ПОСТАНОВА

Іменем України

11.05.2018року м. Кропивницький

Справа № 401/2836/17

Провадження № 22-ц/781/689/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання Івченко Ю.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

відповідач – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5, від імені якого діє представник – адвокат ОСОБА_6, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області (суддя Кадегроб С.М.) від 29 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 19 серпня 20117 року в сумі 295700 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за умовами укладеного договору позики відповідач зобов’язався повернути отримані в позику кошти в сумі 295700 грн. в строк до 25 жовтня 2017 року. Але свої зобов’язання не виконав.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2018 року позов задоволено повністю. Суд постановив Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 19 серпня 2017 року в сумі 295700 грн.) та понесені витрати на оплату судового збору в сумі 2957 грн., а всього 298657 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що факт письмова розписка відповідача про отримання позики є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.Отже вона є належним та допустимим доказом існування між сторонами відносин позики а також підтверджує факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_5, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційного зводяться до того, що суд неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, визнанні судом встановленими обставини справи не є доведеними, суд порушив норми процесуального права. Так суд не звернув уваги, що позовна заява містить лише твердження про факти, але містить інформації про обставини за яких нібито було укладено договір, обставини при яких відбувалася передача коштів відповідачу та складання ним розписки. Замість залишення позовної заяви без руху, як це передбачено ст. 119 ЦПК України, суд відкрив провадження у справі. Суд не звернув уваги, що текст розписки надрукований, підпис позичальника ніким не посвідчений, в тексті розписки відсутні відомості про паспортні дані особи, місце її складання. Відсутні також докази того, що підпис на розписці належить відповідачу. Розписка є фальшивою так, як договір позики між ним і позивачем ніколи не укладався. Всупереч положенню ч. 4 ст. 81 ЦПК України суд не зобов’язав позивача надати докази вчинення правочину. Позивач не заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, хоча відповідач за певних умов був готовий сприяти у її проведенні. Суд належним чином не мотивував своє рішення.

Позивач надіслав суду відзив на апеляційну скаргу в якому вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги оскільки представлена ним суду розписка, яку йому видав відповідач, являється належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом існування боргових зобов’язань відповідача перед ним.

У судове засідання відповідач особисто не з’явився. Представник відповідача, адвокат ОСОБА_6, підтримав вимоги апеляційної скарги та доводи,наведені на її обґрунтування.

Він пояснив, що оскільки позивач мав довести наявність обставин, якими обґрунтовано його вимоги, то саме він мав надати докази, які прямо доводять надання відповідачем розписки позивачу та належність йому виконаного на ній підпису.

Позивач також особисто в судове засідання не з’явився. Його представник, адвокат ОСОБА_7, доводи і вимоги апеляційної скарги не визнав. Просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, законність і обґрунтованість судового рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі обставини.

Відповідно до наданого позивачем оригіналу розписки, 19 серпня 2017 року в м. Світловодськ ОСОБА_5, код НОМЕР_1, НОМЕР_2, отримав у ОСОБА_4 гроші в сумі 295700 грн., які зобов’язався повернути до 25 жовтня 2017 року.

Суд також встановив, що відповідач свої зобов’язання повернути кошти не виконав.

Відповідач оспорює правильність встановлення судом обставин, які мають значення для справи, а саме вважає, що вони не є доведеними позивачем.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Одним із принципів цивільного судочинства є принцип змагальності (як ст. 10, 60 ЦПК України, у редакції Закону України № 1618-VI, так і ст. 12, 81 ЦК України в редакції Закону України № 2147-VIII) суть якого зводиться до того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а сторони, маючи рівні права та можливості щодо подання доказів, їх дослідженні та доведеності перед судом їх переконливості, зобов’язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

Під час розгляду справи про стягнення боргу за договором позики позивачем підлягає доказуванню наступні обставини: досягнення між сторонами в належній формі домовленості з усіх істотних умов договору; передача позикодавцем у власність позичальнику грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками; обставини невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань щодо повернення позики; розмір боргу. Натомість на відповідача, який заперечує проти позову, покладається процесуальний обов’язок доказування обставин, якими обґрунтовані його заперечення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі грошей.

Аналізуючи зміст норм ст. 1047 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, від 12 квітня 2017 року № 6-487цс17 та інших.

На підтвердження укладення договору позики і його умов позивач надав суду світлокопію (а.с. 3), а згодом і оригінал розписки ОСОБА_8 (а.с. 60).

Досліджуючи боргову розписку, суди встановив, що вона містить персональні дані відповідача (прізвище, власне ім’я, по батькові, серія та номер паспорта громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків,), а також підпис із зазначенням прізвища та ініціалів його виконавця, які відповідають персональним даним відповідача. Ця розписка також містить відомості про отримання відповідачем 19 серпня 2017 року в м. Світловодську від ОСОБА_4 (позивача по справі) грошей в сумі 295700 грн. та його зобов’язання повернути вказану суму грошових коштів до 25 жовтня 2017 року.

Таким чином подана позивачем розписка підтверджує, що сторони по справі у передбаченій законом формі дійшли згоди щодо предмета договору позики, суми позики, строку її поверненняпозичальником.

Крім того, факт надання відповідачем вказаної розписки позивачу підтверджує отримання ним від позивача грошових коштів у вказаній у розписці сумі.

Суд, керуючись положеннями ч. 2 ст. 1049 ЦК України, обґрунтовано визнав вказану розписку належним, допустимим та достатнім доказом у справі, який підтверджує наявність між сторонами правовідносин позики.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність посвідчення підпису позичальника так, як законодавством не встановлено спеціальних вимог що форми розписки чи посвідчення третіми особами підпису її видавця.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача про фальшивість розписки та невиконання позивачем вимог процесуального законодавства про доведеність доказами факту належності відповідачу підпису в розписці.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину (в тому числі договору), яка може бути спростована заінтересованими особами.

Наявність встановленої законом презумпції правомірності договору звільняє його сторони від обов’язку доведення його дійсності. Натомість на особу, яка заперечує цю презумпцію, покладається тягар доказування недійсності договору.

Заперечуючи факт укладення договору та видання позивачу в підтвердження цього факту розписки, відповідач мав надати суду належні і допустимі докази, які б достовірно вказували на те, що боргова розписка видана не ним, а від його імені іншою особою.

Проте, відповідач не виконав свого обов’язку і жодних доказів на підтвердження своїх заперечень на позов суду не надав.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК).

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ч. 2 і 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Виходячи із змісту ст. 545 ЦК України а також враховуючи, що борговий документ (розписка) знаходиться у позивача, зустрічних розписок про повернення позики позивач відповідачу не видавав, суд дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що відповідач не повернув позивачу позику у визначений договором строк, тобто до 25 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі відшкодувати збитки.

При встановлені фактичних обставин справи судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права, а при ухваленні судового рішення правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Залишити вимоги апеляційної скарги ОСОБА_5, від імені якого діє представник – адвокат ОСОБА_6 без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 15 травня 2018 року

Головуючий О.Л. Карпенко

Судді: А.М. Головань

ОСОБА_3