22-3195/11

Головуючий у 1 інстанції: Бобровник О.В.

Доповідач: Нежура В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 червня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді: Нежури В.А.

суддів: Кулікової С.В., Чернобука В.І.

при секретарі: Андраш А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, трьох відсотків річних та суми індексу інфляції.

ВСТАНОВИЛА

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, трьох відсотків річних та суми індексу інфляції задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32693,65 грн. -борг), 2877.96 грн. - 3% річних, 20922,61 грн. - суму інфляційних нарахувань, 57559,21 грн. - суму пені за прострочення виконання зобов'язань, 2000 грн. - витрат на правову допомогу, 1140,54 грн. державного мита та 30 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 117 223,97 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, а провадження по справі закрити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним необгрунтованим таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема суд не правильно визначив суму боргу, яка на погляд апелянта повинна становити 35 712, 67 грн., а також не застосував правила ст. 551 ЦК України, щодо зменшення суми неустойки, яка значно перевищує суму збитків, крім того безпідставно стягнув витрати на правову допомогу, враховуючи те, що ці витрати нічим необгрунтовані.

Представник апелянта підтримав подану скаргу в судовому засіданні, представник позивача проти її задоволення заперечував, просив залишити рішення суду без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 лютого 2007 року позивач надав відповідачу, у борг - 20 831 грн., що станом на момент передачі грошей відповідно до курсу НБУ становить 4 125 доларів США, який він зобов'язувався повернути до 15 травня 2007 року, про що останнім було написано відповідну розписку (а. с. 8).

У розписці також було передбачено, що у разі несвоєчасного повернення боргу, відповідач зобов*язався сплатити пеню в розмірі 60% річних від суми позики.

У встановлений угодою між сторонами строк, відповідач борг не повернув.

Задовольняючи предъявлений позов суд виходив із того, що оскільки, відповідач не виконав умови укладеного з позивачем договорі позики, не повернув борг, і з урахуванням статей 625, 1046, 1047 ЦК України, на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 32 693.65 грн.. З % річних в розмірі 2877,96 гри., сума інфляційних нарахувань в розмірі 20 922,61 грн., пеня за прострочення виконання зобов'язанні в розмірі 57 559.21 грн.

Але погодитися з таким висновком суду в повній мірі не можна.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суті грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 от. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує переданім йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як пояснювали в суді апеляційної інстанції представники обох сторін, і про це також зазначалося в ході розгляду справи в районному суді, позивач фактично передав відповідачу в борг 4 125 дол. США., що не заборонено діючим законодавством.

Представник апелянта не заперечував того факту, що позика була отримана ОСОБА_1 саме у такому розмірі і валюті, і що ним власноруч з цього приводу була написана розписка.

Оскільки відповідач не повернув позику у встановлений договором строк, і вона не повернута до цього часу, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 1046 і ч. 2 ст. 533 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач вправі вимагати повернення позичених коштів в розмірі 4 125 доларів США, або еквівалент вказаної суми в національній валюті за офіційним курсом НБУ на день повернення коштів або ухвалення судом рішення.

Станом на 14.06.2011 року, офіційний курс долара США до української гривні дорівнює 1 дол. США - 7,97 грн., тобто відповідач зобов*язаний повернути позивачу позику в розмірі 4 125 дол. США або 32 876, 25 грн. (4125 х 7,97)

Згідно ч. З ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошової зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також гри проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, правильно визначивши що, предметом договору позики між сторонами по справі є долари США, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин правила ч. 2 ст. 625 ЦК України, стягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних та суму інфляційних нарахувань на суму боргу, оскільки вказана норма ЦК регулює питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов*язання вираженого у національній валюті гривні.

Оскільки апелянт оскаржував рішення суду в частині неправильного застосування ст. 625 ЦК України, і оспорював по суті розмір стягнутих з нього сум на підставі вказаної статті закону, колегія суддів вважає необхідним в межах повноважень, наданих їй частиною 3 ст. 303 ЦПК України, скасувати рішення в цій частині і хвалити нове про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача 2877,96 грн. - 3% річних та 20922,61 грн. - суму інфляційних нарахувань.

Згідно ч. З ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що сума неустойки, стягнута з нього судом на користь позивача в розмірі 57 559, 21 грн. значно перевищує суму боргу за договором позики, при цьому апелянт вказує на тяжкий матеріальний стан і тимчасову відсутність роботи.

Хоча ці доводи апелянта і не підтверджені документально, але вони і не оспорювалися представником позивача в судовому засіданні, колегія суддів вважає за

можливим взяти їх до уваги, скасувавши рішення в цш частин і ухваливши нове про часткове задоволення позовних вимог, визначивши розмір неустойки (пені, згідно розписки) 10 % від суми боргу, що становить 412, 50 дол. США або 3 287,63 грн. за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення,.

Колегія суддів також визнав обгрунтованими доводи апеляційної скарги, щодо безпідставності стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача в судовому процесі представляли особи, на підставі нотаріально посвідченої довіреності (а.с. 21).

Оскільки, представник сторони, не є особою, яка надає правову допомогу в розумінні статті 56 ЦПК України, обов*язок по відшкодуванню понесених стороною витрати на оплату послуг такого представника, у разі ухвалення на користь цієї сторони рішення, не може покладений на іншу сторону, в порядку розподілу судових витрат, згідно ст. 88 ЦПК України.

У зв*язку із ухваленням нового рішення, на користь позивача підлягають стягненню із відповідача понесені судові витрати у вигляді 361, 64 грн. сплаченого судового збору і 30 грн. витрат на інформаційні технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313,314,316, ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом*янського районного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року, скасувати і ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов*язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 4 125 (чотири тисячі сто двадцять п*ять) доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 32 876 (тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 65 коп. боргу за договором позики; 412 (чотириста дванадцять) доларів США, 50 цент, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення становить 3 287 (три тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 63 коп. суму пені за прострочення виконання зобов'язань, а також 361,64 грн. сплаченого державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: