Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 337/4710/17 Головуючий у 1 інстанції: Мурашова Н.А.

№ 22-ц/778/1650/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегія суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

ОСОБА_2,

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з відповідачкою вони знаходяться в зареєстрованому шлюбі з 12.02.2010р. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, 27.05.2010р.н., та ОСОБА_6, 07.10.2013р.н., які після припинення шлюбних відносин за їх спільною домовленістю залишились проживати з відповідачкою. Протягом останнього року їх сімейне життя стало погіршуватись через протилежні погляди на шлюб та сім’ю, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. На даний час вони разом не мешкають, спільне господарство не ведуть. Формальне існування шлюбу обмежує їх особисту свободу та особисті інтереси, а напружені стосунки між батьками негативно впливають на розвиток дітей. На примиренні він не згоден. Посилаючись на зазначені обставини, просив судшлюб розірвати.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_4, 17 вересня 1986р.н., та ОСОБА_3, 11 травня 1985р.н., зареєстрований 12 лютого 2010р. Хортицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №34, - розірвано.

Після розірвання шлюбу залишити дружині прізвище «Бондаренко».

В апеляційній скарзі про зміну судового рішення ОСОБА_3 зазначає, що судом першої інстанції неправильно визначений час припинення шлюбних стосунків між подружжям, висновки суду суперечать фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам, із яких вбачається, що фактично сімейні стосунки сторони припинили з кінця жовтня 2017 року, причиною розірвання шлюбу стало небажання позивача проживати із сім’єю, а не постійні сварки і конфлікти, як зазначив суд у своєму рішенні. Поза увагою суду залишилося і вирішення питання про те, з ким залишаться малолітні діти, хоча позивач у своїй позовній заяві просив залишити дітей з матір’ю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду відповідає вимогам закону, він є доброю і порядною людиною, матеріально забезпечує дітей, показання свідків і додані до справи фотографії не спростовують його доводи про час припинення сімейних стосунків. Просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті  369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд  здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно з ч.1 ст.104,  ч.3 ст.105, ст.110 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За положенням ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п.10, 14 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

У випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

Встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 12.02.2010р. Шлюб зареєстровано Хортицьким відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління  юстиції, актовий запис № 34.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. 

Сторонами у справі не оспорювалося, що після припинення шлюбних стосунків малолітні діти залишилися проживати з матір’ю і спору з цього приводу між подружжям немає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2017 року сім’я поступово розпалася, сторони припинили подружні відносини з 20 липня 2017р. через постійні сварки, непорозуміння, різні погляди на питання сімейного життя,  почуття взаємної любові та поваги минули. З вказаного часу вони мешкають окремо, спільне господарство не ведуть. Підстав для визначення у судовому рішенні місця проживання дітей сторін немає, оскільки діти залишилися з відповідачкою.

В обґрунтування своїх висновків про причини розірвання любу, час припинення шлюбних стосунків сторін суд прослався тільки на пояснення самого позивача, які належними і допустимими доказами не підтверджені.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 наполягала на тому, що була гарною турботливою дружиною, на прохання чоловіка залишила роботу і займалася приготування смачних обідів і вихованням дітей. Фактично сімейні стосунки між подружжям припинилися з кінця жовтня 2017 року, коли позивач забрав свої особисті речі і пішов з дому. До цього часу в сім’ї були гармонійні стосунки, подружжя з любов’ю ставилося одне до одного, протягом 2017 року багато подорожували, пред’явлення позивачем позву про розірвання шлюбу стало для неї і для дітей повною несподіванкою.

В обґрунтування своїх доводів про стосунки між подружжям протягом 2017 року відповідачка надала суду фотографії із зображенням всієї сім’ї під час відпочинку за кордоном. Позивач та його представник не заперечували, що надані суду фотографії були зроблені в той час, коли сім'я відпочивала разом у січні 2017 року у Фінляндії, у квітні 2017 року у Німеччині, у травні 2017 року в Італії, липні 2017 року в Болгарії.

В судовому засіданні позивач визнав, що 20.10.2017 року він разом з дружиною та свідком ОСОБА_7 знаходились у м. Києві в посольстві США для оформлення документів для виїзду всією сім’єю разом з дітьми до цієї держави.

Із пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що протягом восьми років їх сім’ї підтримували дружні стосунки. Бачились з подружжям ОСОБА_3 останній раз 01 вересня 2017 року в школі. Обоє були щасливі, радісні. Зустрічала сім'ю ОСОБА_3, коли вони повернулися з Болгарії. Разом вони розповідали, як добре відпочивали. Знає, що позивач забрав свої речі в кінці жовтня 2017 року і залишив сім'ю. Їй невідома така раптова поведінка позивача і невідомі причини, які б могли стати умовами для розірвання між подружжям ОСОБА_3 шлюбу.

Свідок ОСОБА_9 також підтвердила у судовому засіданні, що дуже часто спілкується зі сторонами, протягом 2017 року подружжя разом з дітьми відпочивали у Фінляндії, Німеччині, Італії, Болгарії. Позивач показував їй відео зйомки про відпочинок і був дуже щасливий. Вона також підтвердила, що для неї як і для відповідачки було справжньою несподіванкою виклик до суду у справі про розірвання шлюбу, оскільки ще 20.10.2017 року вони всі разом були у м. Києві, спілкувалася, ніякої розмови про розлучення не було, планували свою поїздку до Сполучених Штатів Америки. Повідомила, що тільки в листопаді 2017 року позивач забрав свої речі залишив сім'ю сестри.

Належними і допустимими доказами пояснення вказаних свідків позивачем не спростовані.

Заперечуючи проти доводів позивача про постійні конфлікти, представники відповідачки пояснювали у суді, що сварки в сім’ї почалися після звернення позивача до суду з позовом про розірвання шлюбу. Вказані сварки негативно вплинули на психічний стан дітей, відповідачка змушена була звертатися до дитячого психолога.

Відповідно до висновку психолога ОСОБА_10 від 24.01.2018р. у дітей спостерігається підвищена стурбованість, відсутня базова довіра до світу, страх і почуття вини з приводу розлучення батьків. Страх і стурбованість дітей пов’язані із ситуацією розлучення батьків.

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що фактично шлюбні стосунки між сторонами у справі припинилися з кінця жовтня 2017 року, причиною розірвання шлюбу стало небажання позивача продовжувати сімейні стосунки з ОСОБА_3, втрата ним почуття любові і поваги до своєї дружини.

За вказаних обставин в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції на підставі ст.376 ЦПК України підлягає зміні.

Вимоги апеляційної скарги про зазначення у судовому рішенні місця проживання дітей разом з матір’ю задоволенню не підлягають, оскільки, як встановлено судом першої інстанції і не заперечувалося сторонами, спору між подружжям з приводу місця проживання дітей не має. Позивач не заперечував проти того, що після розірвання шлюбу діти залишилися з відповідачкою. За положенням ст.19 ч.4 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дітей обов’язковою є участь органів опіки і піклування. Вказані органи до участі у справі судом не залучалися.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, підстав для його скасування чи зміни апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст.367,368, 369, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2018 року по цій справі змінити, зазначивши, що причиною розірвання шлюбу стало небажання позивача ОСОБА_4 продовжувати сімейне життя з ОСОБА_3, втрата ним почуття любові і поваги до своєї дружини, а також що шлюбні відносини сторони припинили з кінця жовтня 2017 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 24.04.2018 р.

Головуючий:

Судді: