АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року м. Чернівці справа № 725/3024/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Кулянди М.І., Яремка В.В.

секретар Ковальчук Н.О.

за участю: позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника Служби у справах дітей Чернівецької міської ради Сабадаш Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Іщенка І.В.,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Посилався на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 березня 2012 року, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначав, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року було визначено місцем проживання сина ОСОБА_6 місце проживання його матері ОСОБА_3, відібрано дитину від батька та стягнуто з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_6

Однак, протягом п'яти років їхній з відповідачкою малолітній син ОСОБА_6 проживає разом з ним в м. Чернівці, навчається в ЗОШ №2 та знаходиться на його утриманні.

Матір ОСОБА_3 участі в матеріальному утриманні дитини не приймає, та враховуючи віддаленість одне від одного їхніх місць проживання інколи спілкується із сином по скайпу.

Просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 з ним та стягнути з відповідачки ОСОБА_3 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 січня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено.

Визначено місцем проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі 1/4 від усіх видів її заробітку, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 13 липня 2017 року.

На дане рішення суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що при ухваленні рішення судом порушені норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Зазначає, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року було визначено місцем проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_6, місце проживання його матері ОСОБА_3; відібрано її сина ОСОБА_6 від його батька ОСОБА_1 і повернуто матері - ОСОБА_3, та стягнуто з ОСОБА_1 на утримання сина аліменти.

Таким чином, спір між нею та ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання їхнього сина ОСОБА_6 вже вирішений в судовому порядку, і рішення суду набрало законної сили. Рішення суду тривалий період часу не виконується, оскільки позивач ОСОБА_1 протиправно утримує сина у себе та ухиляється від виконання рішення суду.

Окрім того вказує на те, що задовольняючи вимогу про стягнення аліментів, суд першої інстанції, не врахував вимоги ч.4 ст.273 ЦПК України (ч.2 ст.223 ЦПК України в редакції, що діяла на момент розгляду справи), відповідно до яких перед тим, як пред'явити позов до неї про стягнення аліментів, ОСОБА_1 повинен був звернутися до суду з позовом про звільнення його від сплати аліментів стягуваних на її користь.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року визначено місцем проживання малолітнього ОСОБА_6, місце проживання його матері ОСОБА_3, відібрано дитину від батька та стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6

Виконавчі дії з виконання даного заочного рішення проводилися із залученням Служби у справах дітей Чернівецької міської ради та психолога, однак закінчувалися тим, що дитина категорично відмовлялася йти до матері та проживати разом з нею.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС Чернівецького МУЮ від 21 березня 2014 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська про відібрання дитини, у зв'язку з категоричною відмовою малолітнього ОСОБА_6 зустрітися із стягувачем (а.с.19).

З акту державного виконавця від 21 березня 2014 року, складеного у присутності психолога та представника Служби у справах дітей Чернівецької міської ради вбачається, що на запитання психолога: «Де він хоче проживати?», - ОСОБА_6 чітко зазначив, що у Чернівцях з батьком (а.с.20).

Висновками виконавчого комітету Чернівецької міської ради як органу опіки та піклування від 10 липня 2014 року визначено, що малолітній ОСОБА_6 проживає в сім'ї батька, має окреме місце для сну, відпочинку, ігор, навчання, є все необхідне для нормального фізичного та духовного розвитку. Дитина доглянута, охайна, відвідує ДНЗ №7, батько належним чином займається вихованням сина, мати дитину в закладі не відвідує. Батько постійно займається лікуванням сина, стосунки між ними гармонійні та позитивні. Батько ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльність, має постійний дохід, матеріально забезпечує дитину всім необхідним. За даним висновком прийнято рішення про доцільність проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком, не порушуючи права матері брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною (а.с.47-49).

Висновками виконавчого комітету Чернівецької міської ради як органу опіки та піклування від 25 жовтня 2017 року визначено, що малолітній ОСОБА_6 протягом п'яти років проживає разом з батьком, який піклується про сина, матеріально утримує та займається його вихованням. Хлопчик навчається в 4 класі Чернівецької ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 ім. Ю. Федьковича. Відповідно до характеристики зі школи, дитина має загальний добрий розвиток, навчається в повну міру своїх сил, доброзичливий, уважний, батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_8 приділяють належну увагу вихованню та навчанню малолітнього, приймають активну участь в покращенні умов для навчання і виховання дитини. Мати дитини ОСОБА_3 неодноразово запрошувалася на засідання комісії рекомендованими листами, однак не приїхала. Малолітній ОСОБА_6 з 2013 року проживає в сім'ї батька разом із його цивільною дружиною ОСОБА_8 та її донькою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, має окреме місце для сну, відпочинку, ігор, навчання. Малолітній ОСОБА_6 написав заяву, що бажає проживати з батьком, називає ОСОБА_8 мамою ОСОБА_8, а ОСОБА_4 сестрою. За даним висновком прийнято рішення про доцільність проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком, не порушуючи права матері брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною (а.с.87-88).

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.6 ст.7 СК України рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.

За змістом ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей зобов'язує суд надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

У вітчизняному законодавстві також закріплено відповідні положення щодо забезпечення права дитини на власну думку.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.

Малолітній ОСОБА_6 пояснив в судовому засіданні суду першої інстанції, що він проживає зі своїм батьком вже п'ять років, матір йому дзвонить дуже рідко і коли її бачив останній раз не пам'ятає. Просив щоб його залишили проживати з батьком.

На час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 виповнилося ІНФОРМАЦІЯ_3.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року № 789-ХІІ визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 вказував, що син ОСОБА_6 проживає разом з ним вже п'ятий рік, він належним чином виконує свої батьківські обов'язки, має самостійний дохід, належні умови для його проживання, піклується про його здоров'я та слідкує за освітнім рівнем. Син і далі висловлює бажання проживати з батьком.

В той же час, відповідач ОСОБА_3 не довела, що саме в інтересах сина вона бажає змінити місце проживання останнього та його усталений побут.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Принцип «найкращих інтересів дитини», що випливає також і з Декларації, є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що проживання ОСОБА_6 разом із батьком виключає можливість спричинення дитині душевної травми, зайвих хвилювань, нервування, які можуть виникнути у зв'язку з передачею сина поза його волею матері, необхідністю пристосовуватись до організації свого життя, навчання, спілкування за місцем проживання матері.

Проживання сина з батьком, буде відповідати принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи, і не позбавляє матір дитини права на спілкування та участь у вихованні дитини.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір між нею та ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання їхнього сина ОСОБА_6 вже вирішений в судовому порядку, і рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже, за змістом п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України тотожність позовів, що є підставою для закриття провадження у справі, означає, що вони мають однаковий предмет, підстави і суб'єктний склад. Позови, які співпадають лише за предметом і суб'єктним складом, але заявлені з інших підстав не є тотожними.

Як вбачається з матеріалів справи, що 7 серпня 2013 року Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська було винесено заочне рішення між тими самими сторонами, яким було визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, 21 серпня 2007 року, разом з матір'ю ОСОБА_3

Проте, колегія суддів вважає, що з часу постановлення Дніпровським районним судом судового рішення змінилися обставини, що впливають на вирішення спору. Так, протягом всього часу після постановлення рішення дитина проживає разом з батьком ОСОБА_1 Мати ОСОБА_3 практично з дитиною не спілкується, участі у вихованні не приймає та не цікавиться її розвитком. На засідання служби у справах дітей Чернівецької міської ради не приїжджала. Неповнолітня дитина ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції висловив своє бажання проживати разом з батьком.

В своїй апеляційній скарзі відповідачка переважно посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправомірні дії державного виконавця, і не посилається на докази, які б спростовували висновок суду про доцільність місця проживання малолітнього сина разом з батьком.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Однак не можна погодитись з висновками суду першої інстанції у частині стягнення аліментів з відповідачки ОСОБА_3 з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.181,191 СК України з того з батьків, хто проживає окремо від дитини, за рішенням суду стягуються аліменти на утримання дитини від дня пред'явлення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів з відповідачки ОСОБА_3 на утримання сина, суд першої інстанції виходив з того, що син проживає разом з батьком та знаходиться на його утриманні.

Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов неповно з'ясувавши обставини справи, що мають значення для справи, та порушуючи норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову у зазначеній частині.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2016 року, було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 17 січня 2013 року (а.с.26-36).

Частиною 4 ст.273 ЦПК України визначено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За таких обставин пред'явлення позивачем ОСОБА_1 позову про стягнення з відповідачки аліментів на утримання сина можливе тільки після пред'явлення ним позову, і набрання рішенням законної сили, про припинення стягнення з нього аліментів на користь відповідачки по заочному рішенню Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 серпня 2013 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що дана справа непідсудна Першотравневому районному суду м. Чернівці, оскільки зареєстроване місце проживання відповідачки м. Кам'янське (Дніпродзержинськ) є безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст.109 ЦПК України (яка була чинною на момент пред'явлення позову) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування.

Частиною ч.1 ст.110 ЦПК України (яка була чинною на момент пред'явлення позову) позови про стягнення аліментів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Як вбачається з тексту позовної заяви, що позивач пред»явив до суду дві позовні вимоги, а саме, про визначення місця проживання дитини та про стягнення аліментів. По такій категорії справ, як стягнення аліментів, встановлена альтернативна підсудність.

Право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом територіальної підсудності і правилом альтернативної підсудності, підсудна справа, належить виключно позивачеві (ч. 14 ст. 110 ЦПК).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 січня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів скасувати.

В задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 травня 2018 року.

Головуючий /підпис/ Н.К. Височанська

Судді : /підпис/ М.І.Кулянда

/підпис/ В.В.Яремко