ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
01.08.06 Справа № 3/269ад.
Суддя Доманська М..Л., при секретарі судового засідання Буймирській О.В., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до Комунального підприємства "Трамвайно-тролейбусного управління", м. Стаханов Луганської області
про стягнення 9228 грн. 58 коп.
в присутності представників сторін:
від позивача – Сизова М.П. (дов. від 10.01.06 № 03-05/2),
від відповідача –Іванов М.Є. (дов. від 12.06.06 № 12/06)
в с т а н о в и в:
Суть спору: заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь держбюджету України суми несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання 4 % нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році в розмірі 9228 грн. 58 коп.
Згідно з довідкою головного управління статистики у Луганській області від 14.06.06 № 13-48/2357 повним найменуванням відповідача слід вважати: Комунальне підприємство " Стахановське трамвайно-тролейбусне управління".
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 20.07.06 по 01.08.06.
Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Запереченням на позовну заяву від 21.06.06 № 129, зданим до суду 22.06.06, відповідач проти позову заперечує з огляду на наступне:
- відповідач приймає необхідні заходи для створення робочих міст для інвалідів, ніколи не відмовляє інвалідам у працевлаштуванні, необхідна інформація органам влади, державній службі зайнятості, позивачу надається;
- позивачем невірно розрахований норматив чисельності інвалідів; має місце явне завищення нормативу; Закон України "Про автомобільний транспорт (ст.ст.1,19) в редакції 2005 року повністю розповсюджується на спірні відносини, але держава не доводила до нашого відома нормативи робочих міст для інвалідів згідно з нормами цього закону;
- доводити нормативи робочих міст лежить повністю на державі та органах місцевого самоврядування;
- на підприємство Закон не покладає обов'язку працевлаштовувати інвалідів
- причина не проведення атестації робочих місць –несплата субвенцій з державного бюджету, після отримання яких тільки й можливо проводити атестації;
- придатні для інвалідів робочі міста реально створені, і таких робочих міст більш ніж треба; атестація - це лише формальний привід ще раз стягнути з управління гроші за атестацію;
- доводи позивача про обов'язковість атестації необґрунтовані та не відповідають діючому законодавству, законом ця атестація не передбачена;
- плата за атестацію - добровільний платіж, і не може бути обов'язковим для платника згідно Закону України "Про систему оподаткування"; атестація - справа добровільна, а в обов'язковому порядку може проводитись за ініціативою і за рахунок зацікавлених державних органів влади, але ніяких ініціатив від них з цього питання не надходило.
Сторони не досягли примирення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".
Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2005 рік (а.с.12) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –98 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –452,2 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштоване у 2005 році 2 інваліда та необхідно було працевлаштувати у 2005 році 4 інваліда, підприємство мало перерахувати штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік у сумі 9228 грн. 58 коп.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767 (далі - Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).
Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році - 9228 грн. 58 коп..
Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві.
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, органами державної служби зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів у 2005 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування інвалідів, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів у І півріччі 2005. Лише Управлінням праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради на підприємство відповідача був направлений 1 інвалід для працевлаштування після отримання від відповідача відповідної інформації у ІІ півріччі 2005 року. Так, з довідок Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради від 19.05.06 № 2349, від 13.06.06 № 3359 , від 04.07.06 № 3639 вбачається, що у колективному договорі, прийнятому відповідачем на 2004-2006 роки заходи щодо створення робочих місць для інвалідів не включались; у 2005 році підприємство відповідача надавало відомості про вільні робочі місця на вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, та з наданих відповідачем доказів, така інформація була направлена лише у ІІ півріччі 2005 року. З довідок позивача (а.с.8,11) вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача не надавало інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та атестацію відповідних робочих місць не проводило. З довідок Стаханівського міського центру зайнятості від 22.03.06 № 1021 та від 13.06.06 № 14/1177 вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача надавало інформацію про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів лише за травень-грудень 2005 року.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що у 2005 році підприємством розроблялись всі необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносились в колективний договір, підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом І півріччя 2005 року, підприємство проінформувало місцевий центр зайнятості про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів лише у травні-грудні 2005, місцевий орган соціального захисту населення –лише у ІІ півріччі 2005 року, при цьому, не інформувало відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Доказів того, що відповідні робочі місця для інвалідів створені (атестовані) суду не надано, проти чого сам відповідач не заперечує. Посилання відповідача на те, що причина не проведення атестації робочих місць для інвалідів –несплата субвенцій з державного бюджету, не приймається судом до уваги, оскільки це не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за нестворення відповідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік.
Із врахуванням вищевикладеного, заперечення відповідача за відзивом відхиляються судом за необґрунтованістю.
Твердження відповідача стосовно виконання ним нормативу з урахуванням вимог ст.ст. 1, 19 Закону України „Про автомобільний транспорт", згідно якої створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв, спростовуються положеннями ст.ст. 21, 30, 34, 35 Закону України „Про транспорт" в редакції станом на 21.12.00, якими відокремлені автомобільний та міський електротранспорт та їх склад. Підтверджує викладене і положення Закону України „Про міський електричний транспорт", що прийнятий 29.06.04, яким визначено, що трамваї та тролейбуси відносяться до складу міського електричного транспорту. Отже, положення ст.19 Закону України „Про автомобільний транспорт" у даній справі не можуть бути застосовані.
Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 9228 грн. 58 коп., позовні вимоги у сумі 9228 грн. 58 коп. документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, відповідають чинному законодавству, тому підлягають до задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку, віднесення судових витрат на відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, у даному випадку не передбачено чинним законодавством, у тому числі ст. 94 КАС України.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 51, 87, 94, 98, 136, ст. ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в :
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Комунального підприємства Стахановське трамвайно-тролейбусне управління, Луганська область, м. Стаханов, пр-т Леніна. 13, код 03328014,
на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264, Одержувач: Державний бюджет України, р/р 31210230600085 м. Стаханов у Луганській області, МФО 804013, код 24046662, код бюджетної класифікації 50070000, код платежу 50070000, штрафні санкції у сумі 9228 грн. 58 коп..
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 04.08.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.Л. Доманська