Справа №22-1523 / 2009 р.
Головуючий у 1-й інстанції: Подянчук БД.
Суддя-доповідач: Приймак В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня2009 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого — Приймака В.М.
суддів- Подліянової Г.С.
Глазкової O.Г.,
при секретарі -Бабенко T.L,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2009 року но справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «КомЕйерго - Бердянськ», ВГІРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області, виконком Бердянської міськради, про визнання ч.1еном сім*ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням, вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «КомЕнерго - Бердянськ», ВГІРФО Бердянського MB УМВС Украйні в Запорізькій області, виконком Бердянської міськради, про визнання тимчасовим жильцем, виселення, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2., треті особи: КП „Жнтлосервіс, ВГІРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області, виконком Бердянської міськради про вселення, визнання права користування жилим приміщенням, в якому просила визнати її ч.1еном сім'ї наймача квартири № АДРЕСА_1 ОСОБА_2., вселити її в спірну квартиру.
10.06.2008 року ОСОБА_1 подала уточнюючий позов до ОСОБА_2., треті особи: ТОВ „Керуюча компанія ,ДомЕнерго-Бердяиськп, ВПРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області, виконком Бердянської міськради про визнання ч.1еном сім'ї наймача, вселення.
ОСОБА_1 08.0L2009 року уточнила позовні вимога до ОСОБА_2., треті особи ТОВ „Керуюча компанія ,ДомЕнерго-Бердянськ", ВПРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області, виконком Бердянської міськради про визнання ч.1еном сім'ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням, вселення, вказуючи, що наймачем двокімнатної квартири № АДРЕСА_1 є ОСОБА_2,
В позові зазначала, що 15.07.2004 року вона вселялась в спірне жиле приміщення, як ч.1ен сім'ї наймача за заявою ОСОБА_2., яка просила постійно зареєструвати її як племінницю.
ВПРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області дозволив зареєструвати її тільки на один рік. Потім продовжив цей сірок ще до 07.09.2006 року. При її вселенні не було укладено угоди про особливий порядок користування квартирою і вона придбала рівне з ОСОБА_2. право користування жилим приміщенням.
ОСОБА_2. надала згоду на її вселення як ч.1ена її сім'ї. Всупереч бажанню ОСОБА_2. її зареєстрували на певний термін. Вона та ОСОБА_2. спільно проживали та вели спільне господарство. Відповідач бронювала жиле приміщення на період її тимчасової відсутності за межами м. Бердянська, але вони підтримували відношення, телефонували один одному, цікавились загальними питаннями, вирішували їх. Вона виконувала обов'язки наймача: укладала договори по обслуговуванню квартири, оплачувала ці послуги.
07.07.2007 року ОСОБА_2., користуючись тим, що вона була зареєстрована на певний термін, звернулась до ВПРФО Бердянського MB УМВС України в Запорізькій області з заявою про небажання давати згоду на продовження реєстрації у спірній квартирі У її відсутність 22.02.2007 року ОСОБА_2. замінила вхідні двері, замок. У квартирі залишилось все її майно та предмети першої необхідності.
Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати її ч.1еном сім"ї наймача квартири № АДРЕСА_1, ОСОБА_2., визнати за нею право користування квартирою №АДРЕСА_1 та вселити її в спірну квартиру.
01.08.2007 рожу ОСОБА_2. звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1., який уточнила 10.12.2008 року.
У зустрічному позові ОСОБА_2. зазначала про те, що у 2004 році вона дала згоду на тимчасове проживання ОСОБА_1 у її квартирі, як тимчасового жильця. Оскільки вона постійно проживає за межами України, вона дозволила ОСОБА_1. тимчасово проживати у її квартирі та сплачувати за це комунальні платежі та слідкувати за квартирою.
У липні 2006 року, повернувшись додому, вона знайшла в квартирі сторонніх осіб, які проживали там з дозволу ОСОБА_1 Квартира була в занедбаному стані.
На ЇЇ прохання виселитись із спірної квартири ОСОБА_1 відповіла відмовою.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2. просила суд визнати ОСОБА_1. тимчасовим жильцем у її квартирі у період її проживання з 2004 по 2007 роки та виселити її зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Бердянського міськрайонног суду Запорізької області від 02 лютого 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2. відмовлено.
Позовні вимога ОСОБА_2. задоволено.
Визнано ОСОБА_1 тимчасовим жильцем у період її проживання з 2004 року по 2007 рік у квартирі № АДРЕСА_1.
Виселено ОСОБА_1 з квартири № АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2. в задоволенні її зустрічних позовних вимог та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення апелянтів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ї ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального орава.
Судом встановлено, що відповідно до ордеру на житлове приміщення від 23.11.1994 року ОСОБА_2. була надана у постійне користування квартира АДРЕСА_1. ОСОБА_2. є наймачем вищезазначеної квартири, але постійно проживає у м. Норильськ Російської Федерації, де зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.
Y відповідності до вимог ст.ст. 73, 75 ЖК України ОСОБА_2. постійно бронювала спірну квартиру в неріод з 18.05.1998 року та по теперішній час. Строк бронювання спірної квартири закінчується 19,02.2010 року, що підтверджується охоронними свідоцтвами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 була дійсно зареєстрована у спірній квартирі за згодою ОСОБА_2. 15.07.2004 року та 07.09.2005 року, як тимчасовий жилець.
06.07.2006 року ОСОБА_2 подала заяву в КП "Житлосервіс 9", в якій просила не продовжувати тимчасову реєстрацію ОСОБА_1
задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2., суд першої інстанції дійшов обірунтованого висновку про те, що ОСОБА_1. поселилася в спірну квартиру не як ч.1ен сім'ї наймача, а як тимчасовий жилець. ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що вона постійно проживала разом із ОСОБА_2. у спірній квартирі та вела з нею спільне господарство.
Судом встановлено, що ОСОБА_2. постійно проживає у Російській Федерації та приїжджає в м. Бердянськ один раз на рік на невеликий проміжок часу. На підставі цього суд зробив обгрунтований висновок про те, що ця обставина унеможливлює спільне постійне проживання ОСОБА_2. та ОСОБА_1»
Відповідно до заяви ОСОБА_1. про продовження реєстрації в спірній квартирі нею була заявлена підстава для вселення і проживання в цій квартирі, а саме - договір про утримання та найм спірної квартири від 03.09.2004 року.
На підставі цього суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 проживала у спірній квартирі як тимчасовий жилець, а не як ч.1ен сім'ї ОСОБА_2
Відповідно до ст. 64 ЖК України для встановлення факту проживання особи як ч.1ена родини необхідно встановити факти відсутності обмежень при вселенні, проживанні та користуванні майном, тривале проживання однією родиною, ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, таких доказів суду не надала. Навпаки, судом встановлено, що ОСОБА_2. дозволила ОСОБА_1 проживати в спірній квартирі лише на час ії відсутності у спірній квартирі у зв'язку з її постійним проживанням за межами України.
Таким чином, проживання ОСОБА_1. у спірній квартирі має всі ознаки тимчасового мешканця відповідно до ст. 99 ЖК України.
Зазначені обставини свідчать про необірунтованість доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 64, 98 ЖК України та ЗУ „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на території України". Відповідно до вищезазначеного Закону наявність реєстрації місця проживання не може бути умовою для реалізації прав та свобод.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, ще наявність договорів, які вона укладала з комунальними підприємствами щодо сплати послуг за тепло та
водопостачання, свідчать про те, що вона постійно проживала у спірній квартирі як ч.1ен сім'ї наймача.
З таким доводами апеляційної скарги погодитись не можна оскільки укладення таких договорів лише свідчить про виконання обов'язків, які були у ОСОБА_1 по утриманню квартири.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції дав неналежну оцінку показанням свідків ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5. та ОСОБА_6, які зазначали про те, що неодноразово бачили ОСОБА_2. та ОСОБА_1 разом, коли вона розмовляли, заходили разом до квартири та розмовляли біля під'їзду, що на думку апелянта свідчить про спільне проживання її та позивача.
З такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна, оскільки суд першої Інстанції дав належну оцінку доказам вищезазначених свідків, зробивши висновок про те, що зазначені обставини на можуть бути безумовними доказами того, що ОСОБА_2. та ОСОБА_1 спільно проживали та вели спільне господарство, оскільки вищезазначені свідки були в спірній квартирі декілька раз лише в той період, коли в ній не було ОСОБА_2.
Постановляючи судове рішення, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, встановив дійсні правовідносини сторін та правильно застосував норми матеріального права, які регулювать ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права повністю спростовуються матеріалами справи.
Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, встановленим обставинам та наданим доказам, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303,307,308,313,314,317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Ршіевжя Бердянського міеькрайонного суду Запорізької області від 02 лютого 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.