АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 638/6439/17 Головуючий І інстанції: Подус Г.С..

Провадження № 22ц/790/470/18 Суддя-доповідач: КісьП.В.

Категорія: інші

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29вересня 2017 року (суддя Подус Г.С.) у цивільній справі №638/6439/17 за позовом ОСОБА_4 до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, третя особа: Міністерство освіти і науки України про стягнення заборгованості з виплати соціальної стипендії,-

встановив:

25.04.2017 року ОСОБА_4 звернувся у суд з позовом до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, у якому просив стягнути заборгованість по виплаті соціальної стипендії за період з травня 2014 року по листопад 2016 року, включно з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 36211,16 грн., з яких: заборгованість соціальної стипендії складає 28345,48 грн., а інфляційні втрати - 7865,68 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що в серпні 2012 року був зарахований до історичного факультету вищого навчального закладу IV рівня акредитації Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна на денну форму навчання, за рахунок коштів державного бюджету, поза конкурсом, на підставі статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», як особа, батько якої має стаж роботи в підземних умовах більше 15 років.

Після закінчення курсу навчання за освітнім ступенем «бакалавр», позивач з вересня 2016 року продовжив навчання на 5 курсі цього навчального закладу, на який був зарахований для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Факт наявності підземного стажу роботи батька, ОСОБА_6, більше 15 років надавав позивачу право на отримання з вересня 2012 року соціальної стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, відповідно до статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці». Але відповідач з вересня 2012 року по грудень 2014 року та з вересня 2016 року по листопад 2016 року виплачував позивачу лише академічну стипендію за успішне навчання, значно меншу за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб. А з січня 2015 року по червень 2016 року відповідач не виплачував стипендію взагалі.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 звернув ся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом при ухваленні рішення було порушено ст. ст. 5, 10 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», ст. ст. 3, 62 Закону України «Про вищу освіту», які мають вищу юридичну силу щодо постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 року №882. Крім того, виплати гарантованої законом стипендії не може ставитися в залежність від наявності на це коштів у бюджеті чи кошторисі навчального закладу. При цьому на відповідача покладено обов'язок дотримання соціальних гарантій та забезпечення позивача відповідними пільгами, гарантованими державою, а тому висновки суду, що ОСОБА_4 не реалізував своє суб'єктивне право, є помилковими.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Харківський національний університет імені В.Н. Каразінаподав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначав, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими, рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, судом правильно застосовано як норми процесуального, так і матеріального права. Вказує, що постановою КМУ №882 від 12.07.2004 р., якою регулюється порядок забезпечення стипендіями, передбачалось призначення соціальних стипендій лише студентам, які навчаються за гірничими спеціальностями.

Крім того, наголошує, що університет є бюджетною установою, що повністю утримується за рахунок державного бюджету та згідно зі ст.23 Бюджетного Кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Вважає, що порушення з боку відповідача відносно встановлення і виплати стипендії позивача відсутні.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_7 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач 03.11.2017 року надав до апеляційного суду заяву, в якій наполягає на доводах апеляційної скарги, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог та просить розглядати справу без його участі.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність причин неявки в судове засідання не сповістила.

Зважуючи на викладене та приписи ст.ст.43, 371, 372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу за відсутністю учасників справи, які не з'явилися в судове засідання.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України ( в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4 був зарахований з 01.09.2012 року на 1 курс історичного факультету наказом Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна №0210-05/920 від 11 серпня 2012 року.

Відповідно до наказів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, ОСОБА_4 був переведений на старші курси, №0210-05/810 від 27.06.2013 року з першого курсу на другий, наказ №0210-05/926 від 27.06.2014 року з другого курсу на третій, наказ №0210-05/968 від 30.06.2015 року з третього курсу на четвертий.

У червні 2016 року ОСОБА_4 закінчив курс навчання за освітнім ступенем «бакалавр». З вересня 2016 року продовжив навчання на 5 курсі цього закладу, на який був зарахований для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

На час навчання ОСОБА_4 була призначена стипендія, навчання за освітньо-професійною програмою-бакалавр: з 01.09.2012 року на перший семестр 2012/2013 навчального року у розмірі 730,00 грн. згідно наказу №0210-05/1032 від 29.08.2012; з 01.02.2014 року на другий семестр 2013/2014 навчального року у розмірі 730,00 грн. згідно наказу №0210-05/111 від 31.01.2014 року; з 01.07.2014 року по 31.12.2014 року згідно затвердженого навчального плану на перший семестр 2014/2015 навчального року у розмірі 730,00 грн. згідно наказу №0210-05/932 від 27.06.2014 року. А з 01.09.2016 року призначена стипендія, навчання за освітньо-професійною програмою - магістр, на перший семестр 2016/2017 навчального року у розмірі 825,00 грн. згідно наказу №0210-05/1754 від 31.08.2016 року.

Отже, відповідач з вересня 2012 року по грудень 2014 року та з вересня 2016 року по листопад 2016 року виплачував ОСОБА_4 академічну стипендію за успішне навчання, а з січня 2015 року по червень 2016 року - не виплачував стипендію взагалі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не подав документи на призначення соціальної стипендії, передбаченої ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» та відповідно не реалізував своє суб'єктивне право; Порядком призначення та виплати стипендії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2004 року №882 не передбачено виплату стипендії особам зазначеним у статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», а тому відповідач не є особою, на яку покладено обов'язок забезпечувати призначення і виплату відповідної стипендії; джерелом фінансування оспорюваних виплат є кошти державного бюджету, які не були виділені відповідачу у встановленому законом порядку.

Колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, згідно ч. 2 ст. 54 Закону України від 23.05.1991р. № 1060-ХІІ «Про вищу освіту» студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді, зокрема, соціальної стипендії. (ч. 17 ст. 44 Закону України «Про вищу освіту» від01.07.2014р. №1556-VII)

Відповідно до ч. 1 ст. 5 закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008р. № 345-VІ (в редакції Закону України від 05.07.2012р. № 5082-VІ, яка діяла до 31.12.2016 року включно), шахтарі, які мають стаж підземної роботи не менш як три роки, а також протягом трьох років після здобуття загальної середньої освіти особи, батьки яких є шахтарями та які мають стаж підземної роботи не менш як 15 років або які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві чи стали інвалідами I або II групи, зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. (ст. 8 Конституції України)

Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008р. № 345-V1(далі за текстом - Закон № 345-VІ) має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2004р. № 882, якою затверджено Порядок призначення та виплати стипендій (далі за текстом - Порядок №882), а невнесення відповідних змін до Постанови КМУ після прийняття Закону № 345-VІ не є підставою для порушення прав позивача на отримання стипендії у розмірі, встановленому Законом.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» Закони України та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, до приведення їх у відповідність із цим Законом діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Чинним Порядком призначення і виплати стипендії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 882 від 12.07.2004 року, в редакції, чинній у період, за який позивач просить стягнути невиплачену (виплачену не в повному обсязі) стипендію, окремо не передбачена виплата соціальних чи академічних стипендій особам, батьки яких є шахтарями та мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, у тому числі і у підвищеному розмірі.

Цей нормативно-правовий акт у відповідність до Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» у період, за який ОСОБА_4 просив стягнути вказану соціальну стипендію (різницю між виплаченою академічною стипендією та соціальною стипендією), приведений не був.

Закони України мають вищу юридичну силу і саме закон має застосовуватись в тому випадку, коли йому суперечить підзаконний нормативно-правовий акт.

Законами України «Про державний бюджет» зупинялась дія ряду інших законів або зазначалось, що видатки на виконання деяких законів визначаються Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету України, але Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці» до цих переліків, передбачених прикінцевими положеннями законів про державний бюджет на відповідний рік, не входив, тобто його дія до 31.12.2016 року не зупинялась і Кабінету Міністрів України не делегувалось право визначати розміри передбачених ним видатків.

Тому посилання суду першої інстанції на відсутність у п. 6 Порядку №882 соціальної стипендії, передбаченої ст. 5 Закон № 345-VІ, як підстава відмови в задоволенні позову, є помилковими.

Про наявність у позивача права на отримання стипендії відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, свідчить і правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постановах від 13.04.2016 року (справа №6-2981цс15)та від 01.06.2016 року (справа №6-1044цс16)

З висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 у зв'язку з не реалізацією позивачем свого права на отримання соціальної стипендії колегія суддів також не погоджується, адже, як встановлено судовим розглядом, позивач у відповідні періоди з вересня 2012 року по грудень 2014 року та з вересня 2016 року по листопад 2016 року отримував стипендію, але у розмірі меншому ніж передбачено статтею 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», а отже, право на отримання стипендії ним було реалізовано.

При цьому відповідачу було відомо про наявність уОСОБА_4 відповідного права, адже його було зараховано до Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна на підставі статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», як особу, батько якої має стаж роботи в підземних умовах більше 15 років.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», установлено у 2014 році прожитковий мінімум на місяць для працездатних осіб у розмірі 1218 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», установлено у 2015 році прожитковий мінімум на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2015 року у розмірі 1218 гривень, з 1 вересня у розмірі 1378 гривень.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлено у 2016 році прожитковий мінімум на місяць для працездатних осіб: з 1 січня 2016 року у розмірі 1378 гривень, з 1 травня у розмірі 1450 гривень, з 1 грудня у розмірі 1600 гривень.

Отже, позивачу не було нараховано та виплачено стипендію, в розмірі, який передбачений ч. 1 ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».

Зазначені дії призвели до утворення заборгованості по виплаті стипендії у розмірі, який визначений у розрахунку до позову, а саме 28345,48 грн.

Ураховуючи, що право позивача на отримання відповідної соціальної стипендії встановлено чинним законодавством, ОСОБА_4 має законні підстави щодо її отримання. При цьому, посилання відповідача та висновки суду першої інстанції про наявність підстави відмови в задоволенні позову, у зв'язку з тим, що кошти для виплати вказаної стипендії не були виділені відповідачу, порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном.

Так, згідно зі ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод», кожна фізична… особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1.

Тобто рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» передбачає, що реалізація особою права, пов'язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена в залежність від бюджетних асигнувань.

Оскільки чинне правове положення передбачало виплату соціальної стипендії, і з боку позивача дотримано всі вимоги, необхідні для її отримання, йому не може бути відмовлено у її виплаті.

З огляду на вищевказане, помилковими є висновки суду першої інстанції, що відсутність бюджетного фінансування відповідних видатків, є підставою для невиплати позивачу відповідної стипендії.

Таким чином, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими позовні вимог ОСОБА_4 в частині стягнення на його користь 28345,48 грн. заборгованості по виплаті соціальної стипендії відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»за період з травня 2014 року по грудень 2016 року.

Разом з тим, щодо вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплатити у розмірі 7865,68 грн., то необхідно зазначити таке.

Відповідно до ст. 2, 3 Закону України від 19.10.2000 року N2050-III«Прокомпенсаціюгромадянамвтратичастини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 ЗаконуN2050-III компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Проте, як встановлено судовим розглядом, відповідна стипендія позивачу нарахована не була.

Крім того, в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем не надано на підтвердження його розрахунку даних Держкомстату щодо індексу інфляції за відповідний період.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позову в зазначеній частині необхідно відмовити.

Враховуючи, що позов ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, то на його користь також необхідно стягнути з відповідача понесені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1052,08 грн. (судовий збір у розмірі 500 грн. 99 коп. за подання позовної заяви та 551 грн. 09 коп. за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2017 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_8 до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, третя особа: Міністерство освіти і науки України про стягнення заборгованості з виплати соціальної стипендії задовольнити частково.

Стягнути з Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ) на користь ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1) суму заборгованості з виплати соціальної стипендії у розмірі 28 345 (двадцять вісім тисяч триста сорок п'ять) грн. 48 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ) на користь ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 99 коп. за подання позовної заяви та 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. 09 коп. за подання апеляційної скарги, а всього у розмірі 1052 (одну тисячу п'ятдесят дві) грн. 08 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.04.2018 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді колегії: О.А. Кружиліна

О.М. Хорошевський