;

- 3 ковдри вартістю по 400 грн.

ОСОБА_2 з переліку названих речей просила виділити їй: холодильник «Веко», телевізор «Тошиба», м'яку частину меблів, стіл-тумбу, диван зеленого кольору, чотири крісла, порохотяг, 5 подушок, три ковдри.

Представник ОСОБА_4 просив обрати справедливий варіант поділу переліченого вище майна.

В засіданні апеляційного суду представником Вікторівської сільської ради пред'явлено оригінали погосподарських книг села Вікторів за різні періоди років, де зазначено, що тип господарства, членами якого була ОСОБА_9 та сторони даного спору, значився «колгоспний двір», оскільки ОСОБА_9 була членом колгоспу.

Представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу ОСОБА_4 підтримала, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечила. Зазначила, що ОСОБА_2, на її думку, права власності на спірне будинковолодіння не набула, оскільки на час її поселення - в червні 1990 року господарство матері чоловіка - ОСОБА_9 не мало статусу «колгоспний двір». Представник ОСОБА_6 вважає, що спірне будинковолодіння після смерті ОСОБА_9 належить як спадкове майно тільки її сину - ОСОБА_4

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, представників сторін, представника Вікторівської сільської ради, перевіривши наявні матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до частково задоволення, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає.

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства про право на шлюб, розірвання шлюбу та визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Встановлено і з матеріалів справи вбачається, що поділ зазначеного у позовних заявах рухомих речей судом першої інстанції проведено без узгодження із сторонами їх вартості та без визначення у встановленому порядку їх дійсної вартості. Тому не можна дійти до висновку, що обраний судом першої інстанції варіант поділу рухомого майна відповідає вимогам закону та не порушує права якоїсь із сторін. У зв'язку із цим рішення суду у частині поділу рухомих речей не може бути залишено в силі.

В засіданні апеляційного суду сторонами узгоджено вартість придбаних у шлюбі речей, які заявлено до поділу.

При обранні варіанту поділу зазначеного вище майна колегія суддів виходить із рівності часток колишнього подружжя та частково враховує побажання сторін.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що судом не ділились між сторонами борги по кредитах, які вона брала особисто для придбання речей, колегія суддів відхиляє, оскільки вимога про поділ боргових зобов'язань стороною не заявлялася. Крім того, кошти були витрачені в шлюбі на придбання речей, які поділені між сторонами. Відомостей ж про те, що споживчі кредити на даний час залишаються непогашеними, немає.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2, суд першої інстанції, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, виходив з того, що не має підстав для висновку, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а тому ОСОБА_2 не має права на частку в праві сумісної власності на підставі статей 120, 123 ЦК УРСР. При цьому судом встановлено, що в період спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 істотно збільшилася вартість спірного житлового будинку, його якісних характеристик внаслідок спільних трудових і грошових затрат, а тому, відповідно до положень частини першої статті 62 СК України спірне будинковолодіння слід віднести до спільної сумісної власності сторін і таке підлягає поділу. Вирішуючи питання про варіанти поділу спірного будинковолодіння, суд виходив з того, що у спільне майно ввійшло первісне майно - житловий будинок, яке істотно поліпшилося за час шлюбу, а тому слід відійти від рівності часток, виділивши ОСОБА_4 у приватну власність 2/3 ідеальних часток, а ОСОБА_2 відповідно 1/3 ідеальну частку, залишивши спірний житловий будинок у спільній частковій власності.

Вважаючи цей висновок суду першої інстанції правильним, колегія суддів приймає до уваги таке.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Колегія суддів зауважує, що навіть якщо у зв'язку із наявністю в справі відповідних документальних доказів (виписок із погосподарських книг, довідок, в яких зазначено, що ОСОБА_9 була членом колгоспу і отримувала з 1984 року колгоспну пенсію) не погоджуватись з висновком суду про те, що тип господарства ОСОБА_9 не мав статусу «колгоспний двір», то по причині нетривалого часу перебування ОСОБА_2 у цьому господарстві до припинення існування «колгоспних дворів» згідно законодавства (з червня 1990 року, тобто з часу її вселення, і до 15.04.1991 року) та відсутність належних і допустимих доказів про значне збільшення в цей період за рахунок її коштів чи праці майна господарства, у позивачки-відповідачки не виникло право на частку у майні згаданого господарства.

Згідно довідки Вікторівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської області від 13.10.2017 р. № 1072/02.02.2-18 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 побудований за власні кошти ОСОБА_9 у 1970 році (а.с.90). ОСОБА_9 заповіла належне їй майно своєму сину - ОСОБА_4, який проживав у згаданому господарстві, і прийняв спадщину.

Частиною 1 статті 62 СК України визначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», майно, яке належало одному з подружжя може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом на тих підставах, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів правильно констатовано, що за час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 27 років в шлюбі мало місце істотне збільшення вартості спірного домоволодіння внаслідок ремонтних робіт, заміни дверей та вікон, спорудження господарських приміщень за кошти подружжя. Факт збільшення вартості спірного домоволодіння коштами і працею подружжя є безумовною обставиною для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання її права власності на частку цього домоволодіння.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що у неї виникло право не на 1/3 частку спірного житлового будинку, а на 1/2 частку, не ґрунтуються на нормах матеріального права і не підтверджені об'єктивними доказами, а тому колегія суддів їх відхиляє.

Також безпідставними є вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості встановлення нових вікон та дверей, оскільки подружжя здійснило ці покращення у житловому будинку в період перебування в шлюбі за спільні кошти, і це враховано при визначенні частки будинку, на яку у позивачки виникло право власності.

Розглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині поділу рухомого майна не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 В іншій частині оскаржене рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апелянтів відповідних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду від 15 січня 2018 року в даній справі в частині поділу рухомих речей скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про поділ спільного рухомого майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_4 у приватну власність:

- конвектор вартістю 1000,00 грн;

- трьохдверну шафу вартістю 2000,00 грн.;

- мебельна стінка вартістю 3000 грн;

- стіл-тумбу вартістю 1000 грн;

- порохотяг вартістю 1000 грн;

- холодильник «Норд» вартістю 500,00 грн;

- диван коричневого кольору вартістю 2 000, 00 грн.;

- одну подушку за 100 грн ,

- чотири крісла по 200 грн= 800 грн,

- ковдру за 400 грн,

всього майна на загальну суму - 11800 грн.

Виділити ОСОБА_2 із спільного майна подружжя у приватну власність:

- м'яку частину меблів (диван та два крісла) вартістю 3 600 грн.;

- диван зеленого кольору вартістю 2500,00 грн.;

- ковдри 2 шт. вартістю по 400,00 грн.=800 грн,

- подушки 5 шт. вартістю по 100,00 грн=500 грн,

- телевізор «Тошиба» вартістю 2000,00 грн.;

- холодильник «Веко» вартістю 2900, 00 грн.;

всього на загальну суму - 11 800, 00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови виготовлено 16 травня 2018 року.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: Р.Й. Матківський

Г.П. Мелінишин