КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-31449/08 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
У Х В А Л А
Іменем України
"26" листопада 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративногосуду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Василенка Я.М., Горбань Т.І.,
при секретарі: Іващенко О.Р.,
розглянувши апеляційні скарги відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа – Управління Служби безпеки України у м. Києві, про зобов’язання провести перерахунок пенсії, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Управління Служби безпеки України у м. Києві, про зобов’язання провести перерахунок пенсії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2008 року – позов задоволено.
На вказану постанову відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процессуального права.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, а тому не може прийняти доводи відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач – ОСОБА_2 був звільнений в запас наказом Голови СБУ від 30.10.2006р. № 1685-ос у відповідності до п. «а» ст. 65 та п. «б» ст. 66 «Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України» за станом здоров’я.
Відповідач відмовив у перерахунку пенсії позивачу посилаючись на норми статті 40, п. 30 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта (відповідача) не можуть прийняті до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, колегія суду звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007р. № 6-рп/07 у справі № 1-29/2007, в якому зазначається наступне.
Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв'язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
За висновками Конституційного Суду України зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст. 1, ст. З, ч. 2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 8, ч. 1 ст. 19, ст. 21, ст. 22, п.1 ч.2 ст. 92, ч. І, 2, 3 ст. 95 Конституції України.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців»від 04.04.2006 року № З591-IV внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»від 09.04.1992 року, зокрема, викладено у новій редакції статтю 43 Закону, змінено його назву - «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Станом на жовтень 2006 року, час звільнення позивача, частина 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» передбачала, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.
Як встановлено судом, після внесення змін до Закону від 04.04.2006 року і до дня звільнення позивача та призначення йому пенсії з жовтня 2006 року законодавчим органом не було внесено змін до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а тому при призначенні пенсії позивачу відповідачу слід керуватись діючою на той час редакцією даного Закону, яка не передбачала будь-яких обмежень при нарахуванні та обчисленні пенсії щодо видів грошового забезпечення та строку, за який береться додаткове грошове забезпечення.
Отже, колегія суддів аналізуючи норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та «Про Державний бюджет України на 2006 рік» вважає, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» є спеціальними в частині призначення та виплати відповідної пенсії по відношенню до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а отже мають відповідний пріоритет у застосуванні.
Крім того, Закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
А також, після внесення змін до Закону від 04.04.2006 року і до дня призначення йому пенсії, законодавчим органом не було внесено змін до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а тому при призначенні пенсії позивачу відповідачу слід керуватись діючою на той час редакцією даного Закону, яка не передбачала будь-яких обмежень при нарахуванні та обчисленні пенсії щодо видів грошового забезпечення та строку, за який береться додаткове грошове забезпечення.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що відповідач – суб’єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий – суддя: Я.С. Мамчур
Судді: Т.І. Горбань
Я.М. Василенко
Ухвалу складено у повному обсязі 30.11.2009.