Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 594/1416/15-ц

провадження № 61-9112св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Косар БогданІванович,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідач - відділ освіти Борщівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Борщівської районної державної адміністрації (далі - Борщівська РДА) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач не порушував вимог статті 56 Закону України «Про освіту», пункту 3.27 посадової інструкції заступника директора та пункту 3.13 статуту Глибочецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (далі - Глибочецька ЗОШ І-ІІІ ступенів), які передбачають обов'язок педагогічних працівників захищати учнів від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, оскільки він особисто не чинив психічного насильства стосовно учня ОСОБА_7. шляхом погроз фізичноговпливу, а коли тому наносила побої мати іншого учня, ОСОБА_6, то в класі він присутнім не був.

Позивач зазначав, що всупереч положенню частини третьої статті 49 КЗпП України при його звільненні не було враховано характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та попередньої роботи. Також вважав, що відповідач при його звільненні безпідставно не врахував пропозицій профспілкового комітету в частині застосування до нього такого виду дисциплінарного стягнення, як догана.

Позивач також зазначав, що звільнення є незаконним, просив стягнути середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яку він оцінив в 5 000 грн.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 10 травня 2016 року у складі судді Губіш О. А. позов задоволено частково.

Наказ начальника відділу освіти Борщівської РДА від 13 листопада 2015 року № 820-к про звільнення ОСОБА_3 визнано незаконним та скасовано.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів з 13 листопада 2015 року.

Стягнуто з відділу освіти Борщівської РДА на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 листопада 2015 року до 10 травня 2016 року в розмірі 14 784,99 грн, з відповідними утриманнями згідно із чинним законодавством.

Стягнуто з відділу освіти Борщівської РДА на користь ОСОБА_3 500,00 грн відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з відділу освіти Борщівської РДА судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 851,60 грн.

Рішення мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_3 відбулося без дотримання встановлених законом вимог, з порушенням встановленої трудовим законодавством процедури.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріалами справи повністю доведено як вину ОСОБА_3, так і причинний зв'язок між невиконанням ним трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали в результаті такого порушення. За вказаних обставин звільнення позивача із займаної адміністративної посади (заступника директора) на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку, заподіяної ним шкоди, обставин, за яких його (проступок) було вчинено, та попередньої роботи працівника, а також з урахуванням дотримання власником передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП України вимог повністю відповідає закону.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що орган управління освітою не мав повноважень щодо розслідування нещасного випадку, оскільки для цього не було певних умов: відмови керівника навчального закладу вчинити певні дії чи незгода потерпілого зі змістом або висновками акта про нещасний випадок за формою Н-Н (далі - акт Н-Н). Немає вини позивача у нещасному випадку, який стався з учнем ОСОБА_7, а також грубого порушення трудових обов'язків.

У листопаді 2016 року відділ освіти Борщівської РДА подав заперечення на касаційну скаргу, у яких просить касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що з 2 вересня 2002 року позивач ОСОБА_3 працював на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Наказом начальника відділу освіти Борщівської РДА від 13 листопада 2015 року № 820-к ОСОБА_3 звільнений з цієї посади за одноразове грубе порушення трудової дисципліни згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Як підстави звільнення в наказі зазначено доповідну записку членів комісії з приводу нещасного випадку в Глибочецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів 12 листопада 2015 року та подання директора школи від 12 листопада 2015 року № 196.

22 жовтня 2015 року в приміщенні кабінету 8-го класу школи на перерві після 3-го уроку учню було нанесено тілесні ушкодження матір'ю учня 7-го класу цієї ж школи ОСОБА_6

Комісія з розслідування нещасного випадку в школі не створювалась, а відповідна заява директора про необхідність створення такої комісії була направлена на адресу відділу освіти Борщівської РДА.

26 жовтня 2015 року начальник відділу освіти Борщівської РДА на підставі заяви директора Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_8 від 23 жовтня 2015 року, отриманої відділом 26 жовтня 2015 року, а також заяви бабусі неповнолітнього ОСОБА_7 від 23 жовтня 2015 року, отриманої відділом 26 жовтня 2015 року, видав наказ № 53-од, яким створено комісію з розслідування нещасного випадку в складі 5 осіб, з яких 4 - працівники відділу освіти та 1 - методист комунальної установи «Борщівський районний методичний кабінет», головою комісії визначений начальник відділу освіти.

Cтворена комісія цього ж дня приступила до розслідування нещасного випадку. У ході розслідування було отримано пояснення очевидців події: 9 учнів 8-го класу, заступника директора ОСОБА_3, вчителів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 28 жовтня 2015 року за результатами проведеного розслідування складено акт Н-Н, який цього ж дня було затверджено керівником відділу освіти.

Зі змісту акта Н-Н випливає, що в присутності вчителів та учнів 8-го класу ОСОБА_6 схопила ОСОБА_7 за вухо і, використовуючи нецензурну лексику, почала кричати на нього. Сказавши ОСОБА_3, щоб він приніс пояснення учнів, далі продовжувала свої дії. Згідно з поясненнями учнів 8-го класу ОСОБА_6 взяла ОСОБА_7 за шию та вдарила до стіни. Після нанесення останнього удару по обличчю припинила свої дії на прохання ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Комісія з розслідування нещасного випадку дійшла висновку про порушення заступником директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 статті 56 Закону України «Про освіту», пункту 3.13 статуту Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Також суд установив, що між учнем 8-го класу Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_7 та учнем 7-го класу ОСОБА_11 на ґрунті неприязних стосунків виник конфлікт з наміром перерости у бійку. Заступник директора ОСОБА_3 з метою врегулювання конфлікту відібрав письмові пояснення в учнів 7-го та 8-го класів.

22 жовтня 2015 року мати учня 7-го класу ОСОБА_11 з'явилася до школи з метою з'ясування обставин конфлікту. Зустрівши ОСОБА_6, яка розмовляла з класним керівником 7-го класу ОСОБА_10 в коридорі, заступник директора ОСОБА_3 втрутився в їх розмову, запевнивши, що конфлікт вичерпано, й запропонував ОСОБА_6 пройти з ним в учительську ознайомитися з письмовими поясненнями учнів. Після ознайомлення з поясненнями ОСОБА_6 почала наполягати на зустрічі з неповнолітнім ОСОБА_7, у зв'язку з чим пройшла з ОСОБА_3 до класу, де навчався ОСОБА_7

Як пояснив позивач ОСОБА_3, в розмову ОСОБА_6 з неповнолітнім ОСОБА_7, що проходила на підвищених тонах, будучи присутнім у класі, він не втручався, а коли ОСОБА_6 звернулася до нього з проханням принести в клас написані учнями пояснення, - вийшов до учительської. Після того, як повернувся до класу з письмовими поясненнями учнів, зі слів класного керівника ОСОБА_10 дізнався, що ОСОБА_6 застосувала до неповнолітнього ОСОБА_7 фізичну силу.

Аналогічні пояснення в ході розслідування нещасного випадку давали присутні під час інциденту вчителі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Такі ж показання вони дали під час їх допиту судом першої інстанції як свідків.

Очевидці події - учні 8-го класу ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_7 - в ході розслідування нещасного випадку пояснювали, що ОСОБА_3 був присутнім під час побиття ОСОБА_6 неповнолітнього ОСОБА_7, при цьому сидів за столом у класі, гойдаючись на кріслі.

Апеляційний суд також встановив, що внаслідок нанесених ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 попередньо було діагностовано закриту травму шийного відділу хребта, внутрішньошкірні гематоми шиї ззаду, втовчення лівої скроневої ділянки голови, рану лівої вушної раковини. При проведенні стаціонарного лікування встановлено такий діагноз: закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Забій шийного відділу хребта. Слизові кісти обох верхньощелепних пазух.

Вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2016 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, та притягнуто до кримінальної відповідальності у вигляді 150 годин громадських робіт. Вирок набрав законної сили.

Дисциплінарні стягнення у вигляді доган за неналежне виконання педагогічних обов'язків та неналежний контроль за діяльністю педагогічних працівників було застосовано до класних керівників 7-го та 8-го класів ОСОБА_20, ОСОБА_21 і до директора Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_8

Одночасно з позитивними характеристиками ОСОБА_3 як учителя трудового навчання, позивач, як такий, що обіймає адміністративну посаду, характеризується як людина конфліктна, зверхня, непривітна, зі складним характером.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про освіту», пункту 3.13 статуту Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів до обов'язків педагогічних працівників належить, в тому числі, захист дітей, молоді від будь-яких форм фізичного або психічного насильства.

Пунктами 1.5, 3.27 посадової інструкції заступника директора з навчально-виховної роботи Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів передбачено: особа, що займає цю посаду, повинна дотримуватись Конвенції про права дитини, керуватися Конституцією України, Законом України «Про освіту», а також дотримуватися етичних норм поведінки, які відповідають громадському статусу педагога в школі, в побуті, в громадських місцях.

Установивши, що заступник директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_3 допустив з'ясування стосунків матері одного з учнів з іншим неповнолітнім учнем, що не допустимо з точки зору професійної етики педагога, й будучи присутнім при з'ясуванні таких стосунків, що відбувалося на підвищених тонах, не захистив неповнолітнього учня від психологічного тиску, що чинила на нього ОСОБА_6 у присутності всіх учнів класу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_3 ознак порушення ним статті 56 Закону України «Про освіту», пункту 3.13 статуту Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, пункту 3.27 посадової інструкції заступника директора.

Пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України передбачено як одну з підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

У пунктах 22, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен встановити не тільки факт невиконання працівником трудового обов'язку, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно із статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Беручи до уваги характер вчиненого заступником директора ОСОБА_3 проступку, який полягає у свідомому невиконанні передбаченого законом обов'язку педагогічного працівника захищати учнів від будь-якого впливу фізичного та психічного насильства (невжиття заходів для припинення незаконних дій ОСОБА_6 з метою попередження негативних наслідків); обставини, за яких його вчинено, й зокрема те, що подія відбувалася у школі, в присутності усіх учнів класу і деяких вчителів; істотність наслідків порушення позивачем трудових обов'язків, а саме заподіяння шкоди здоров'ю дитини, відновлення якого вимагало додаткового часу та матеріальних затрат, а також відсутність об'єктивних обставин, які перешкоджали б можливості виконання позивачем своїх обов'язків, апеляційний суд, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Матеріалами справи повністю доведено як вину ОСОБА_3, так і причинний зв'язок між невиконанням ним трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали в результаті такого порушення. Звільнення позивача із займаної адміністративної посади (заступника директора) на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку, заподіяної ним шкоди, обставин, за яких його (проступок) було вчинено, та попередньої роботи працівника, а також з урахуванням дотриманням відповідачем передбачених статтями 147, 148, 149 КЗпП України вимог повністю відповідає закону.

Не зважаючи на те, що факт застосування ОСОБА_3 до неповнолітнього ОСОБА_7 психологічного насильства шляхом погроз фізичного впливу під час написання на ім'я позивача пояснень щодо існуючого з ОСОБА_11 конфлікту в ході судового розгляду не підтвердився, дії (бездіяльність) ОСОБА_3 мають вплинули на результати події, що мала місце з участю ОСОБА_6 та неповнолітнього ОСОБА_7, і є достатніми підставами для застосування до позивача як до особи, що обіймає адміністративну посаду, відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Не знайшли підтвердження доводи касаційної скарги щодо того, що орган управління освітою не мав повноважень щодо розслідування нещасного випадку, оскільки для цього не було певних умов: відмови керівника навчального закладу вчинити певні дії чи незгода потерпілого зі змістом або висновками акта Н-Н.

Так, порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з учнями під час навчально-виховного процесу, регулюється Положенням про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 31 серпня 2001 року № 616 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Положення керівник навчального закладу, одержавши повідомлення про нещасний випадок, зобов'язаний вчинити ряд невідкладних дій, в тому числі, протягом доби утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування нещасного випадку.

Пунктом 11 цього розділу визначено, що у випадку відмови керівника навчального закладу від утворення комісії з розслідування нещасного випадку і складання акта Н-Н, а також у разі незгоди потерпілого, його батьків або особи, яка представляє інтереси потерпілого, зі змістом або висновками акта Н-Н питання щодо розслідування нещасного випадку розглядають орган управління освітою вищого рівня, засновник (власник) навчального закладу у строк не більше десяти робочих днів з дня подання до них письмової заяви потерпілого, його батьків або особи, яка представляє інтереси потерпілого.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про кожний нещасний випадок, що трапився під час навчально-виховного процесу за обставин, що визначені в пункті 5 розділу I цього Положення, потерпілий або свідок нещасного випадку повинен повідомити безпосереднього керівника (учителя, вихователя, викладача, іншу особу, яка була присутня під час проведення заходів навчально-виховного процесу в навчальному закладі чи за його межами), який зобов'язаний: терміново організувати надання першої медичної допомоги потерпілому, у разі необхідності - його доставку до лікувально-профілактичного закладу; зберегти обстановку на місці в тому стані, в якому вона була на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров'ю тих, хто там перебуває, і не призведе до більш тяжких наслідків); повідомити про те, що сталося, керівника навчального закладу та особу, на яку покладено відповідальність за охорону праці, безпеку життєдіяльності в навчальному закладі.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Положення під час проведення розслідування нещасного випадку комісія повинна: з'ясувати обставини і причини нещасного випадку; отримати пояснення у потерпілого; виявити і опитати свідків та осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів з охорони праці та безпеки життєдіяльності; розробити заходи щодо усунення причин нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб; скласти акт Н-Н, згідно з додатком 1 до цього Положення у п'яти примірниках, який затверджується керівником навчального закладу. До акта Н-Н додаються пояснення свідків, потерпілого та інші документи щодо обставин нещасного випадку, наявності шкідливих і небезпечних факторів та медичний висновок про стан здоров'я потерпілого в результаті нещасного випадку.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що за наявності письмового звернення директора до відділу освіти з проханням провести розслідування нещасного випадку та за наявності письмової заяви законного представника потерпілого ОСОБА_7, орган управління освітою вищого рівня мав підстави для створення комісії та проведення розслідування нещасного випадку.

У матеріалах справи є заява директора Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів адресована начальнику відділу освіти, з проханням провести таке розслідування. При цьому, відсутність у цій заяві викладу обставин, за яких директор відмовилася від утворення комісії з розслідування нещасного випадку, для створення такої комісії керівником вищого рівня правового значення не має, оскільки відмова у створенні комісії може бути пов'язана не лише з діями, що полягають у написанні письмової заяви, як помилково вважає представник позивача, але й у бездіяльності, пов'язаній з не вчиненням керівником навчального закладу передбачених законом дій у передбачені законом строки, що й було встановлено судом першої інстанції в ході розгляду цієї справи.

Не передбачена Положенням і письмова форма відмови керівника навчального закладу в розслідуванні нещасного випадку. Прохання директора створити таку комісію вищим органом управління освітою відповідає пункту 3.26 посадової інструкції заступника директора Глибочецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, згідно з яким саме до обов'язків заступника директора школи входить з'ясування обставин нещасних випадків, які сталися з працівниками, учнями, що з урахуванням причетності до цього випадку самого ОСОБА_3 не давало б підстав вважати результати розслідування об'єктивними.

Доводи скарги щодо відсутності вини позивача та грубого порушення трудових обов'язків не знайшли свого підтвердження, оскільки відсутність ОСОБА_3 при побитті ОСОБА_6 неповнолітнього ОСОБА_7 не спростовує вини позивача в одноразовому грубому порушенні його трудових обов'язків як педагога, який обіймає адміністративну посаду, що в подальшому й призвело до негативних наслідків у вигляді нанесення ОСОБА_6 неповнолітньому учню школи побоїв.

При вирішенні справи апеляційний суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик