УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 211/7583/14-ц

№ 22-ц/774/970/К/18

У Х В А Л А

    про повернення апеляційної скарги

06 квітня  2018 року                                                                                  м. Кривий Ріг

       Суддя судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області Бондар Я.М., ознайомившись з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР», Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, про поновлення порушених житлових прав, визнання приватизації квартири недійсною, скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та скасування реєстрації права власності на житло, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням  Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 жовтня 2017 року  позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково: визнано, недійсною приватизацію ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1; скасовано розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради № Д232 від 10.08.2009 р. про передачу квартири АДРЕСА_2 в приватну власність; визнано недійсним свідоцтво про право власності № Д 522 від 25.09.2009 р. на квартиру АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5, скасувавши реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради, до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 259 грн. 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір  в сумі 259 грн. 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір  в сумі 259 грн. 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 259 грн. 60 коп.

Не  погоджуючись  із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 19 лютого 2018 року подала апеляційну  скаргу, яка ухвалою  суду апеляційної інстанції від 26 лютого 2018 року залишена без руху, з підстав відсутності доказів сплати у повному обсязі судового збору за розгляд апеляційної скарги.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали суду представник відповідача ОСОБА_1– ОСОБА_7, надав заяву про незгоду із визначеним судом розміром судового збору, що підлягає до сплати за подання апеляційної скарги та повернення надмірно сплачених коштів за подання апеляційної скарги у сумі 163,20 грн. Посилаючись на те, що позовна заява подана 03.12.2014 року, не оплачена судовим збором та у ній відсутня ціна позову, і оскільки ставка судового збору на 2014 рік за подання позовної заяви немайнового характеру становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 243,60 грн., то за апеляційною скаргою підлягає сплаті 365,40 грн., які він фактично сплатив, тому вважає, що кошти сплачені згідно квитанції від 19 лютого 2018 року у розмірі 528,60 грн. надмірно і просив їх повернути.

З твердженням представника апелянта неможливо погодитися, оскільки вони не відповідають вимогам діючого законодавства.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Як видно із матеріалів справи, позивач ОСОБА_2, як інвалід першої групи звільнений від сплати судового збору. Звертаючись 03.12.2014 року до суду з позовом позивач заявив дві вимоги немайнового характеру, а 23.08.2016 р. уточнивши свої вимоги, додав ще одну вимогу також немайнового характеру. Отже, за розгляд справи в суді першої інстанції підлягав сплаті судовий збір з врахуванням первинного позову від 03.12.2014 року та уточненого позову від 23.08.2016 року за ставками судового збору станом на 01.01.2014 року (0,2 розміру мінімальної заробітної плати – 243,60 грн.) та 01.01.2016 року (0,4 розміру мінімальної заробітної плати - 551,20 грн.) становить 1038,40 грн. (243,60 грн. х 2 + 551,20 грн.).

  Відповідно п.п. 9 п.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 1 листопада 2011 року (в редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги), судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення суду  складає 150% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За огляду на те, що відповідачем оскаржується рішення суду першої інстації у повному обсязі, тому в ухвалі апеляційного суду Дніпропетровської області вірно визначений розмір судового збору, що підлягав сплаті за розгляд апеляційної скарги  у розмірі 1557,60 грн., виходячи з розрахунку (1038,40 х150%).

Згідно зі ст.ст. 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах рівності, змагальності та диспозитивності.

У відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ст. ст. 185, 357 ЦПК України в разі невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк, скарга повертається особі, яка її подала.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд цивільної справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя, у тому числі доступність до апеляційного оскарження судового рішення. Право на апеляційне оскарження судових рішень закріплено і в ст. 129 Конституції України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

Відповідно до ст. ст. 185, 357 ЦПК України в разі невиконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк, скарга повертається особі, яка її подала. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п’яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

З наявного в матеріалах спарви зворотного поштового повідомлення апелянт ОСОБА_1 копію ухвали Апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху отримала 24 березня 2018 року. Станом на даний час, вимоги ухвали не виконано, недоліки апеляційної скарги не усунуті, тому апеляційну скаргу необхідно повернути.

За таких обставин приходжу до висновку, що клопотання ОСОБА_7 про повернення надмірно сплачених коштів за подання апеляційної скарги у сумі 163,20 грн. та прийняття апеляційної скарги необхідно відхилити, а апеляційну скаргу -відповідача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 жовтня 2017 року повернути апелянту.

Керуючись ст.ст. 185, 357 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР», Служба у справах дітей виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, про поновлення порушених житлових прав, визнання приватизації квартири недійсною, скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та скасування реєстрації права власності на житло, повернути апелянту.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя                                                                          Я.М. Бондар