АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року м. Херсон

Номер справи: 653/2438/17

Номер провадження: 22-ц/791/711/18

Апеляційний суд Херсонської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Бездрабко В.О.,

Приходько Л.А.,

секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2018 року, постановлене під головуванням судді Венглєвської Н.Б., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Щасливцевська сільська рада про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 29 листопада 2002 року по 26 жовтня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає з нею. Позивач вказує, що у м.Сімферополь Автономної Республіки Крим проживає її бабуся, до якої вона має намір з'їздити з сином в літній період, однак відповідач не надає згоди на виїзд сина за кордон. Позивач просила суд надати їй дозвіл на виїзд ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та перетин кордону з Російською Федерацією та /або Автономною Республікою Крим без дозволу (згоди) батька дитини ОСОБА_2 строком у два роки; дозволити ОСОБА_3 або її офіційному представнику без згоди батька ОСОБА_2, оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітнього ОСОБА_4 за межі України.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Надано дозвіл ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженці м. Сімферополь, АР Крим, на виїзд дитини - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Генічеськ, Херсонської області, за межі України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, в Автономну Республіку Крим на період у три місяці з дня набрання рішенням законної сили. Надано дозвіл ОСОБА_3 на оформлення паспорта/проїзного документа для виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди ОСОБА_2.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує, що позивачкою не доведено необхідність виїзду дитини до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги його заперечення щодо неможливості гарантування дитині безпеки під час її перебування на вказаній території. Посилаючись на те, що судом неповно досліджено обставини справи та неправильно оцінено докази надані сторонами, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу надійшов до апеляційного суду після виходу суду з нарадчої кімнати. У відзиві ОСОБА_3 вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги вважає рішення законним та обґрунтованим та просить його залишити без змін.

Відповідно до п. 8, 9 ч.1 розд. XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Херсонської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 3 жовтня 2017 року.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, тому колегія суддів, відповідно до положень ст.372 ЦПК, вважає за можливе розглянути справу.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що в судовому засіданні позивачем доведено необхідність виїзду дитини за межі адміністративного кордону до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим для відпочинку та оздоровлення, а також в метою зустрічі з родичами та підтримання родинних відносин з ними, що у свою чергу може позначитися на здоров'ї дитини, її психологічному і моральному стані в кращу сторону.

Однак погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він зроблений через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного її вирішення.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в період з 29.11.2002 року по 26.10.2016 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу між батьками проживає разом з матір'ю.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно до п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 в'їзд на тимчасово окуповану територію України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб пунктами 3-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57.

Виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Правила перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не обґрунтовано необхідність виїзду дитини до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.

Посилання позивача на необхідність виїзду для оздоровлення не підтверджено жодними доказами необхідності оздоровлення саме в Автономній Республіці Крим, при тому, що сама позивач проживає в с.Щасливцево Генічеського району Херсонської області, що знаходиться на березі Азовського моря. Позивачем не зазначено де вона має намір проживати, не доведено що у її бабусі ОСОБА_6 є власне житло та належність умов проживання для дитини.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, в яких відповідач зазначає, що окупована територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою територією України внаслідок збройної агресії Російської Федерації і виїзд дитини на окуповану територію не може гарантувати безпеку дитині, яка не перебуває під захистом держави.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи відповідача, що в даному випадку дозвіл на виїзд дитини призведе до порушення ст.3 Конвенції про права дітей, в якій зазначено, що держава гарантує дитині захист та піклування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині надання дозволу ОСОБА_3 на виїзд сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України в Автономну Республіку Крим без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 на період у три місяці з дня набрання рішенням законної сили, підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає інтересам дитини та ухвалене через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав доведеними.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо безпідставності задоволення вимоги про надання дозволу ОСОБА_3 на оформлення паспорта/проїзного документа для виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2.

Так, відповідно до п.1 ч.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 1001) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються: особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою. Якщо батьки не перебувають у шлюбі, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюється на підставі заяви-анкети того з них, з ким проживає особа.

Позивач не надала суду доказів заперечення ОСОБА_2 щодо оформлення дитині ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, доказів її звернення до територіальних органів/ територіальних підрозділів Державної міграційної служби, з заявою про видачу дитині паспорта громадянина України для виїзду за кордон та доказів відмови повноважних органів у видачі вказаного документа з підстав заперечення батька на оформлення паспорту дитині.

Таким чином, позовні вимоги про надання дозволу ОСОБА_3 на оформлення паспорта/проїзного документа для виїзду за межі України неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди батька ОСОБА_2, є необґрунтованими, оскільки позивачкою не доведено порушення її прав та прав її дитини.

Посилання суду першої інстанції на Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою кабінету Міністрів від 31 березня 1995 року № 231, є юридично безпідставним, оскільки вказана Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів № 682 від 26.11.2014 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини 1 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в апеляційній інстанції в сумі 960 гривень.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.2,4 ч.1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 лютого 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову.

Сягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 960 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В.Вейтас

Судді: В.О.Бездрабко

Л.А.Приходько

Повне судове рішення складено 11 травня 2018 року

Суддя: І.В. Вейтас