АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 1542 Головуючий суддя І інстанції Грищенко

Провадження № Суддя доповідач Карімова Л.В.

Категорія:

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Карімової Л.В.,

суддів Зазулинської Т.П., ЯциниВ.Б.,

при секретарі Коршун І.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційними скаргами прокуратури Дзержинського району міста Харкова та Державного Казначейства України на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області. Державного Казначейства України, треті особи: Дзержинський РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, відділення Державного Казначейства України в Дзержинському районі м. Харкова про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду з самостійними позовами до Дзержинського РВ ХГУ УМВС України в Харківській області, відділення Державного казначейства України в Дзержинському районі м. Харкова про стягнення на їх користь моральної шкоди: ОСОБА_1 - в сумі 80 000 грн., а ОСОБА_2- 200 000 грн. зобов’язавши відділення Державного казначейства України в Дзержинському районі м. Харкова видати їм зазначені суми відшкодування за рахунок державного бюджету.

Посилалися на те, що 07 лютого 2001 року Дзержинським РВ ХГУ УМВС України в Харківській області вони були притягнуті до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченому ч.2 ст. 229-1 КК України в редакції 1960 р.

При проведенні досудового слідства та судового розгляду вони не визнавали себе винними, неодноразово заявляли про фабрикацію кримінальної справи, подавали скарги на незаконність дій правоохоронних органів. Викладені в скаргах факти було підтверджено проведеними перевірками.

При цьому ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а ОСОБА_2 - у вигляді взяття під варту, у зв'язку з чим вона була позбавлена свободи протягом п’яти місяців.

Постановою старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ХГУ УМВС України в Харківській області від 24 липня 2006 року кримінальну справу за їх обвинуваченням було закрито за недоведеністю участі у вчиненні злочину, тобто з реабілітуючи підстав.

На підставі вимог ст. 1176 ЦК України, ст.ст. 2.4.13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” позивачі вважають, що мають право на повну реабілітацію та відшкодування моральної шкоди.

Зазначали, що в результаті незаконного притягнення їх як обвинувачених

підсудних по кримінальній справі, вони зазнали суттєвих моральних втрат, були істотно порушені нормальні життєві стосунки та зв’язки, вони були позбавлені взаємного спілкування та підтримки.

Крім того факт притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 було доведено до відома громадськості, що негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми. Він не міг надавати достатньої уваги та турботи малолітньому сину ІНФОРМАЦІЯ_1, що негативно відобразилося на стосунках з дружиною та призвело до розірвання шлюбу.

ОСОБА_2 також посилалася на те, що тривалий час (понад 5 місяців) вона зазнала психологічного стресу від незаконного позбавлення свободи, втратила роботу , за станом здоров’я змушена була лікуватися.

Ухвалою судді від 07.03.2007 р. позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були об’єднані в одне провадження.

При розгляді справи ухвалами районного суду у якості співвідповідачів по справі були залучені: Державне казначейство України, Харківське міське управління ГУМВС України в Харківській області.

Ухвалою суду від 23.01.2009 р. представника прокуратури Дзержинського району м. Харкова було допущено до участі у справі для представництва інтересів держави в особі Державного казначейства України.

Представники відповідачів та третіх осіб позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не визнали, посилаючись на те. що позивачами не надано доказів на підтвердження завданої їм моральної шкоди в розмірі заявлених ними позовних вимог та не надано належних та допустимих доказів щодо спричинення такої шкоди.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. З Державного казначейства України стягнуто компенсацію моральної шкоди: на користь ОСОБА_1 - в розмірі 15 000 грн., а на користь ОСОБА_2 - 70 000 грн.

На це рішення суду Державним казначейством України та прокуратурою Дзержинського району м. Харкова подані апеляційні скарги про його скасування та постановлення нового рішення про відмову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні їх позовних вимог у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю тих обставин, які суд вважав встановленими.

В апеляційній скарзі прокуратури Дзержинського району м. Харкова міститься посилання на те, що судом не враховано, що позивачами не надано будь-яких доказів, що підтверджують факт завдання їм моральної шкоди або порушення їх життєвих зав’язків. З вини позивачів не було проведено судово-психологічна експертиза, що призначалася судом, а останнім не наведено відповідних мотивів щодо стягнення на користь позивачів моральної шкоди у визначеному розмірі.

В апеляційній скарзі Державного казначейства України крім вищевказаних доводів міститься посилання на те, що незаконність дій органів досудового слідства щодо застосування до позивачів запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з урахуванням вимог кримінально - процесуального законодавства України повинна бути встановлена в загальному порядку відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, що не було зроблено в суді першої інстанції.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з наступного.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необґрунтованим притягненням їх до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 229-1 КК України ( в ред.,1960 р.) та обранням щодо ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за період лютого-липня 2001 року, що призвело до порушення її нормальних життєвих зав’язків, а також тривалість перебування позивачів під слідством та судом з 12.03.2001 р. до 24.07.2006 р., підтверджуються матеріалами кримінальної справи, яка була закрита за відсутністю у діях позивачів складу злочину ( за п. 2 ст. 6 та ч.2 ст. 213 КПК України).

Судова колегія вважає, що такий висновок районного суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом встановлено, що постановою слідчого СВ Дзержинського РВ ХГУ УМВС України в Харківській області від 08 лютого 2001 року було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 229-1 КК України. Постановою СВ Дзержинського РВ ХГУ УМВС України в Харківській області від 27.02.2001 р. порушено кримінальну справу за ознаками ч.2 ст. 229-1 КК України та змінено кваліфікацію дій ОСОБА_2 за цією статтею, а 12.03.2001 р. обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, яка була змінена у липні 2001 р. на підписку про невиїзд.

02.03.2001 р. обвинувачення по даній справі за вказаною статтею було пред'явлено й ОСОБА_1 та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця проживання. У відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовані й такі слідчі дії як обшук житла.

Постановою старшого слідчого СВ Дзержинського РВ ХГУ УМВС України в Харківській області від 24 липня 2006 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закрито за недоведеністю участі у вчиненні злочину, тобто з реабілітуючи підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1 Закону України ,.Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Судом першої інстанції обґрунтовано на підставі ст. 2 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” визначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з закриттям щодо них кримінальної справи за недоведеністю їх участі у вчиненні злочину.

Судом першої інстанції на підставі досліджених матеріалів справи та вимог ст.. 4 вказаного Закону також зроблений обґрунтований висновок про те,, що внаслідок слідчих дій при розслідуванні кримінальної справи позивачам завдано моральну шкоду у вигляді тривалого перебування під слідством та судом, застосування запобіжних заходів ( у тому числі й як обвинувачених) позбавив їх можливості організовувати життя на свій розсуд, вони зазнали суттєвих моральних втрат, були істотно порушені нормальні життєві стосунки.

Відповідно до ч.1 ст. 4. ч.2 ст. 13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” суд визначає розмір моральної шкоди, яка відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету.

Судом першої інстанції правомірно стягнута моральна шкода на користь позивачки держави в особі Державного казначейства України - державного органу, повноваженого на розпорядження державними коштами, що передбачено і Законом 'країни „Про державний бюджет на 2009 рік”.

Між тим судова колегія вважає, що розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів, визначена судом першої інстанції без достатнього урахування встановленого обсягу порушених прав кожного з позивачів, наданих сторонами доказів та в межах, встановлених цивільним законодавством і є завищеним.

Виходячи з вимог ч.ч.2 та 3 вказаного Закону щодо мінімального розміру відшкодування за кожен місяць перебування під слідством та судом та розміру мінімальної заробітної плати в сумі 744 грн. (згідно Законів України від 26.12.2008 р. № 835-У1 та від 20. і 0.2009 р. .У 1646-3’1). судова колегія вважає, що розмір моральної шкоди, який стягнутий судом першої інстанції на користь позивачів, підлягає зменшенню: на користь ОСОБА_1 - до ’. 0 000 грн.. а на користь ОСОБА_2 - до 50 000 грн.

Доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду першої інстанції і їм дана належна правова оцінка, висновків суду апеляційні скарги не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303. 304 ,п. З ч. 1 ст. 307. ст.ст. 309. 313,314. 316.317,319 ЦПК України, судова колегія.

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2010 року змінити, зменшивши розмір стягнення з Державного Казначейства України ( за рахунок коштів держбюджету) у відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 - до 10 000 (десять тисяч і грн.. а на користь ОСОБА_2 - до 50 000 (п'ятдесят тисяч грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: