Справа № 22ц-9860/09                                                                         Головуючий у 1 інстанції Чинчин О.В.

Категорія 32                                                                                       Доповідач Соломаха Л.І.

____________________________________________________________________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2009 року                                       Апеляційний  суд Донецької області  в складі:

головуючого-судді                                      Рибалко Л.І.          

суддів                                             Соломахи Л.І., Олєйникової Л.С.

при секретарі                                            Артамоновій С.О.

за участю:

                  представника відповідача                    Полункіна Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька (третя особа – Державне підприємство «Донецька вугільна енергетична компанія») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я при виконанні трудових обов’язків, за апеляційною скаргою відповідача – Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на рішення Петровського районного суду                  м. Донецька від 05 жовтня 2009 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 05 жовтня 2009 року з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі                    м. Донецька на користь ОСОБА_2 стягнуто на відшкодування моральної шкоди              9 000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зазначає, що позивач не надав доказів заподіяння йому моральної шкоди, а саме, висновку МСЕК про встановлення йому факту заподіяння моральної шкоди.

Суд не врахував, що:

- згідно ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» фонд відшкодовував моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, що не призвели до втрати працездатності, а позивачу така втрата встановлена;

- Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V  виключено норми щодо обов’язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України такий обов’язок покладено на роботодавця;

- одним з основних принципів страхування від нещасного випадку є обов’язковість сплати страхувальником страхових внесків. Позивач отримав травму під час роботи на Відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Трудівське» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», яка на теперішній час має велику заборгованість перед Фондом, яка в зв’язку із дією Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» не може були стягнута примусово. Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2009 року кошти, що виділяються з державного бюджету, та кошти, отримані від реалізації вугілля, спрямовуються на виплату заробітної плати шахтарям, але без врахування внесків до соціальних фондів (а.с. 32-35).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Полункіна Т.І. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1, представник третьої особи - Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.  

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

Під час розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 21 липня 1998 року по 31 жовтня 2004 року перебував у трудових відносинах з Відокремленим підрозділом «Шахтоуправління «Трудівське» Державного підприємства  «Донецька вугільна енергетична компанія» .

29 червн я 2001 року під час виконання трудових обов’язків гірничого робітника підземного з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав травму хребта, що підтверджується актом про нещасний випадок за формою Н-1, який складений 23 лютого 2002 року, та  випискою з історії хвороби (а.с. 13, а.с. 11). Рішенням МСЕК від 24 квітня 2002 року позивачу в зв’язку із травмою вперше встановлена втрата професійної працездатності - 40% (а.с. 27), а рішенням МСЕК від 29 жовтня 2008 року – 30% до 29 жовтня 20010 року, він визнаний інвалідом 3 групи (а.с. 12).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок травми на виробництві позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Розглядаючи справу по суті, суд обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок нещасного випадку на виробництві, регулюються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV (у редакції до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V).

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р.   № 2694-XII (в редакції Закону № 229-IV від 21 листопада 2002 року) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Згідно з п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов’язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містили будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набув чинності 20 березня 2007 року, підпункт «е» пункту 1 частини першої ст. 21, частина 3 ст. 28, які передбачали зобов’язання Фонду у разі настання страхового випадку відшкодувати заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я грошову суму за моральну шкоду, з Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключені.

Разом з тим, за змістом ст. ст. 21, 28, 30, 34, 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», абзацу 3 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року    № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає з дня встановлення особі такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Згідно ст. 58  Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі,  крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З матеріалів справи встановлено, що страховий випадок з позивачем стався 24 квітня 2002 року, коли МСЕК йому вперше була встановлена стійка втрата працездатності, тобто до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року № 717-V, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, зазначений закон не розповсюджується.

На час виникнення між сторонами правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме, на 24 квітня 2002 року положення п/п «е» п. 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» діяли, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди і доводи відповідача про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки відсутній висновок МСЕК про встановлення такого факту, що фонд зобов’язаний був відшкодувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, також не ґрунтуються на законі.

Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі          № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від  нещасного  випадку  на виробництві та професійного захворювання,  які спричинили втрату  працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим  професійної  працездатності.

Зазначене положення частини третьої статті 34 Закону не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28).

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв’язку із ушкодженням його здоров’я та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Та обставина, що підприємство, на якому позивач отримав травму, має заборгованість перед відповідачем із страхових внесків, не позбавляє позивача права на страхові виплати, в тому числі на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» всі особи, перелічені у статті 8 цього Закону, в тому числі позивач, який працював на умовах трудового договору, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач в зв’язку з отриманою травмою, ступінь втрати ним професійної працездатності і визначив її розмір в сумі 9 000 грн.

Апеляційний суд вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції, є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 22 роки отримав травму, внаслідок якої визнаний інвалідом 3 групи і відновлення стану його здоров’я на протязі 8 років не наступило.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду  залишенню без змін.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд  Донецької області, -

У Х В А Л  И В:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька відхилити.

Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 05 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:                         Л.І. Рибалко

Судді:                                                                                    Л.І. Соломаха

                                                                                               Л.С. Олєйникова