Справа № 22 - 4061 від 2008 року

Головуючий у 1 й інстанції -Остапенко Н.Г.

Категорія 20

Доповідач - Михайловська С. Ю.

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2008 року червня 26 дня колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого - Калиновського А.Б.

Суддів - Михайловської С. Ю., Кіктенко Л.М.

При секретарі - Сидоренко А.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду М. Дніпропетровська від 12 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на '/г частину квартири, про виселення та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ленінського районного суду М. Дніпропетровська від 12 лютого 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 січня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, в частині покупця.

Визнано, що фактично 14 січня 1997 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове посилаючись на те, що рішення суду необгрунтоване та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не повно встановлені обставини, які мають значення для справи. Висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Перевіривши матеріали справи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру послався на те, що домовленість щодо істотних умов договору купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1, а також до їх виконання, відбулася саме між ОСОБА_4 - на той час власником квартири та ОСОБА_3 , що знайшло своє підтвердження поясненнями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6. та сторін по справі -ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . З наведених підстав суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу спірної квартири має бути визнаний недійсним як укладений внаслідок помилки, оскільки фактично мало місце укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка саме і виступала покупцем за цим договором.

З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам по справі.

Ствердження ОСОБА_3 про те, що вона є фактичним покупцем спірної квартири не підтверджені будь-якими письмовими доказами, усні пояснення вищезазначених свідків не можуть з достовірністю підтвердити що саме ОСОБА_3 була покупцем спірної квартири.

Не можна також погодитися з висновками суду про те, що ОСОБА_3 постійно вважала себе власником спірної квартири, фактично дізналась про порушення свого права лише після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, а тому не пропустила строк позовної давності передбачений ст. ст. . 71-85 ЦК України ( 1963 року), оскільки з моменту укладення спірного договору власником квартири завжди була її дочка, про що ОСОБА_3 було відомо тому, що ОСОБА_3 не була присутня в нотаріальній конторі при укладенні договору, не підписувала його і з часу його укладення не оспорювала, в судовому засіданні сама стверджувала, що вирішила покупцем спірної квартири зробити доньку для того, щоб після своєї смерті не витрачати гроші на переоформлення квартири на дочку, таким чином вона пропустила передбачений ст. ст. . 71-85 ЦК України ( 1963 року) строк позовної давності для оспорювання спірного договору.

Також безпідставний висновок суду про те, що ОСОБА_3 уклала угоду під впливом помилки, оскільки жодна обставина передбачена ст. . 56 ЦК України (1963 року) встановлена не була і ОСОБА_3 не була стороною договору.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 18.09.1993 року зареєстрували шлюб і після укладення шлюбу стали мешкати разом з батьками відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 обидва працювали та мали постійний заробіток.

14.01.1997 року, тобто в період шлюбу подружжям ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 у спільну сумісну власність була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 житловою площею 28, 1 кв. м. , загальною площею 42 кв. м за 5 912 грн. 66 коп. Договір купівлі-продажу вказаної квартири був посвідчений першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою та зареєстрований в реєстрі № 8-127.

За сумісною згодою між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 сім'я батьків переїхала жити в спірну квартиру № 44, а молода сім'я залишилась мешкати в трикімнатній квартирі № 9.

24.06.1999 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син Ростислав.

В жовтні 2004 року шлюбні відносини між ОСОБА_1 іОСОБА_23іпсувались та ОСОБА_1 вимушений був залишити квартиру № 9 яка належить ОСОБА_3 Оскільки іншого житла він не має, то був вимушений звернутися до суду з позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, яка є їх сумісною з ОСОБА_2 власністю та поставити питання про виселення своєї тещі ОСОБА_3 із спірної квартири та про своє вселення.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на Уг частину спірної квартири обґрунтовані та підлягають задоволенню відповідно до вимог ст. ст. 69-70 СК України, 368, 369 ГК України.

Оскільки ОСОБА_3 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2, яка їй належить на праві власності, тобто житлом забезпечена, колегія суддів вважає можливим задовольнити також позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_3 із спірної квартири, та про його вселення в спірну квартиру згідно вимогам ст. .ст 317, 319, 321 ЦЇК України тому, що він є власником частини спірної квартири і має право користуватися, розпоряджатися і володіти своєю власністю.

Позовні вимоги ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження тому в їх задоволенні необхідно відмовити на підставі ст. ст. 41, 56, 71-85 ЦК України ( 1963 року).

Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів , -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду М. Дніпропетровська від 12 лютого 2008 року скасувати.

Визнати права власності на Уі частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

ОСОБА_3 виселити із квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 вселити в квартиру АДРЕСА_1

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру, відмовити.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців.