Справа №22-1469/08 Номер рядка статистичного звіту 30

Головуючий у першій інстанції: Микуляк П.П. Доповідач - Фазикош Г.В.

УХВАЛА

Іменем України

25 вересня 2008 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Фазикош Г.В., суддів -Леска В.В., Куштана Б.П., при секретарі: Медяник Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про відшкодування витрат, понесених на зберігання майна, -

встановила:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції, в якому просив стягнути із відповідача на користь позивача витрати за надані послуги відповідального зберігання в розмірі 11091, 70 грн та судові витрати. Свої вимоги мотивував тим, що йому, як зберігачу майна, описаного та арештованого у ТОВ «Фірми С. Е.Л.» у межах виконавчого провадження №2-2067 від 10.08.2005 року, не було відшкодовано витрати, понесені на зберігання цього майна. На думку позивача, ці витрати мав виплатити йому відповідач, який виступив щодо цього майна як поклажедавець, що підтверджується актом передачі арештованого майна на відповідальне зберігання. Оскільки цим майном були офісні меблі, які необхідно було зберігати у відповідних умовах, для цього було арендовано приміщення по вул. Легоцького, 58 у М. Ужгороді у ТОВ «Фірма «Лонт». Таким чином, позивач поніс витрати на зберігання майна у вигляді орендної плати за це приміщення у загальній сумі 11097, 70 грн., які не було йому відшкодовано, і які позивач кваліфікує як збитки. Під час розгляду справи позивач збільшив свої вимоги та просив стягнути із відповідача додатково 2036, 36 грн. збитків (а.с. 56). Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки ОСОБА_1 та міський відділ державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції не уклали договору зберігання у тій формі в, якій це вимагає закон.

Позивач подав на це рішення місцевого суду апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове відповідно до чинного законодавства. Вважає, що суд неправильно витлумачив матеріальний закон та неправильно кваліфікував дійсні відносини, які склалися між сторонами. Відповідач подав апеляційному суду заперечення, у якому доводи апеляційної скарги не визнає та просить останню відхилити як безпідставну.

Вислухавши присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце
обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи
є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для справи, та
докази на їх підтвердження; які правові відносини сторін випливають із встановлених обставин; яка
норма права підлягає застосуванню до цих правових відносин тощо. Таким чином, суд повинен не

тільки встановити фактичні обставини справи, але і правильно визначити відповідно до них спірні правовідносини.

У даному випадку колегія не може погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем у момент передачі на відповідальне зберігання майна не виникли договірні відносини зберігання внаслідок недотримання письмової форми, передбаченної ч.1 ст. 937 ЦК України, оскільки відповідно до ч.3 цієї ж етапі встановлено, що письмова форма вважається дотриманною, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Таким документом є акт державного виконавця від 17.10.2005 року ( а.с. 7), підисаний обома сторонами. Той факт, що у акті не передбачено умови щодо плати за зберігання, не свідчить про відсутність згоди сторін щодо істотних умов договору зберігання, оскільки зберігання може здійснюватися як на платній, так і на безоплатній основі в залежності від домовленості між зберігачем та поклажедавцем ( ст. 946-947 ЦК України).

Такий підхід узгоджується і з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», який регулює відносини, що виникають з приводу примусового виконання рішення суду. До їх кола включено відносини з приводу зберігання описаного і арештованого державним виконавцем майна. Частина З ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем. Доказів наявності такої угоди у матеріалах справи немає.

За наведених обставин, колегія вважає, що між сторонами було укладено безоплатний договір зберігання. Відповідно до ч.3 ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажедавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. З цього випливає, зокрема, і те, що довівши наявність права на відгадування понесених витрат на зберігання майна, позивач повинен був довести і те, що такі витрати було понесено ним фактично та їх розмір. У цьому випадку, надаючи суду докази того, що для належного зберігання майна ОСОБА_1 орендував приміщення по вул. Легоцького, 58 у М. Ужгороді у ТОВ «Фірма «Лонт», він не довів, що передане йому майно фактично зберігалося у саме цьому приміщенні та у які конкретно періоди. За цих обставин заявлені позовні вимоги до задоволення не підлягають як недоведені.

Враховуючи викладене, керуючись ч.3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 936- 955 ЦК України, ст. ст. 11, 60, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до міського відділу державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції про відшкодування витрат, понесених на зберігання майна -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.